Та всього тут і не перелічиш. Але ясно одне: жилет, гаптований золотом і сріблом, — річ чудова й страшенно дорога. Ось чому добрий гаптар — завжди поважаний, ніби він уже не який-такий ремісник, а найзнатніший пан. Бо ж самі пани відвідують його майстерню й просять, щоб він вигаптував їм на свій смак незвичайної краси жилет.
Славою найпершого гаптаря тішився саме Махмуд Алі. Хоч у кого спитай: «Де ти мрієш замовити собі весільний жилет?» Кожен скаже: «У Махмуда Алі». А чого? Адже на вуличці гаптарів у базарному кварталі, де це давне ремесло обжилося вже понад сто років, на тій склепистій вуличці, серед двохсот ремісників є принаймні з п'ятдесят, які теж гаптують чудові жилети та бурнуси для дженджиків і вельможного панства усієї країни.
Та головну роль тут відіграло не саме мистецтво, як у пана Афара, а дещо інше: пан Махмуд Алі огрядніший, мабуть, удвічі чи й утричі за всіх інших смертних у Тріполі, і, на диво, — попри свою огрядність, він в'юнкий, мов гадюка.
Його історія незвичайна, але саме вона й пояснює все. Махмуд Алі навчився шити не на вуличці гаптарів, а, мабуть, десь у приміському рові, коли зашивав собі штани, бо в подертих його просто не пустили б до брами порядного міста.
Отже, Махмуд Алі знав почім ківш лиха. А навчився він добре шити у підземеллі якогось кравчика, що лагодив лахміття бідняків.
Про цей розділ з життя Махмуда Алі ніхто нічого не знає. Може, Махмуд Алі прийшов до міста як син розбійника пустелі, котрого схопили стражники… Може, він сам багатів з великого шляху… В усякому разі, йому, мабуть, нічим було похвалитися. Подальше життя Махмуда Алі теж не зовсім ясне…
Люди пам'ятають, що до Тріполі Махмуд Алі прийшов з іншого міста й що тоді він був не такий гладкий, як тепер. Одне слово — ще в Тріполі він їв хліб з того, що демонстрував свою силу. Мірявся силою з рабами на перехрестях вулиць, грав на всяких інструментах, а коли це вже не цікавило глядачів, Махмуд Алі брався до чогось іншого.
Нарешті взявся й до гаптарства. На вуличці гаптарів жив ремісник Марак, дужий, як бик. Коли Махмуд Алі поборов його, то Марак узяв Махмуда до себе, щоб навчитися від нього якихось там трюків. Проте Махмуд Алі, що все своє мандрівне життя працював гірше за раба, зрозумів, що прийшов його час, і поки хазяїн-атлет навчився від нього підступних прийомів боротьби, Махмуд Алі встиг стати найкращим гаптарем.
Виявилося, що бути лише блазнем дуже сумно. Але бути блазнем і ремісником — це один з найкращих прийомів у боротьбі з долею. За кілька років усі вже знали, що гаптар Махмуд Алі — спритний, наче мавпа. І Махмудові Алі поталанило так, що люди ходили заради його штукарств аж на вуличку гаптарів.
Страхітлива Махмудова огрядність, що зростала з кожним роком його самостійного життя, не могла зашкодити Махмудовій популярності, але яка це мука, яка мука! Та Махмуд Алі добре знав, що таке злидні, і не піддавався. Адже кожен чекав від нього тільки жартів та кривляння. І Махмуд Алі жартував, ні разу не застогнавши в присутності гультяїв.
І всі звикли, що огрядний Махмуд Алі — веселий чолов'яга й найкращий товстун на землі. І не було людини, яка б повірила, що його страшенно мучить африканська спека. Такий огрядний, сидів він у майстерні, яка мала два метри завширшки та три завдовжки й виходила на вуличку, хоч і склеписту, але надто широку для того, щоб страшне сахарське сонце з його спекотою могло зазирнути до неї і подарувати до вишивання доволі світла.
Махмуд Алі нині вже в літах і, коли щиро казати, ненавидить тих, хто сміється з нього. Достаток, огрядність та успіх зробили його боязким: він боїться, щоб сусіди-гаптарі не відняли від нього його першості, й тому спекулює своєю популярністю та сміхом, хоч як ненавидить він свій власний сміх, хоч як смертельно обрид йому той сміх за всі ці довгі роки.
Коли б хто вслухався в його жарти, то з жахом помітив би, що це давно вже не ті веселі легкі каламбури, які були замолоду, а дошкульна кривава правда та глум, котрі Махмуд Алі вивергає на людей, і що блазнівська усмішка та кривляння тільки приховують справжню суть насмішок Махмуда Алі.
А так кожен, хто в спекоту проходить повз Махмудову майстерню, гадає, ніби веселий Махмуд Алі вдає з себе сонну рибину, яка лежить на осонні й кволо ковтає повітря. І перехожі сміються з потворної людини, що може й насправді в смертельному відчаї бореться з паралічем…
Само до цього найпопулярнішого чолов'яги з вулички гаптарів торговець збіжжям Абу-ль-Гасан віддав у науку свого маленького Гасана, бо думав, що те кий гладкий чоловік буде тендітному хлопчикові найласкавішим учителем.
Але чому в такого видатного майстра, як Махмуд Алі, учні ніколи довго не затримуються? Чому тікають один по одному і потім далеко обминають майстерню Махмуда Алі?
Коли б щось таке діялося в іншій майстерні, люди швидко дізналися б про причину. Але на Махмуда Алі ніхто навіть подумати не міг чогось лихого, і тому ніхто не вірив учням, коли ті скаржилися на знущання.
Проте правди не сховаєш. Ось уже третій рік гладкий тріполійський блазень Махмуд Алі б'є свого учня, але при цьому так блазнює, що кожен, хто йде вуличкою і бачить це, сміється від щирого серця.
Малий Гасан не втік, як його попередники. А тому що малий Гасан — це малий Гасан, то він і словом нікому не прохопився про ті збиткування.
Стусани сипалися на малого з ранку до вечора, бо Махмуд Алі бив Гасана ще й з цікавості: чи довго витримає це хирляве хлопчисько? Гасан дратував Махмуда своєю витривалістю, хоч саме через отаке завзяття Махмуд Алі зробив собі колись кар'єру. А щоб лупцювати хлопця, день у день була одна й та ж сама причина: страшенно пекло сонце і ніби плавило жирнючі Махмудові пальці, а масними та мокрими пальцями легко зіпсувати і візерунки, і матеріал татарський — щире золото.
На кому ж серце зігнати, як не на тому нікчемі Гасанові!
Але сьогодні надзвичайний день.
Малий Гасан має завдання — відрізати на зворотному боці Махмудового гаптування зайві золоті ниточки. Ти навіть не повіриш, скільки таким робом можна заощадити золота за рік! А жилет повинен бути готовий до одинадцятої години, і до полудня його треба однести до весільного будинку женихові — синочкові відомого на все місто єгипетського купця.
Малий Гасан, схилившись над гаптуванням, раптом зачув, як двоє перехожих на вулиці розповідають, що великий корабель з хлібом пройшов у затоку. Гасан стриже ниточки та й думає собі: «Ото Карембу розповідатиме ввечері, як воно там було!»
Гасан знає, що Карембу за кілька днів або тижнів попливе на тому величезному-величезному кораблі супроводжувати марабута, і мрії мало-помалу опановують його. Бо Гасан дуже любить мріяти про героїчні вчинки людей, хоч сам він ніколи не спроможеться бути героєм…
Аж раптом — гострі ножиці ненароком відстригли на звороті гаптування цілу основу візерунка…
Власне, це вперше Гасан зіпсував гаптування… Але цю жахливу дірку навіть найкращий майстер не встигне полагодити за ті дві години, що лишилися до приходу кравчика, який має в останню мить пришити гаптовані золотом пілочки до розкішного весільного жилета.
Малий Гасан скам'янів. Саме оцей жах і помічає Махмуд Алі.
— Ось тобі! Ось! — репетує він, кидаючи в дитину всім, що має напохваті.
Кінець кінцем, оскаженівши, він хапає мідного свічника й люто шпурляє ним у голову хлопчикові.
Хлопчик падає і зомліває…
Проте несамовитий Махмуд Алі певен, що хлопчисько прикидається, аби уникнути кари. Він люто б'є безвладне тільце ногою, аж воно викочується за поріг і, — немов сувій краму, падає з метрової височини. Бо на цій склепистій вузенькій вуличці гаптарів в усіх крамниць-майстерень, які не мають ані вітрин, ані бар'єрів, підлоги отак високо…
Але чи знаєш ти, яку пастку тоді наставив на Махмуда сам диявол?
Уже понад вісім років не ступала на вулички базарного кварталу цього великого міста нога Великого каді[13] турка Ахмеда-ефенді. Вчора на головному судовому дворі під час судового розгляду спалахнула запекла суперечка між двома експертами — оглядачами трупів. На вулиці ель-Тюрк умер хтось вельми багатий, і вмер дуже дивно. Найдивніше було те, що слідчі органи не знайшли в нього й копійки грошей. Отже, йшлося про те, на кого впаде підозра у грабунку, кого треба звинуватити й покарати, коли, хоч обіцяно винагороду, не знайдеться жодного свідка.
