– Ну не переживайте контрольна не важка буде… напевно. Нічого страшного, – спокійно відповів брюнет.

– Ага, контрольна річна від неї залежить наша оцінка за рік. Нічого страшного? – сказала я.

– Ну тоді. Гаразд, я з вами, то які там теми в нас були? – Джек присів біля нас. Єва із задоволенням допомогла йому.

Снідати не пішов ніхто, тобто ніхто із нашої компанії. Джек і Єва уважно розглядали задачі, а я читала параграф про позитивно заряджені частинки, як вони виникають і таке інше. Продзвенів дзвінок і настав наш судний час. Увійшовши до кабінету ми розсілися по місцям. Учитель містер Вербер вже роздав завдання.

– Клас, розсідайтеся швидше! Це важлива контрольна, вона визначить вашу річну оцінку, я можу сказати, що це не просто контрольна, а невеличкий екзамен, – повідомив він,– нехай щастить. А якщо побачу, що хтось списує вижену геть, всім зрозуміло!

– Так. – хором відповіли учні.

– Все приступаємо до роботи, – сказав Вербер.

Містер Вербер був молодим симпатичним учителем, хоч дуже суворим. Його рельєфне тіло більше підходило до учителя фізичної культури, ніж до нудного учителя фізики. По школі навіть ходили слухи, що він колись працював моделлю, але покинув це заняття щоб успішно закінчити коледж.

Розгорнувши листок із завданнями я побачила, що вони не такі складні, як здавалося. Я зраділа тому що, знала майже всі відповіді на завдання. Урок проминув швидко, таке зазвичай відбувається коли пишеш контрольну. Написавши контрольну швидше за всіх, я нетерпляче чекала на дзвінок, адже ще одна мить і квитки будуть у мене. І ось нарешті довгоочікуваний дзвінок пролунав. Я блискавкою рвонула з класу, але згадавши про те, що Джек з Євою ще пишуть контрольну я пригальмувала і присіла біля дверей кабінету. Чекати довелося не довго вони вийшли майже одразу.

– Не така й складна контрольна, – сказала Єва виходячи із класу.

– Згідна, – скочивши на ноги промовила я.

– Ну що ходімо? – усміхнувшись проказав Джек.

– За квитками? – також усміхаючись промовила я.

– Так!

– Вперед!

Розділ 2

Вийшовши з школи ми впевнено крокували шкільний подвір’ям, наче якісь супергерої.

– О, нарешті з’явилися. Нерозривна компанія, – почав Ендрю щойно помітивши, те що ми наближаємося до нього, – я вас вже хвилин десять чекаю.

– Вибач друже, в нас була контрольна.

– А я думав, що ви вже не прийдете.

– Ми не прийдемо? – почала я, – Скоріше Обама заспіває соло із Джеймсом Хетфілдом, ніж ми пропустимо таку нагоду, – відповіла я.

– Ну так, вони в тебе? – поцікавився Джек.

– Хто? В мене?

– Не хто, а що. Квитки? – усміхаючись відповіла я, – Вони в тебе?

– А-а-а, ви про це. Вибачте просто уявив цю картину, Джеймс і Обама співають разом хе-хе. Так звісно, тримайте, – щойно Ендрю витягнув їх з рюкзака, моє серце почало шалено битися. Я схопила квиток перша.

– Обережно, не порви, – промовив Ендрю.

– О Боже, вони справжні!

– Ха-ха-ха, так звісно ж справжні, а що ви думали це фальшивка. Я своє слово тримаю, – продовжив Ендрю, – тепер мій борг виконано?

– Так, ще раз спасибі.

Я наблизилася до Ендрю міцно обійняла його і поцілувала і щоку. Його щоки почервоніли і він нервово хихикнув. Віддавши квитки нам, Ендрю пішов геть із широкою усмішкою на обличчі.

– Стоп! – голосно вигукнула Єва, – концерт же вісімнадцятого квітня?

– І що? – не зрозумівши до чого вона хилить, відповіла я.

– А те, що вісімнадцятого в нас останній екзамен, – продовжила Єва.

– Думаю ми встигнемо і на концерт, і на екзамен, – впевнено відповіла я.

– Хмм... а от я сумніваюсь, в нас екзамен о другій і він іде протягом двох години, а концерт починається, як раз о третій.

– Чорт, що за підстава, – обурилася я, – Я нізащо не можу пропустити цей концентр!

На мить ми всі замовкли і обмінялися здивованими поглядами. На цей раз цю некомфортну тишу порушила я.

– Ви як хочете, але я просто змушена піти на цей концерт. Чорт забирай! Я не пробачу собі якщо не піду.

– Я з тобою! – відказала Єва, – І плювати я хотіла на екзамен, я хочу піти на Green Day, це ж така нагода. Це моя мрія. Ми обов’язково щось вигадаємо.

– Ого, хто ти і, що зробила з моєю подругою? Справжня Єва такого би ніколи не сказала, адже в неї навчання на першому місці.

– Вони може перший і останній раз тут, я не хочу пропустити цей грандіозний концерт, – з впевненістю продовжила дівчина, – тим паче це навчання вже набридло! І мені вже набридло бути дівчинкою на побігеньках і жити за чиїмось правилами. Правила створені, щоб їх порушувати. Так! Джек ти з нами?!

Після цієї промови, десь секунд тридцять панувала тиша, ми з Джеком стояли в невеличкому здивуванні, адже не очікували почути такого від Єви.

– Як же я можу покинути вас? Так, я з вами! – вигукнув брюнет.

– Чудово! – вигукнула Єва.

Почувши дзвінок ми пішли на уроки, добре, що це були вже останні. Просидівши на неповних двох уроках, нас відпустили і ми вирішили здійснити другу частину нашого плану. Першою нашою зупинкою мав бути МакДональдз, другою пляж, а потім ми мали піти на наше таємне місце, але про це потім.

Розділ 3

Вийшовши із школи ми пішли в МакДональдз. Кафе МакДональдз знаходився далеко від школи але близько до пляжу. Там завжди були великі черги. І цього разу не виключення, вільних столиків майже не було. Ми простояли в черзі десь хвилин десять і мій прекрасний настрій зійшов нанівець, а потім нарешті, після довгого очікування в черзі наше замовлення виконали. На диво поки ми стояли в черзі, ще декілька столиків звільнилися. Добряче перекусивши ми повільно рушили на пляж.

– О, так. Фас-фуд це щось нереальне, я добряче перекусив, – задоволено промовив Джек.

– Так, я теж, – відповіла Єва.

– І не кажіть, остання порція смаженої картоплі була зайвою, відчуваю, що зараз лусну, – підтримуючи розмову промовила я.

Ми розсміялися.

– Гарна погода,– продовжив Джек, – ні однієї хмаринки на небі і так тепло. Відчуваю нам буде весело сьогодні.

– Так. Що може бути краще за весняний теплий вечір і захід сонця на пляжі Вірджинії, – промовила Єва.

– Обійми і печиво? – відповіла я їй.

– Так, а і ще морозиво і тортик, – продовжив Джек.

– І не забудьмо про серіали, і фільми.

– І ще супер круті концерти, наших кумирів.

– Ха-ха, так, – хихикнула Єва.

І ось нарешті ми дійшли до пляжу. Повітря було теплим і приємно лоскотало тіло. Небо було чистим, безкрая блакить огортала весь обрій. Ми розстелили рушник і присіли на нього. Біля берега, було тихо, лишень чути шум води. На пляжі ще було декілька людей, але їх кількість повільно зменшувалась. Тишу порушив голос Джека.

– В мене з’явилася ідея.

– Яка? – поцікавилися ми з Євою. Він нічого не відповів, натомість просто почав роздягатися.

– Ну, хто зі мною? – поцікавився він.

– Ні дякую, я не хочу танцювати стриптиз перед стариганами, – відповіла йому Єва.

– Який ще стриптиз? Облиште, ви знаєте, що я насправді мав на увазі, – сказав Джек з усмішкою на обличчі.

– О, ні, Джеку навіть не думай на вулиці ще холодно і сезон для купання, ще не відкрили, – відповіла я.

– Так! Мері права, – погодилася Єва.

Не встигла я сказати ще декілька слів, як Джек схопив мене за талію закинув на плече і побіг до океану. Я пручалася, як могла кричала на все горло, але схоже йому було байдуже. Він міцно схопив мене і не відпускав. З далека я чула сміх Єви, вона сміялася так, що напевно було чути аж до Африки. Я припинила кричати бо це було марне діло. Коли Джек нарешті мене відпустив я здригнулася, вода і справді була холодною. Винирнувши на поверхню я намагалася вибігти на берег але цей божевільний хлопець не давав мені цього зробити, і почав бризкатися водою і сміятися. У відповідь йому, я теж почала бризкатися. Єва стояла на березі і сміялася з нас, раптом ми одночасно зупинилися, і поглянули один на одного хитрими очима. В нас зародилася ідея.