Литмир - Электронная Библиотека

— Звідки ці діти?

— З родин, які пов’язані зі світським орденом у різних частинах світу, де Східна церква має давню традицію: Єрусалим, Ефіопія, Австралія. Подекуди на Сході. Франція. Родини не дають ніяких зобов’язань і не носять ніякого особливого одягу. Вони самі вирішують, наскільки близьким буде їхній зв’язок з монастирем.

— Що тут роблять діти?

Вона виглянула у вікно. Немов чекала, що Всевишня їй суфліруватиме.

— Ми могли б назвати це тренувальним табором, — сказала вона. — Свого роду міжнародною недільною школою. Ми збираємо їх раз на рік. Цього разу все вже скінчилося. Ми побоюємося за наступний рік.

Він намагався почути в ній щось крім голосу. Ось зараз голос її був хрипкий, грубий, немов крупний щебінь на транспортері в каменоломні. І авторитетний. Це був голос для виголошення остаточних рішень, благословень або проклять. Йому не вдавалося почути, що ховається за ним.

— Ми являємо собою сучасний монастир. Ми цілком готові до будь-яких несподіванок. Справді, до найнесподіванішого. Але не до такого.

— Вам потрібна охорона, — сказав він. — Давайте я знайду вам когось.

Вона обійшла навколо письмового столу, підсунула до нього стілець і сіла. Вона опинилася дуже близько від нього, йому захотілося відсунутись. Але сигнали від мозку до м’язів проходили якось погано.

— Це неординарні діти, — сказала вона. — Але й злочинці — теж не звичайнісінькі люди. Ми не знаємо, що саме на нас чекає. Але це буде щось серйозне.

Йому вдалося відсунути стілець назад.

— Я артист, — сказав він. — Мені потрібно думати про свою публіку, у мене є колосальний борг. У мене контракти на півроку наперед. За кордоном.

Він не знав, чи почула вона його.

— Ми в Східній церкві працюємо з рольовими моделями, — сказала вона. — Це те, чим є святі. За образом Спасителя вони були народжені, щоб блукати серед грішників і розбійників. На Сході їх називають бодхісатви. Нам тут якраз потрібен свій святий. Щось на зразок подоби святого. Людина, яка піде на контакт з цими людьми. Хай хто б вони були. І зможе якось змінити всю цю ситуацію. Стати посередником між нами й офіційною владою. Ось що нам потрібно.

Він відсунув стілець ще трохи назад.

— Вам потрібен поліцейський стукач, — сказав він. — Я — цирковий артист, який багато працює за кордоном. На той час я вже буду в турне на Лазурному березі.

— Так, але не в тому випадку, якщо ви розірвете невиконані контракти. Тоді ви будете зганьблені. Публічно. Ви будете схожі на грішного ангела. І тоді, можливо, ці люди спробують використати вас. Хай хто б вони були. Адже всім відомо, що у вас є підхід до дітей.

Обстановка була цілком домашня. Немов у «Гольдберґ-варіаціях». Вона говорила так, наче вони були знайомі багато років. Ніби вона його старша сестра. Цілком щиро.

— Великі мережі вар’єте в Іспанії, — продовжував він. — І на Лазуровому березі. Вони в цьому випадку поставлять вимоги про відшкодування збитків.

— На величезну суму, — погодилася вона.

— Мене занесуть до чорного списку, — сказав він.

— Майже в усьому світі.

Вони посміялись.

— І тоді я вирушаю сюди, — сказав він. — Припустімо, минув рік. Я вбив свою кар’єру.

— Це вбивство із співчуття. Вона все одно вже вмирає. Краща частина вашої натури сама шукає чогось глибшого.

— Отже, у мене немає більше майбутнього. Проти мене заведені справи в Данії і в Іспанії. І тут я приїжджаю сюди. І що тоді?

— Ви чекаєте. Ми самі прийдемо до вас. Або Клара-Марія. Вона захоплена вами. Я була разом з нею в цирку, коли вона вперше побачила вас. Ми насилу відвели її додому. Ви будете поруч. Коли будете потрібні. Ви виглядатимете як справжній банкрот. І вони зв’яжуться з вами. Можливо, ми знайдемо спосіб указати їм на вас.

— Ви поцілуєте мене поцілунком Іуди?

— Ми просто подивимося у вашому напрямі. Можливо, вони з’являться. А може, й ні. Головне, щоб ви були поблизу. Коли ми попросимо про допомогу.

— Про яку допомогу?

Вона похитала головою.

— Я ігуменя. Це те ж саме, що абатиса. Й іноді я стаю старицею, наставницею. Але все це! Це не моя єпархія. Проте сестри у вас вірять.

— А потім?

— Існує два варіанти. Ми діємо відповідно до плану. Клопотання. Прохання про помилування. Фінансова підтримка для сплати вашого штрафу з нашого карітативного фонду. Будуть використані всі можливості. Білоруський митрополит напише до данського Міністерства юстиції. Ви вибачаєтеся. Укладається угода. Ви проводите турне із запізненням. Ви знову на сцені.

— А другий варіант?

— Що всіх зусиль буде не досить. Ні вар’єте, ні гасієнда[37], ні Податкове управління не хочуть укладати угоду. У результаті ви потрапите до Алаурін-ель-Ґранде на п’ять років.

Вона більше не посміхалася.

— А коли я там сидітиму, — поцікавився він, — як же я пояснюватиму собі довгими зимовими андалузькими ночами, заради чого все це?

— Заради тиші, — відповіла вона. — Усе це заради тиші.

Вона провела його до виходу, він був вдячний їй, сам би він не зміг знайти дорогу. Він втратив орієнтацію, зовнішню і внутрішню.

Вони перетнули величезну кухню, проминули буфетну. Свічки були замінені й дістали підкріплення від місяця.

— Тераса, — сказала вона. — Їдальня.

Вона прочинила двері, за ними виявився монастирський сад. Він звучав так, що навіть зараз, при восьмиградусному морозі, хотілося всістися на кам’яну лавку й нікуди не йти.

Сад оточували чотири будинки, четвертий був церквою, мініатюрною та акуратною, схожою швидше на дачний будиночок. У плані церква являла собою хрест, у центрі здіймалася, виблискуючи в місячному світлі, баня.

Він прислухався до пейзажу, все було пройняте трепетним піклуванням.

— Це частина тренування, — пояснила вона. — Намагаєшся привнести Божественне в повсякденність. Ось сад. Його треба підтримувати в порядку. Дехто молиться, навіть коли сидить в убиральні.

Він відчув, як наростає якесь сильне внутрішнє прагнення. Воно явно походило з його власного серця, але виявилося таким всеосяжним, що негайно поширилося і на весь навколишній світ. І перетворилося на дисонансний неспокій.

— Я шукав, — сказав він, — більшу частину свого життя — тишу. Всередині самого себе і серед людей. Я знаю, що вона існує. Я сам ніколи не був посвячений у це, але я знаю, що вона існує. У вас вона є. Ось ви стоїте там, ваш голос іде з тиші, я чую це. І дівчинка, Клара-Марія, вона також щось про це знає. Я хочу туди. Інакше я збожеволію.

Вона слухала його. Він відчував, як його коліна легенько стукаються одне об одне.

— Мабуть, це правда, — сказала вона. — Те, що ви збожеволієте. Якщо не потрапите туди.

Вона зачинила двері, вони пішли до виходу. Він на крок відстав од неї. Він був просто паралізований від гніву. Вона була християнка. І не сказала жодного милосердного слова. Не благословила його. Не поцілувала в щоку.

А проте він змушений був прислухатися до її тіла. Вона йшла так, як танцювала Катерина Гордєєва. Відчуваючи радість від руху, як дванадцятилітня дитина. Катерина Гордєєва брала участь у льодовому номері Державного цирку, в обидва його московських сезони. Але жінка, що йшла попереду нього, рухалася з якоюсь іншою легкістю. Неначе вона була не в самому тілі, а навколо нього. Він прислухався до рухів тіл усе своє життя й ніколи не чув нічого подібного.

— Африканка, — мовив він. — Вона погрожувала мені. Говорила, щоб я тримався подалі.

— Мені завжди здавалося, що як у театральному світі, так і в цирку заведено влаштовувати прослухування. Щоб вибрати тих, кому це справді треба.

Він різко спинився. Тіло його заніміло. І все-таки він змусив свій голос мурмотати, немов голос сіамського кота.

— Щоб стати ігуменею, — зауважив він, — треба, мабуть, заслужити на дуже високий ступінь довіри.

Вона обернулася до нього. Бувало, що він, сидячи в кафе десь на півдні Європи, прислухався до черниць, що проходили мимо. Від маківки до серця в них звучав переважно Монтеверді. Але нижче вони були зашнуровані. Ця жінка була зовсім інше явище.

вернуться

37

Розмовна назва Міністерства фінансів та економіки Іспанії.

27
{"b":"568685","o":1}