– Хей Єво! – обізвалася я, – Не хочеш приєднатися до нас?
– Ні дякую, мені і тут добре.
– Джеку! – звернулася я до нього, – ти думаєш про те саме, що і я?
– Можливо, – відповів він.
Мить і ми блискавками рвонули з місця і почали бігти до Єви. Зрозумівши наші лихі наміри, Єва почала бігли в протилежному напрямку від нас.
– Ви мене живою не візьмете! – кричала вона нам у слід.
– Ага, це ми ще побачимо! – весело із зухвалою усмішкою на обличчі відповів Джек.
Ще мить і ми її наздоженемо, але я вже задихалася і хотіла відступити, легені пекли від холодного повітря. Я зупинилася аби віддихатися і спостерігала за друзями. Джек все ж таки наздогнав Єву. Міцно схопивши її він побіг до води. Я пішла за ними, нам було надзвичайно весело, ми голосно сміялися. Прохожі дивилися на нас, як на божевільних, а ми не звертали уваги на них.
– Ну що, Єво круто, правда? – з насмішкою промовила я, – так освіжає.
– Так, д-д-дуже, – тремтячим голосом відповіла вона.
Джек нічого не говорив лишень сміявся. Порозважавшись ми вилізли на берег, тепер нам було не так весело. Ми тремтіли від холоду закутавшись в рушники.
Джек посидів кілька хвилин біля нас, а потім пішов кудись геть. Не пройшло й трьох хвилин, як він повернувся і приніс дрова і різні гілляки. Трішки пововтузившись з ними він розвів багаття.
– Ви погляньте який від добрий, – промовила я.
– Хе-хе, розваги розвагами, але багаття нам знадобиться. Я не хочу щоб ви захворіли.
– Це так турботливо з твого боку, – відповіла Єва і хихикнула.
– Так, авжеж, тому грійтеся, – турботливо відповів він, – в нас ще в планах одне місце, яке ми не відвідали.
Стягнувши з себе мокрий одяг ми дали йому висохнути, залишившись лишень у спідньому. Закутавшись в рушники ми сиділи біля багаття і грілися.
Проминуло напевно з пів години, багаття потрохи згасало. Сонце почало повільно закочуватися за обрій, тому нам потрібно було поспішити, щоб не проґавити прекрасне видовище. Я перевірила одяг він майже висох, тому вирішила одягнути його. Єва зробила те саме, і теж почала одягатися. Через декілька хвилин ми вже зібрали свої речі і попрямували до нашої останньої на сьогодні зупинки. Це був старий покинутий маяк, ним вже давно не користувалися, за кілька метрів від нього збудували новий, а цей так і не знесли, тому він і досі сидів там на своєму місці і сумно дивився в морську даль.
Це місце вже давно заросло бур’янами і чагарниками, але до нього ще можна було добратися по вузенькій стежинці. З нього було добре видно захід сонця, саме тому ми й вирішили піти туди. Щоб насолодитися цим видовищем. Маяк був замкнутий та ізольований від небажаних гостей, але ми знали таємний вхід в середину, тому це не було для нас проблемою
Пішовши по вузеньких сходах вверх ми добралися до нашого місця. Добре влаштувавшись в середині ми зачаровано спостерігали за заходом сонця і за морськими хвилями, кожен думаючи про своє.
Нарешті сонце зайшло за горизонт стало зовсім темно і прохолодно.
– Як же прекрасний наш світ, – тихенько промовив Джек.
– Так, – погодилися ми.
– Сонце вже сіло, здається мені вже потрібно йти додому, – повідомила я.
– Та облиш ти, всього лишень восьма година вечора, – відповів мені Джек.
– Так, але мені здається нам потрібно вирушати.
– Я погоджуюся з Мері, потрібно вже іти холодно стає.
– Ну гаразд, – промовив Джек. – ходімо.
Зібравши свої речі ми повільно рушили додому. Сміючись по дорозі згадуючи наші сьогоднішні пригоди. І ось в далині бовваніють наші будинки, час прощатися.
– Ну все бувайте. До понеділка нехай щастить.
– Бувай Мері.
– Бувай.
Я була втомлена, тому навіть не повечеряла, привітавшись з мамою, я пішла до своєї кімнати і міцно заснула.
Розділ 4
Суботній день був прохолодним, хмари все згущувалися. На дворі панував морок. Прокинулася я пізно десь в одинадцятій ранку. Щаслива сповнена сил я попрямувала сходами в низ.
– Привіт, мамо.
– Привіт, нарешті ти прокинулася. Я вже думала йти тебе будити.
– Ти кудись збираєшся?
– Так. Телефонували з роботи, потрібно деякі документи забрати. Тому, ти сьогодні залишаєшся сама.
– Ура!
– Ніяких вечірок!
– Облиш мамо, ти знаєш мене.
– Гаразд, я ще зателефоную.
– Бувай, нехай щастить.
Мама кулею вибігла із дому. Я залишилася сама і щоб мені не було нудно я зателефонувала Єві з Джеком. Вони погодилися прийти.
День обіцяв бути веселим. Я нетерпляче чекала приходу друзів. Залунав дверний дзвінок, Джек і Єва вже були тут. Я кулею вибігла із кімнати і попрямувала до дверей.
– Привіт, – відчиняючи двері привіталася я.
– Привіт, – відповіла Єва.
– Ну так що, влаштуємо вечірку? – із сарказмом у голосі сказав Джек.
– Авжеж, – захихотіла я, – проходьте.
– Я на всяк випадок взяв диски із всіма частинами фільму «Індіана Джонс». Пам’ятаєте, як в дитинстві ми любили його дивитися.
– Так! Авжеж. Він був нашим героєм.
– То давайте згадаємо ці чудові часи. Хто за? – поцікавився брюнет.
– Я не проти, а ти Мері?
– Піду приготую попкорн, – промовила я.
– Гаразд, а ми поки що тут все підлаштуємо.
День і справді був прекрасний, ми цілий час дивилися фільми їли попкорн і згадували смішні ситуації, які траплялися з нами в дитинстві. Мама повернулася пізно, вона не була проти такої компанії і згодом приєдналася до нас.
Джек з Євою залишилися в нас на ночівлю, і поки мама солодко спала ми влаштували піжамну вечірку і битву подушками, виграв Джек. А коли ми вже всі втомилися, то лягли спати. Єва прилягла біля мене, Джек спав на підлозі в моїй кімнаті, не бажаючи йти на перший поверх. Щоб прилягти на диван.
В неділю всі роз’їхалися по домівкам, я залишилася сама. Погода все ще була похмура. І щоб мені не було нудно, я вирішила трішки потренуватися гри на гітарі. Я пройшла всі найлегші уроки, знала майже всі ноти. Попереду мене чекав урок барре. Найважчий, як мені тоді здавалося. День я провела весело але польці пекли від струн.
Розділ 5
І ось знову я чую як дзвонить будильник, понеділок. Завжди чомусь так не хочеться прокидатися в понеділок. Ледь розплющивши очі, я повільним кроком пішла в душ. Прийнявши його я одягнулася, зібрала речі і попрямувала до дверей.
– Доброго ранку, як спалося? – почула я голос, що лунав з кухні
– Добре, – говорю я.
– Ти вже йдеш? – поцікавилася мати.
– Так, вже пізно.
– Навіть не поснідавши?
– Та нічого, в школі поїм, – відповідаю я.
– Ну тоді бувай.
– До зустрічі.
І знову ледь не запізнившись на автобус, я кулею помчала на зупинку. Зайнявши вільне місце, я очима знайшла Єву і Джека, вони щось обговорювали.
– Привіт, а що ви тут так емоційно обговорюєте?
– Привіт, – відповіла Єва, – план дій на день концерту.
– Без мене?
– Приєднуйся, тепер ми троє проти всього світу.
– Ну Єво, не треба так банально.
– Точніше, троє проти всієї школи, – хихикнула я.
– Так, повернімося до плану, а то ми якось відхилилися від цієї теми.
– Тут все не так складно, – промовив Джек з азартом у голосі, – в нас є два плани, план А і план Б. План А полягає в тому щоб, швидко написати екзамен і поїхати на концерт. В мене буде машина, я попрошу батьків, але не факт, що ми встигнемо вчасно, тому що ви знаєте ці екзамени. Запановують на одну годину, а поки все приготують почнеться на пів години , а то й на годину пізніше. План Б, плювати на екзамен і вперед назустріч пригодам. Але в обох випадках нам потрібно підготуватися завчасно.
