– Так-так цікаво але забагато «але». Питання, а якщо тобі не дадуть машину, що тоді будемо робити?

– Тут запасний план, візьмемо машину батьків Єви.

– Так, але це крайній варіант, – промовила Єва, – я дізналася, що вони на тиждень їдуть в подорож, а за мною і за будинком пригляне бабуся. Її буле легко переконати в чомусь.

– Тобі що, шість років, щоб за тобою доглядати?

– Ні! Але батьки наполягають на цьому. Бояться, що я влаштую вечірку і розгромлю наш дім, що ж поробиш такі вони.

– Ти розгромиш будинок. Не сміши, – я помовчала я потім додала, – Цікаво, мушу визнати чудовий не складний план, особисто я за план Б, – жартівливо продовжила я.

Поки ми зацікавлено говорили, автобус вже під’їхав до школи. Ми почали виходити з нього. Почувши перший дзвінок, який повідомляв нам про те, що до першого уроку залишилося п`ять хвилин, ми поспішили в клас. Як я рада, що сьогодні в нас три перших уроки були разом. А після оцих трьох уроків, мали бути два уроки фізкультури, тому можна вважати, що сьогодні у мене лише три уроки. Сьогодні можна буде швидше піти додому.

Два уроки проминули швидко, але третій не поспішав. Я майже кожної хвилини дивилася на годинник: «Коли вже той дзвінок пролунає.» – подумки промовляла я. І ось, коли до дзвінка залишилась одна чортова хвилина, я згадала Біллі Джо Армстонга і його фразу – «one fukcing minyte!!».

Перерва. Час обідати. Всі миттю попрямували в їдальню. Коридор став наповнюватися людьми, і, здавалося, що от-от школа лусне, а в столові не буде місця де розвернутися. Ми не часто обідали в їдальні, чесно кажучи їжа там була просто відстійна. Тому ми віддавали перевагу закусочній «The Black Road», яка знаходилася за кілька метрів від школи. Це було маленьке затишне місце, в стилі хай-тек із м’якими величезними диванами. Також, там була й літня тераса. На заміну м’яким диванам прийшли дерев’яні крісла і круглі столи. Завжди охайний заклад заманював багато відвідувачів. Не було й дня коли б тут не метушилися величезні черги. Ми знали адміністратора цього закладу вже давно, можна сказати, що ми були друзями, і тому він завжди тримав вільний столик для нашої компанії. Прийшовши туди, ми замовили смажену картоплю, три великих бургера і колу. Все як завжди. Коли ми поснідали, я пішла додому, не бажаючи сидіти ще на двох уроках фізичної культури.

Розділ 6

Наступні два тижні я описувати не буду, вони проминули нудно, без пригод, натомість опишу два останні дні перед концертом.

Це був прекрасний теплий день, сонце яскраво світило, ми з друзями після уроків пішли на пляж обговорювати подальші дії.

– Ну що ж, залишилось всього-на-всього два дні, ви готові? – поцікавилася я.

– Авжеж готові, – підтвердили Єва з Джеком.

Ми все ж таки вирішили зупинитися на плані Б, так ми любимо ризик. Цікаво, що нам за це буде…може нас виженуть зі школи? Хоча залишився всього два тижні до закінчення, тому сумніваюся.

Після уроків ми як завжди покрокували на пляж. Погода була теплою і вже тиждень пекуче сонце зігрівало прохолодне весняне повітря Вірджинії. На пляжі людей побільшало і навіть деякі сміливці наважувалися купатися, в іще прохолодній воді.

– Це неймовірно. Я досі не вірю, що вже за два дні ми побачимо наших кумирів.

– Це наче сон, – промовила Єва, дивлячись в морську даль.

– І я про це, – відповіла я.

Джек ввімкнув спокійну музику групи – LifeHouse ми вмить замовкли, і, із великим задоволенням слухали приємний голос вокаліста. Мені надзвичайно подобалися вони і їх спокійні пісні. Слухаючи LifeHouse ти наче поринаєш в якийсь інший світ. Магічний світ, де панує лише спокій.

***

П`ятниця, один день до концерту, як же важко прокидатися так рано, і чому саме екзамен в суботу, учителі напевно вирішили познущатися з нас. Та ще й ці підготовки і лекції після уроків, через них всі поверталися додому дуже пізно.

Я прокинулась від звуку будильника, спустилася на кухню але мами там не було. На столі лежала записка: «Сніданок в холодильнику, ми пішли на озеро, приїдемо ввечері, з любов’ю мама. P.s: будь слухняною, люблю тебе». О, супер. Під словом «ми», мама мала на увазі її з Нілом, Ніл - це теперішній бойфренд мами. Він інколи приходить до нас щоб переночувати або просто провести час з мамою і мною. Мушу визнати, що він – хороший дядько.

Поснідавши, я попрямувала на стоянку, вперше навіть не запізнилася на автобус. Дивина тай годі.

– Привіт, народ, – привіталася я, з Євою та Джеком.

– Привіт, Мері.

– Я тут вияснив, що до місця призначення нам прийдеться добиратися двадцять кілометрів.

– Не так вже і багато, – промовила я.

– Так, – погодилася Єва.

– Тоді нам потрібно виїхати десь о-пів на третю або ще швидше, враховуючи які там будуть затори.

– Отже, зустрінемось о першій в мене вдома, підготуємо все і вирушимо в путь, – сказала Єва.

– Гаразд.

– В мене тут ідейка з`явилася, – промовила Єва.

– Яка? – поцікавилися ми.

– А давайте плакат зробимо.

– Чудова ідея Єво, – промовив Джек.

– Ага, – погодилася я.

– Мері, ти ж в нас круто малюєш. Тому це завдання я довіряю тобі, – промовила Єва.

– Не так вже і круто…

– Та годі тобі, я ж бачила твої малюнки. Вони прекрасні.

– Ну, дякую за комплімент.

– Отже, домовилися?

– Добре, – погодилася я.

– От мені одне цікаво, як наші батьки відреагують на те, що ми зробимо, – сказав Джек.

– Зараз ми не можемо це передбачити, потім будемо знати, коли все закінчиться.

– Відчуваю, буде великий скандал.

– І нам буде гаплик, – сказала Єва з сарказмом у голосі.

– Ага, це так, – погодилися ми з Джеком.

Вийшовши з автобуса, ми попрямували на уроки. Перший урок в мене був з Євою – англійська. Другий філософія з Джеком, а третій література у всіх разом. Ми з Євою попрямували до кабінету. На диво, урок англійської проминув швидко, і не був таким нудним, як завжди, на відміну від філософії. Старий вчитель, містер Вернар, щось промовляв про філософію людини та її світосприйняття, я його майже не слухала, на уроці було так нудно, що я мало не заснула. Дивлячись на Джека, я зрозуміла, що і йому теж нудно. Не було нудно лишень одному учневі – ботаніку Дереку Макфаєру, він активно щось записував у зошит.

Мої вії повільно почали заплющуватися, я поступово поринала в сон. Раптово, крізь сон я чую чийсь милий голос: «Мері, Мері прокидайся»

– Мері! – вигукнув Джек