Розділ 1

Вірждинія прекрасне місто, що розташоване в східній частині Сполучених Штатів, там завжди тепло і надзвичайно гарна природа. Я обожнюю природу, тому мені пощастило народитися тут в найбільшому місті Вірджинія-Біч. Прекрасна природа, парки, а головне пляж, де ти можеш проводити свій вільний час і насолоджуватися життям.

Крізь сон я чую якийсь пронизливий звук. Розплющуючи очі я розумію, що то будильник.

– Знову до школи! – промовила я й ліниво піднялася з ліжка.

– Мері! Прокидайся, сніданок вже готовий, – почувся голос із-за дверей, то була моя мати.

– Вже йду мам! – вигукнула я.

– Давай швидше, бо запізнишся на автобус, – заходячи в мою кімнату проказала мама, – А я на роботу. Заїду за тобою після школи добре?

– Не потрібно мам, ми з друзями вирішили сьогодні після уроків трішки прогулятися пляжем, – говорю я ще сонним голосом.

– Ну тоді гаразд, тільки не довго, щоб о десятій була вдома, – застережливо говорить мама, – Щасливого тобі дня.

– І тобі мамо!

Прокинувшись я пішла снідати, мами вже не було, потім швиденько побігла до зупинки, мало не пропустивши свій автобус.

Сівши в автобус я привіталася зі своїми друзями, в мене їх і не так багато всього-на-всього двоє : Джек і Єва. Джек – приємний, добрий і трішки сором’язливий хлопець. Волосся в нього темно каштанове, завжди носить футболки із назвами якихось крутих рок банд і не розлучається зі своїм кулоном у вигляді знаку інь-янь. Єва – рудоволоса весела й розумна дівчина. Геній в нашій компанії, завжди вміє підтримати і розвеселити. Ми дружимо із пелюшок, нас називають нерозлучною трійкою. Ми завжди разом. Звісно ж, як і у всіх компаніях між нами бували скандали, згодом все забулося і залишилося в минулому. В останні роки між нами майже не виникало сварок, адже ми подорослішали і стали розумнішими.

– Ура! Нарешті п’ятниця попереду вихідні, – радісним голосом вигукнула Єва.

– Так! Нарешті я довго чекала цього дня, – відповіла я, – до речі друзі, ви не забули про наш план?

– Звісно ж ні, – відповів Джек.

А наш план полягав у тому щоб, дістати квитки на концерт Green Day. Так, вперше в нашому місті відбувається грандіозний концерт, грандіозної групи. Хоч концерт мав відбутися аж через два тижні, а квитків була вже обмежена кількість. Це й не дивно, адже група була відомою на весь світ і іншого результату годі було й чекати. І тепер ми «ламали» голову над проблемою, як же дістати бодай один квиток на цей концерт, щоб побачитися із своїми кумирами.

Мої думки перервав, телефонний дзвінок. Задзвонив телефон Джека. Він кваплячись витяг його із кишені куртки, поглянув на екран і широко посміхнувся.

– Привіт Ендрю. Добре. Так швидко? Дякую тобі друже, я тебе люблю! – закінчивши розмову Джек з іще широкою усмішкою закричав на весь автобус, – Та-а-а-к! Друзі, здається ми їдемо на Green Day! Квитки можна вважати, що вже в нас, – учні в автобусі здивовано кинули на нас погляд.

– Що?! – здивовано вигукнули ми з Євою.

– Як?! – запитала його я.

– Ендрю, він дістав квитки. За ним був один борг. Ви ж знаєте він із багатої сім’ї дістати три квитки, не таке й важке завдання для нього.

– Мабуть, великий боржок в нього був, – промовила Єва.

– Так, я його зад від копів врятував.

– Це ж чудово! – відповіла Єва.

– Чудово?! Та це ж прекрасно, нарешті я побачу Біллі, Майка і Тре. Так, чорт забирай! – голосно і радісно вигукнула я.

– Не забувай про, Джексона, Джона і Джейсона. Вони теж частина групи.

– Авжеж, як про них забути, – усміхнулася я.

– А коли квитки можна буде забрати? – поцікавилася Єва.

– Ну, хоч сьогодні, щойно приїдемо до школи, – відповів Джек.

– Так! Я тебе люблю друже, я вас всіх люблю! – вигукнула я. Водій автобуса косо поглянув на мене, я захихотіла. Джек лише сором’язливо посміхнувся.

Майже всю дорогу до школи ми говорили про концерт, навіть забувши, що сьогодні контрольна з фізики. Я була на сьомому небі від щастя розуміючи, що моя мрія от-от здійсниться. І була дуже вдячна Ендрю за те, що він зробив для нас, я готова була його розцілувати при зустрічі. Ми доїхали до школи, час пролетів майже непомітно, автобус зупинився і учні повільно почали виходити.

– Гаразд Друзі зустрінемося на перерві, – сказав нам Джек.

– О’кей! – відповіла я.

– Народ не забувайте, що сьогодні контрольна з фізики, – нагадала нам Єва.

– Чорт, – вилаялася я, – а день так добре починався.

– Ага, – відповіла Єва.

– Вперед на хімію?

– Вперед, – майже простогнавши говорить Єва.

– Бувай Джеку, зустрінемося на контрольній.

– До зустрічі, удачі вам.

Ми попрощалися із Джеком і попрямували в середину школи. Урок був нудний, я майже його не слухала, натомість я поринула в мрії. Green Day я нарешті побачу їх, цих дивовижних, надзвичайно веселих людей. Може навіть, перепаде така нагода і я їх зустріну на вулиці, десь перед концертом і зможу поспілкуватися з ними? Попрошу автографи і помру від шоку і щастя. Урок пройшов швидко, я навіть не помітила як, і це було дивно зазвичай урок хімії проходить дуже повільно і нудно але не цього разу. Ми вийшли з кабінету і покрокували коридором.

– Нудний урок був правда? – звернулася я до Єви, яка теж десь блукала у своїх думках.

– Так, але якось швидко проминув.

– В яблучко. Я теж це помітила, – усміхнулася я.

– Давай швидше, бо місіс Арнуа не любить коли на її урок запізнюються.

– Так-так, вже йду.

І ось вже лунає дзвінок на другий урок. Невже так швидко? Наступний урок математика. Ненавиджу математику, вона для мене занадто складна, особливо в останні роки. На цих уроках я почуваюся неандертальцем, що потрапив в сучасний світ, де по вулицях їздять авто, багатоповерхівки бовваніють перед очима, на вулицях висять величезні бігборди з рекламою. Поспішивши на урок я ненароком штовхнула Беллу. О, ні тільки не це! Ну чому саме я.

– Дивись куди йдеш невдахо! Ти що сліпа!

Белла. Її майже всі ненавиділи але й також боялися, тому не наважувалися відповісти на її образи. Вона із своєю компанією навіть створила сайт, в якому знущається із інших в школі. В тому чисті з мене і Єви але ми не це не звертаємо уваги.

– Ой, вибач Белло я ненароком…і я не сліпа!

– Ти ще смієш відкривати рот до мене, ах ти ж….

Решта слів я вже не чула, тому що Єва затягнула мене до класу. Ненавиджу Беллу вона вважає себе богом, чи ким? Такі люди мені огидні. Белла те ще стерво. І на превеликий жаль тут у школі, ще є таких людей, це компанія еліти найпопулярніші багатії школи. До цієї компанії входять – Белла, Тайра, Саймон, Лора, Джош і Марк.

Мої щоки палали люттю, в очах застигла тривога, руки тремтіли від накату адреналіну. Сівши за парту я потрохи заспокоїлася.

– Так, клас, замовкли. Розсідайтеся по місцях, записуємо нову тему, – голосно промовила місіс Арнуа.

Місіс Арнуа щось наполегливо пояснювала, але майже ніхто не слухав її. Цей урок проходив повільно, аж занадто повільно. Майже щохвилини я споглядала на годинний, чекаючи солодкого звуку, який би означав кінець уроку. Пройшло ще декілька нудних хвилин уроку, а потім нарешті продзвенів довгоочікуваний дзвінок. Велика перерва попереду, всі йдуть обідати, але я вирішила не йти, краще повчу фізику.

– Ти що, не йдеш обідати? – запитала Єва.

– Ні, залишуся тут.

– Я теж не піду. Бо якось не хочеться самій йти туди. На перервах в коридорі панує хаос. Може тобі чимось допомогти? – люб’язно поцікавилася Єва.

– Та ні, спасибі, – відповіла я.

В коридорі до нас наближався темний силует, коли він вийшов із тіні, ми відразу ж його впізнали, Джек.

– Привіт дівчата.

– Привіт, Джеку, – відповіла я.

– Як пройшли перші найжахливіші уроки? – поцікавився брюнет.

– Нормально, бачиш ми живі здорові, – відповідаю я.

– А ви, що не йдете обідати? – зацікавлено запитав він.

– Та ні, ми до контрольної готуємося, – промовила Єва.