– О, н-і-і-і, – загуділи решта.

Приємний теплий вітерець пробирався у фургон через вікно, лоскочучи наші обличчя і граючись з волоссям. Ерік уважно слідкував за дорогою. Сара сиділа поряд і перемикала радіо шукаючи підходящу хвилю. Ден і Меліса смакували запашні тістечка. Я і Адам сиділи обіймаючи один одного, а на колінах солодко спав Бальтазар. Ця пригода навчила мене ще більше цінувати життя. І я вирішила щойно ми доїдемо до Нью-Йорку я зателефоную мамі.

– Я хвилювався за вас дівчата, – говорить Ерік, – ви нас так налякали.

– Але все минулося і ми живі, – відповіла Сара, і поцілувала Еріка в щічку, той здивовано вирячився на неї, а потім широко усміхнувся.

– То яке наступне місце ми відвідаємо після Нью-Йорку? – поцікавився Адам

– Може Маямі? – промовила Сара.

– А я хочу в Лос-Анджелес, – відказала я.

– Лос-Анджелес? – здивовано перепитала Сара.

– Так. Місто Янголів.

– Хороша ідея, – промовила Меліса.

– Отже, наступна зупинка після Нью-Йорку, Лос-Анджелес?

– Так! – гуртом вигукнули ми.

Спокійний вітер лоскоче обличчя, попереду нас лише дорога, нескінченна і довга. В фургоні грає приємно музика навколо панує спокій і радість. Ми мчимося до міста мрій, до міста тисячі вогнів, до міста свободи, де швидкоплинно, пропливає життя, в неспокійному ритмі шумного міста.

Відчуй свободу у серці і в душі, відчуй нове життя, борися за свої мрії.