Нарешт╕ шаруд╕ння одягу стихло ╕ лед╕ Майя п╕шла за королевою. Щойно двер╕ за нею зачинилися, як служниц╕ взялися обговорювати ус╕ мо╖ якост╕, особливу увагу прид╕ляючи тому, наск╕льки я симпатичний та який у мене великий... Напевно М╕зайя вже розказувала ╖м байки про те, що витворяла з мо╖м непритомним т╕лом. А ось ╕ начальство йде - я ╖хн╕ кроки вже добре навчився розр╕зняти. Служниц╕ це теж почули ╕ швидко прибрали сл╕ди сво╖х оглядин. Не до к╕нця, але мен╕ чомусь зда╓ться, що вони зробили це навмисне: навряд чи розст╕бнута шир╕нка сприя╓ п╕двищенню авторитету в очах начальства. Вт╕м, у мене вже достатньо м╕м╕крилу, аби приховати цей недол╕к. Скрипнули двер╕, а я п╕дриваюся ╕з лавки, вдаючи вбит╕ намертво рефлекси. На себе намагався не дивитися, але поки прибирав цей маленький казус - гн╕в знову п╕дняв голову. Напевно в цей момент система глюканула ╕ видала щось на обличч╕, бо ж╕нки перелякано в╕дсахнулися в╕д мене. Але от що ц╕каво - щойно перша особа держави ув╕йшла в прим╕щення, вони вже зайняли свою звичну позу слухняност╕, ╕ нав╕ть я б зараз не зм╕г сказати, що секунду тому вони були готов╕...

- О, вигляда╓ непогано. - в╕двол╕к мене в╕д роздум╕в голос м╕лко╖ королеви, чим викликала чергову хвилю злост╕.

- Д╕йсно. - погодилася Кайя, ╕з деяким здивуванням розглядаючи оновленого мене.

- Тепер, коли ти схожий на людину, ми можемо поговорити серйозно. Тво╓ ╕м'я ми вже зна╓мо. Розкажи ще щось про себе.

- Звати - Масаке Кейнс╕. - стримуюся як т╕льки можу, говорю коротко, намагаючись не перекривлювати слова. - Позивний - Кей. Займався - виживав.

- Це як?

- Зруйнований св╕т. Шукав ресурси. Полював.

- Ти колись вбивав? - поц╕кавилася Кайя.

- Так.

- Ага, то ти в нас бо╓ць... - Лашура на мить задумалася. - Ти напав на особу корол╕всько╖ кров╕. За таке на тебе чека╓ шибениця. А оск╕льки д╕ватися тоб╕ н╕куди...

Знала б ти, д╕вко, через що я пройшов - так би не казала. Хоча нема╓ н╕чого дивного в тому, що вона користу╓ться 'батогом та пряником'. Можуть минати стол╕ття, можуть зм╕нюватися св╕ти, але людська природа залиша╓ться такою ж, як ╕ тисяч╕ рок╕в тому. До чого ус╕ ц╕ слова про дружбу ╕ вза╓моп╕дтримку, коли в обох опонент╕в нож╕ за спиною? Особисто мен╕ це набридло ще в перш╕й частин╕ сво╓╖ трилог╕╖, ╕ тод╕ я зм╕нив св╕й п╕дх╕д. Практика показу╓, що за в╕дсутност╕ дороги в хащах прост╕ше взяти бульдозер. Ось так ╕ я: б╕льше не шукаю обх╕дних шлях╕в - ╕з достатньою к╕льк╕стю сили вони мен╕ б╕льше не потр╕бн╕!

- Але я можу закрити на це оч╕, якщо ти присягнеш на в╕рн╕сть мен╕. Будеш мо╖м слугою. Лакей, це дуже... - ах ти ж курва малол╕тня!

- Н╕!

Люблю шокувати оточуючих! Не тако╖ реакц╕╖ в╕д мене чекали. Незворушною залишилася лише старша т╕тка, котру тут називають Май╓ю. Кайя одразу схопилася за меч. Служниц╕ ж обступили королеву, займаючи позиц╕╖ з бок╕в. Лашура ж узагал╕ заклякла ╕з квадратними очима - напевно шаблон з╕рвало.

- Тоб╕ так кортить повис╕ти на шибениц╕? - трохи в╕д╕йшла в╕д неспод╕ванки королева.

- Це погроза? - розглядаю св╕й кулак, демонстративно випускаючи одне лезо. - Чи об╕цянка?

- Ми тебе врятували!

- Не врятували. Зберегли час. За це - дякую. Але з╕рвали полювання. М╕г взяти корабель. ╤ лицаря. Ще й принизили. - показую на св╕й клоунський прикид.

- Бути слугою королеви, це винагорода, а не образа! - вигукнула Кайя, прикриваючи собою нахабне д╕вчисько.

- Служба, це винагорода? Рабом не буду. Н╕коли! - ╕з р╕зким звуком випускаю другий пазур, змушуючи присутн╕х здригнутися, а Кайя взагал╕ ледве не кинулася в б╕й.

- Стоп! - зупинила ╖╖ Лашура. - Ти хоч розум╕╓ш, в╕д чого в╕дмовля╓шся? Ти втрача╓ш св╕й ╓диний шанс...

- Н╕чого не втрачаю. Н╕чим не ризикую. У ваш╕й компан╕╖ - не зац╕кавлений.

- А якщо я не захочу тебе в╕дпускати? - р╕зко випускаю трет╓ лезо, ╕ вже готуюся перейти до мануальних пояснень, але д╕вчинка одразу ж в╕дступа╓. - Спок╕йно, я лише пожартувала.

- Жарт╕в не розум╕ю. Говори конкретно - чого хочеш?

- Скаж╕мо так: мен╕ потр╕бна п╕дтримка. Силова. У мене надто мало людей, а ти уже показав себе хорошим б╕йцем. Як ти дивишся на те, щоб ╕нод╕ виконувати нескладн╕ прохання?

- Пильно дивлюся. Тоб╕ потр╕бен убивця?

- Н╕-н╕-н╕, ти що?! Не вистачало мен╕ т╕льки кривавою королевою стати! Просто будеш робити те, що нам не дозволя╓ статус. А за це отрима╓ш грош╕, статус, землю...

- Не ц╕каво.

- Гр-р-р! Пов╕рити не можу, що сама вмовляю тебе. - зда╓ться у не╖ зак╕нчилися заготовки. - Добре, кажи чого ти хочеш.

- Н╕чого. Вам н╕чого запропонувати.

- Як?! - Лашура аж рота роззявила, так розгубилася в╕д мо╓╖ в╕дпов╕д╕. - Невже тоб╕ н╕чого не треба? Невже ти н╕чого не хочеш? Тоб╕ що, жити набридло? Невже ти гада╓ш, що п╕сля всього того, що ти тут почув, я просто так тебе в╕дп...

Ще до того, як вона договорила, я зриваюся вперед. У форсаж╕ св╕т митт╓во упов╕льню╓ться майже втрич╕. Суперники рухаються так, н╕би ╖х залили густим медом. На так╕й швидкост╕ людськ╕ оч╕ просто не здатн╕ вчасно пом╕тити небезпеку, тому доводиться переходити на ╕нш╕ способи сприйняття. У мо╓му внутр╕шньому простор╕ кольоровий екран╕ зам╕ня╓ться монохромним об'╓мним зображенням, в╕дтвореним за допомогою ус╕х доступних нин╕ сенсор╕в. Зникають звуки, слова людей тепер висять у табличках над ╖хн╕ми головами. А увесь навколишн╕й прост╕р розкреслений р╕знокольоровими секторами та заштрихованими д╕лянками, показуючи напрям ╕ характер небезпеки. Був би у мене зараз нормальний тактичний анал╕затор - я б уже роззбро╖в ус╕х присутн╕х, ╕ спок╕йно зайнявся сво╖ми справами. Але зараз мо╖ можливост╕ дещо обмежен╕, тому доводиться покладатися на власний досв╕д.

Намагаючись якомога менше травмувати ╕ без того благенького нос╕я, я вир╕шив не п╕дключати щойно вирощен╕ на скелет╕ м╕омери, а об╕йтися природною мускулатурою. Так, я втрачав свою швидк╕сть та силу, але зараз, проти звичайних людей, прискорено╖ реакц╕╖ буде ц╕лком достатньо. Вже зараз я бачив, як пов╕льно меч Кай╖ опуска╓ться у мене за спиною, а служниц╕-дв╕йнята починають закривати собою королеву. Аби виграти трохи часу, я перехоплюю Кайю за руку ╕ тягну ╖╖ за собою. Не далеко, сантиметр╕в на двадцять, дал╕ без п╕дсилення пальц╕ просто з╕сковзують. Цього ╕мпульсу достатньо, аби д╕вчину розвернуло, ╕ вона на мить втратила р╕вновагу. Саме наст╕льки, щоб ╕ не впасти, ╕ знову на ноги стати не скоро. А це ще секунди п╕втори-дв╕ - ц╕ла в╕чн╕сть для мене. В цей час пом╕чаю, як мен╕ в обличчя летять коробки ╕з нитками та стр╕чками, що до цього були у руках дв╕йнят. Звичайного б╕йця це як м╕н╕мум спантеличило б, а будь-якого неп╕дготовленого суперника взагал╕ б дезор╕╓нтувало. Я ж ╕гнорую ц╕ снаряди, прориваючись вперед. Швидкост╕ замало, аби вчасно д╕статися до королеви, тому я хапаю дв╕йнят за ком╕ри й тягну на себе. Це да╓ мен╕ ╕мпульс, аби прорватися кр╕зь цей живий щит, ╕ не бути збитим з н╕г п╕дс╕чкою, яку д╕вки намагалися прикрити сво╖ми широкими сп╕дницями. Зам╕сть цього вони сам╕ починають падати мен╕ назустр╕ч, аби в к╕нц╕ бути насадженими горлянками на так ╕ не прихован╕ пазур╕. Та коли вони вже пройшли половину дистанц╕╖, я пом╕чаю дещо ц╕каве.

- Стоп!!! - махала руками д╕вчинка, заплутавшись у власн╕й сп╕дниц╕ й завалюючись назад.

Р╕зко зм╕нюю сво╖ плани, в╕дпускаю одну з╕ служниць ╕ хапаю Лашуру за руку до того, як ╖╖ голова познайомиться ╕з кам'яним пор╕жком. Зам╕сть розбито╖ голови д╕вчинка об╕йшлася злегка потягнутою рукою ╕ взяттям в заручники.

- Сто-о-оп! Ус╕ завмерли!!! - зовс╕м не по-дитячому гаркнула д╕вчинка.

- Як Ви, Ваша Величн╕сть? - поц╕кавилася Кайя, зм╕щуючись подал╕ в╕д мебл╕в, аби в раз╕ потреби в╕льно розмахувати мечем, але королева ╖╖ питання про╕гнорувала.

- Я неправильно виразилася. - вона спробувала зазирнути мен╕ у в╕ч╕, але я ще на початку свого руху заплющив ╖х, аби мен╕ туди не жбурнули н╕яко╖ гидоти. - Я не бажаю тоб╕ зла. Просто зрозум╕й мене правильно: щойно ти покинеш остр╕в, на тебе в╕дкриють сезон полювання...