– Агов Саро! – вигукнула Меліса помахуючи рукою перед її очима.

– Що?

– Про що задумалася.

– Та, так ні про що.

– І це ні про що це - Ерік.

– Ні.. – заперечила вона.

– Не прикидайся, я все знаю.

– Так-так, а з цього місця докладніше, – проказала я.

– Сарі…– почала Меліса.

– Мелісо замовкни! Негайно.

Сара почала закривати рота Мелісі, а Меліса з усіх сил пручалася, і з рота в неї вилітали лишень шматочки слів. Ви тільки уявіть цю картину дорослі двадцятирічні дівчата поводяться, як малюки, намагаючись закрити рота один одному, щоб не виказати таємницю.

– Так, все слухай поки я тримаю її, Сарі подобається…

– Не смій… – виривається з полону Меліси Сара і намагається, щось заперечити.

– Сарі подибається Ерік! Хух, – докінчивши речення промовила Меліса.

– Все я з тобою не розмовляю, – ніби образившись промовляє Сара.

– Погляньте хто образився, ну Саро…

– Не чіпай мене! – вигукує вона.

– Так, це ж чудова новина! – усміхаюся я.

– Справді? – з сумом проказує Сара,– але як не старайся все марно.

– Що? Чому, – здивовано питаю я.

– Я йому навіть не подобаюся.

– Звідки ти це знаєш? Може він закоханий в тебе, а ти цього не помічаєш.

– Якщо так, то чому він поводиться зі мною як із своїм другом.

– Ну-ну Саро…

– От тобі добре, в тебе є Адам.

– Ха-ха Адам. В нього музика на першому місті, – відповідаю я.

– Не правда, він говорив, що ти йому дуже подобаєшся. Лише поглянь як він поводиться із тобою. Та він закохався в тебе по вуха.

– Це справді так, – підтвердила Меліса, – ти просто не звертаєш уваги.

– Ага… – хотіла Сара ще щось добавити як тут нашу розмову перервав голос Еріка.

– Ось де ви, ходімо вже все готово, можемо репетирувати.

Ми попрямували назад до клубу. Поки група репетирувала я тим часом прогулювалася з Бальтазаром по місту, височенні будинки і просторі парки оточували нас. Людей на вулиці було мало.

Грозові хмари ще не добралися до міста, тому погода була гарною. На дворі було тепло і навіть вітру не було. Бальтазар непохитно сидів в мене на руках спостерігаючи за всім що відбувається навкруги. Потім наче куля він вислизнув у мене з рук і кудись побіг. По шкірі пробіглися мурахи.

– Куди ти побіг, стій. – гукаю я.

Ось я бачу як пухнастий клубок вповільнюється, підбігши до нього я міцно схоплюю його.

– Спіймався!

Піднявши голову я побачила до чого він так відчайдушно біг. Перед нами постала будка із гарячими ход догами.

Зрозумівши що він не здирався тікати він мене, а просто хотів їсти я взяла два ход доги один собі, а один йому. Він приємно замурчав і швидко з апетитом ласував гарячий ход дог.

Розділ 16

Підходячи до клубу я побачила, що натовп вже зібрався біля входу і чекає коли ж їх впустять. Я попрямувала з Бальтазаром на руках всередину. Мене зупинив той самий касир який раніше так люб’язно привітав нас.

– Кудись зібралися? Пропускати будуть вже через декілька хвилин. Зачекайте тут.

– Я хотіла взяти ключі від фургона в друга щоб залишити цього красунчика там, – промовила я показуючи на кота, – вони виступають сьогодні тут.

– Всі так кажуть, але на жаль я не можу вас пропустити.

– Ви що мене не пам’ятаєте, я ж сьогодні тут…

В цей момент до нас підійшов Шон.

– Генрі пропусти цю дівчину в середину, – єхидно усміхаючись промовив він.

– А…але ж…

– Вона приїхала з однією із груп.

Генрі послухався наказу свого боса і впустив мене.

– Вибач за це не порозуміння.

– Та нічого.

– Щоб такого більше не трапилося, ось надягни це.

Шон подав мені пропускний білет, я надягнула його на шию.

– Ти дуже гарна, – промовляє він. Його рука тягнеться до моєї і він ніжно схоплює її

– Спасибі, – пробурмотіла я, – я б з радістю з вами потеревенила але мушу йти.

– Та невже, – ніби вдаючи здивованість каже він.

В цей момент відчувши небезпеку Бальтазар весь з’їжився і почав шипіти. Шон нервово хихикнув і відстрибнув у бік. Скориставшись можливістю я вислизаю і швидко крокую до зали де вже зібралося повно народу. Зайшовши туди я очима шукаю Адама і решту. Ерік стояв біля сцени решти я не побачила. Напевно вони за кулісами.

– Привіт Еріку, – підходячи до нього промовляю я, – а де решта?

– За лаштунками, проходь, – промовив Ерік і провів мене за лаштунки.

– Привіт народ, – привіталася я з рештою, – Я от що хотіла, дайте будь ласка ключі від фургона. Потрібно цього рятівника вкласти спати.

– Привіт, так от тримай, – промовляє Адам, – Цього рятівника? Не зрозумів.

– Спасибі Адам. А, це довга історія.

– Ану розповідай, мені вже цікаво. Все одно ми виступаємо майже останні, – з цікавістю на обличчі прохає Сара.

Я розповіла друзям, як Бальтазар героїчно врятував мене він рук підлого хвалька.

– От же ж гадюка, – промовляє Адам, – з тобою все гаразд? – Я кивнула.

– Я ж…– починає Ерік але його зупиняє Адам.

– Навіть не думай казати, я ж казав, – тикнувши пальцем в обличчя Еріка сказав Адам.

– Все мовчу, мовчу – переможно промовляє Ерік.

– Я знала що не варто йому довіряти, – промовила Сара, – в нього якась підла усмішка.

– Поки ми тут, то маємо миритися із його не простою натурою, – почав Адам, – Але якщо він ще до когось із вас буде чіплятися, кличте мене із Еріком. Ми йому надеремо його самовдоволений зад.

Заспокоївшись я пішла до фургона. Шона ніде не було видно. Я видихнула з полегшенням вклала Бальтазара і повернулася в зал.

– І ще раз привіт! – промовила я.

– Привіт, ну що вклала Бальтазара спати? – поцікавилася Меліса.

– Так, – усміхнулася я.

– Ну що ви готові?! – запитав Адам, – через хвилину наш вихід.

– Так, але мені щось страшнувато. Так багато народу зібралося, ми ще не виступали на такій публіці.

– Заспокойся Денні все буде добре, – після цього я його обійняла, не встигла я розірвати наші обійми, як Сара, Меліса, Адам і Ерік приєдналися до нас. Теплі обійми тривали секунд п’ятнадцять.

Нарешті ведучий оголошує ім’я наступної групи.

– Ну все, нехай щастить, – промовляю я.

– Спасибі Мері, – усміхнулася Сара.

– Дякую сестричко.

– Так чи інакше! Ми порвемо цей зал, – намагаючись підтримати командний дух, проказує Ерік.

Група почала виходити на сцену, але Адам не поспішав він підійшов до мене і ще раз поцілував.

У всіх був войовничий настрій, вони були неперевершеними, я ще раз переконалася в цьому. В той момент я забула про все, про родину, про школу і друзів в думках у мене линуло лишень одне «Вперед! Дорога це наше життя, а музика наш вірний друг!»

Я слідкувала за концертом із-за лаштунків, натовпу сподобалися Sweet Poison, вони навіжено кричати побачивши їх, а потім за мить в залі стало тихо всі слухали приємний голос Адама і Меліси, соло Дена і Еріка, ритмічність Сари. Всі були в захоплені від них. Коли нарешті вони закінчили виступати зал із сумом зітхнув.

– Так! Ми зробили це, – вриваючись прокричав Адам.

– Ви бачили це, ми їм сподобалися! – вимовляє Сара.

– Так. Я в захваті, – сміється Меліса.

– Ще раз вітаю! – вигукую я.

– Ти бачила це Мері! Вони просто замовкли і слухали нас.

– Так Саро, я все бачила.

– Це нереально круто! – вигукнула Меліса.

– Як що чесно, то я думав що вони закидають нас бляшанками.

– Ти помилився Ден, ми їм сподобалися, – тріумфально промовляє Сара.

– Так! – усміхається Ден.

Ведучий оголосив наступних учасників, група поволі відходила від приємного відчуття перемоги.

– То коли ми вирушаємо? – поцікавився Ерік.

– Не поспішай друже. Я ще хочу трішки залишитися тут.

– Ну гаразд Адаме але не довго, – проказав Ерік, – Ходімо хоч інструменти поскладаємо. Мері ключі в тебе?

– Так, – витягнувши із кишені ключ простягаю я йому, – ось тримай Еріку.

Адам, Ерік і Меліса попрямували до фургона, а ми залишилися спостерігати за концертом і новими учасниками.