– Га, що, я не сплю, ні.

– Вже перерва, ходімо.

– Так, я іду-іду.

Я піднялася з крісла і попрямувала за Джеком. Невже я заснула? Це не дивно, дивно те, що містер Вернар не помітив цього. Та я щасливчик! Уявляю, щоб би було, якщо б він помітив мене. Годину десь точно, я б вислуховувала його лекції на тему, як себе правильно вести на уроках. І що вночі потрібно відпочивати, інакше мозок буде втомлюватися і не зможе раціонально сприймати інформацію. А після цього всього він напевно, дасть мені якесь завдання, скоріше всього реферат. Він так завжди робив із неслухняними учнями і тими хто засинав на його уроках.

– Привіт, народ, як ви, як урок? – зустріла нас Єва.

– Урок настільки був цікавим, що Мері заснула, – з сарказмом в голосі промовив Джек.

– Що, справді?! – поцікавилася руда.

– Так, – відповів їй Джек.

– І не потрібно тут ля-ля, він сам винен. Не можна бути такою занудою.

Єва з Джеком розсміялися.

– Це ще добре, що він мене не помітив, тоді б мені було не так весело.

– Ага, точно, і ти б ще годину вислуховувала його лекції, потім би знову заснула і знову все по кругу.

– Так-так.

– Гаразд друзі ходімо вже обідати.

Чомусь цього разу нам захотілося пообідати в їдальні, і це була наша помилка. Все б було добре, але ви ж знаєте мене: зі мною має відбутися якась ідіотська пригода, інакше це не я. І ось це сталося. Я спокійно підходжу до каси розраховуюся і «Бум!». Ні, невже знову Белла. Я не побачила її, тому повертаючись прокинула свій піднос з їжею на неї.

– Мері! – закричала не людським голосом вона, і гомін в їдальні вмить перетворився на тишу, дехто навіть побоявся ворухнутися.

– Белло? Чорт, Белло, я…я не хотіла, я ненароком. Просто не побачила тебе, вибач.

– Мері, якщо ще раз щось таке утнеш, тобі до випускного не дожити, зрозуміла?!

– Так, вибач.

– Якщо я ще раз побачу тебе ближче ніж на метр від мене, ти поплатишся!

– Так…так вибач.

І щойно я гадала, що це вже кінець і всі розійдуться мирно, аж раптом я побачила компанію еліти, що наближається до мене, і чому я дивуюся, це ж я.

–Так-так що тут у нас, – промовив Джош, – Мері сонечко, що ти в біса зробила, – спокійним тоном промовляє Джош.

– Нічого.

– Нічого!? Тоді чому моя подруга вся брудна.

– Е-м-м…ну...

– Ая-ай-яй, непорядок.

Після цих слів Джош вихоплює піднос в одного із учнів, і жбурляє його у мене, я миттю покриваюся їжею. Цього йому було не достатньо, і він так сильно штовхнув мене, що я впала і ледь не вдарилася головою об підлогу.

– От тепер порядок, – промовив він і пішов геть.

Компанія еліти синхронно повернулася і вийшла з їдальні. В цей момент до мене підбігли друзі, і допомогли мені піднятися.

– Як ти, все гаразд? – запитав мене Джек.

– Так, все нормально.

– От покидьки, – проказала Єва.

– Ходімо звідси, – взявши мене за руку Джек попрямував до виходу.

Що я можу сказати? Джош – рідкісний тип кретинів, він завжди діставав мене морально. Через це я його ненавиджу. Взагалі, компанія еліти вважає себе крутішими за інших, а насправді це просто купка виродків, в яких багато грошей.

Після того, як я почистила свій одяг, ми попрямували на подвір’я і присіли на одну із лавок. Я поринула в свої думки, обдумуючи сьогоднішню пригоду, що трапилася зі мною. Я навіть не почула, коли пролунав дзвінок.

– Ходімо, Мері, вже урок, – повідомила мені Єва.

– В мене немає настрою, я прогуляю його, а ви йдіть, добре?

– Ні! Ти підеш на урок. Сьогодні в нас перший урок на тему Стівена Кінга, ти не можеш її прогуляти, – сказав Джек.

– Ні, це ти не можеш її прогуляти, а я можу.

Стівен Кінг – найулюбленіший письменник Джека, він просто марить ним. В нього майже ціла колекція книг Стівена Кінга. Понад сімнадцять видань і він їх всіх перечитав. У Джека в дома, також є особливі дві книги з персональним автографом письменника.

– Ну, Мері, заради мене ходімо.

– Ну, гаразд, якщо ти так просиш я піду.

Ми всі дружньо пішли на урок, він не був нудним, навпаки він був веселим. Цілий урок розмовляли лишень дві людини, Джек і вчитель, а інші уважно їх слухали. Не заперечую того факту, що я теж люблю читати, але з Кінга я прочитала всього лишень дві книги «Сяйво» і «Воно». Мені було весело спостерігати за Джеком, вчителем і їх діалогом. Урок закінчився, і це, напевно, був найвеселіше урок за сьогодні.

– Мері! Ходімо швидше, бо на автобус запізнимося, – вигукнула Єва.

– Ні, друзі, не сьогодні, я хочу прогулятися, тому піду пішки.

– Добре, але ось тримай, ватман. Як я і обіцяла.

– Добре, нехай щастить, зустрінемося завтра о першій в тебе дома.

– О’кей, бувай, – попрощався Джек зі мною і обійняв, я здивувалася.

– Все буде добре, ми зробимо це, – пошепки промовив Джек і пішов геть.

На душі все ще вирувала буря образ від сьогоднішнього дня і пригод. Рука все ще поболювала. Я не пішла одразу додому, а попрямувала в місце, де я почуваюся вільною – ліс. Цей невеличкий за розмірами клаптик землі знаходився неподалік від мого дому. Там віяло спокоєм і свободою. Ввімкнувши в плеєрі свою улюблену пісню, я почала роздивлятися це величне, як на мій погляд місце. Спокійним кроком я прогулювалася ним десь годину, а може й більше, коли я втомилася то повернулася додому.

– Мам! Я в дома, – вигукнула я на весь дім. Мама була на кухні і щось готувала.

– О! Мері, ти вже вдома?

– Так…м-м-м, так смачно пахне.

– Дякую, я старалася, роздягайся і мерщій їсти.

Я послухалася маминого наказу, миттю переодягнувшись, я попрямувала на кухню.

– Як справи в школі?

– Нормально, а Ніл вдома?

– Ні, його не буде він поїхав у відрядження на один день.

– Аа-а-а, зрозуміло.

Повечерявши, я пішла до своєї кімнати. Проте, майже всю ніч не спала, бо малювала плакат під звуки панк року. Мушу визнати, що вийшло непогано. Я його так і не доробила. Очі самі заплющувалася, і я зрозуміла, що з мене досить: «Завтра домалюю», – подумала я і лягла спати.