– Так, авжеж. Тут неподалік є дешеві хостели, вони досить непогані.

– Добре нам підходить.

– Сподіваюся там є душ, – промовила Сара.

– Там все є повір.

– Гаразд, народ зустрічаємося через пів години біля фургона.

– О’кей, – відказав Ерік.

– Зрозуміло, – промовила Сара.

– Слухаюсь бос, – проказав Ден.

Ми разом із Адамом ще трішки прогулялися центру, потім ми вийшли на вулицю і попрямували до фургона. Погода стала ще похмурою почався дрібненький дощ. Бальтазар вже прокинувся і нетерпляче виглядав із вікна чекаючи на нас. Побачивши, що ми наближаємося він зрадів, і щойно Адам відчинив дверцята він стрибнув прямо йому в руки.

– Хи-хи, і частенько він таке виробляє?

– Так, завжди. Що скучив за нами? – Адам взяв кота на руки і почав гладити його і чесати животик, від цього він тихенько замурчав.

Як по графіку всі прийшли рівно через пів години, поклали придбані речі у фургон. За хвилину ми вже вирушали в хостел, який на цю ніч мав замінити нам дім. Приїхали ми досить швидко як і казав Ден він знаходився досить близько біля центру. Невелика але акуратно прибрана вулиця вела до нього, ще одним плюсом для нас було те, що біля хостелу знаходилася авто майстерня. Приїхавши туди ми замовили один багатомісний номер, це - було й дешевше й веселіше.

Зайшовши в середину нашого номера ми здивувалися. В середині було досить гарно і прибрано, кімната за розмірами була досить простора, ніяких двоповерхових ліжок, все сяяло чистотою. Ми забрали свої речі з фургона і пішли назад в середину до свого номера. Місця вистачило всім, навіть одне ліжко було вільне, саме там ми поскидали свої речі.

– Гаразд, ви тут розкладайтеся, а я віджену фургон до майстерні. Мері!

– Що Адаме?

– Візьми цього красунчика з собою і погодуйте його, – Адам відав мені на руки нашого талісмана, а сам пішов геть.

Нагодувавши нашого талісмана я почала теж розкладати свої речі, мені тут сподобалося єдиним мінусом було те, що душ був спільний і щоб його прийняти довелося трохи почекати.

– Я перший в душ! – вигукнув Ден.

– Розмріявся, ти приймеш його тільки після мене, – відповідь Сара.

– Чому ми сперечаємося? – хихикнув Деніал, – в мене з’явилася ідея давай підемо разом крихітко?

– Ха-ха смішно, навіть і не мрій любий. Ти виграв, іди першим.

– Як малі діти, – розкладаючи речі промовив Ерік хихикаючи.

Дощ посилювався тому вийти гуляти ми не могли, довелося залишитися всередині. Адам повернувся через декілька хвилин весь мокрий від дощу.

– Жах, на дворі така злива.

– Та ми й самі бачимо, сеньйоре калюжка, – промовила Меліса.

– Бррр, хто там у душі?

– Деніал, – незадоволено промовила Сара.

– І довго він там?

– Кілька хвилин.

– Гаразд наступний я.

– Ей! А мене що не існує, – ще більш не задоволеніше промовила Сара.

– Притримай коней, тебе що не вчили дівчат пропускати першими. – проказала Меліса.

– Гаразд-гаразд. Вперед дівчатка. Все одно ми застрягли тут на цілий день.

Дощ то ставав то посилювався але остаточно припинятися він не збирався. Нарешті майже всі прийняли душ, я вирішила прийняти його останньою. Ось і моя черга я взяла рушник змінний одяг і попрямувала в душ. Теплі краплі води приємно стікали тілом, м’язи поволі почали розслаблятися.

Я поволі вийшла з душа витерла тіло від вологи одягнулася і покрокувала вперед. В кімнаті панувала тиша, Ерік і Ден витягнувши гітари про щось сперечалися.

– Highway To Hell! – вигукнув Ден, – вона весела і настрій підійме.

– Ні давай щось спокійніше, – відповів йому блондин.

– Ви що тут збираєтеся влаштувати концерт? – заходячи всередину здивовано питаю я.

– Ага, – промовляє Адам.

– Все одно нічого робити, і щоб не було нудно ми вирішили трішки розважитися, – продовжив Ерік.

– Давай з нами, – запропонував мені Ден, – я впевнений ти знаєш слова до пісні Highway To Hell.

– Ні, ви що, в мене жахливий голос.

– Та годі тобі тут всі свої. Не соромся, – продовжив Деніал.

– Ну давай, а то я ображуся, – промовив Адам.

– Ні, вибачте, – завагалася я.

–Я теж не вмію співати, будемо разом вити як тюлені, – хихикнула Сара.

– А хіба тюлені виють?

– Ще й як, ти що мені не віриш?

Після цих слів ми розсміялися.

– Ну гаразд вмовили, – промовляю я, – вперед тюлені.

– І так 3..2..1. – Ерік з Деніалом почали грати.

Спочатку я вагалася, а потім все ж наважилася промовити слова пісні. Ми разом синхронно почали співати, хтось голосніше хтось тихіше. Всі сміялися і підспівували, а коли останній куплет закінчилася Ерік запропонував заспівати і ще одну пісню, яку всі також добре знали 21 Guns Green Day, гарна спокійна пісня, одна з моїх улюблених. Співаючи, я поволі поринала в той день. Знову згадала Джека з Євою, які ж вони були щасливі того дня. Як їх очі сяяли від щастя.

– Стоп! – несподівано вигукнув Адам, всі затихли.

– Що таке? Адаме, – поцікавився Ерік.

– Ви це чули?

– Що? – поцікавився блондин.

– Мері, невже ти не помічаєш, як добре в тебе виходить співати.

– Я? ти не помилився, – здивувалася я, – Ви знущайтеся? Я жахливо співаю.

– Та ні, зовсім ні ти чудово співаєш, – підтвердила Меліса.

– Так, Меліса права, – погодилася Сара.

– Здається в нас з’явився новий вокаліст, – усміхнувшись промовила Меліса.

– Еріку давай ще разок! Але тепер всі замовкли я хочу чути тільки її, – наказав Адам, – починаємо з приспіву.

– Що? Ні-ні. Я не можу.

– Так-так сестричко, не соромся, – підбадьорив мене Деніал.

– Ну гаразд.

Ерік знову програє приспів, всі замокли і тільки мій голос було чутно. Не знаю що вони там задумали, але як на мене я співала не дуже гарно. Я проспівала куплет всі дивилися з захопленням на мене. Запанувала тиша

– Вау-у-у круто, – тишу порушив голос Меліси.

– От бачити, я ж казав, в тобі є прихований талант Мері.

– В мені? Ха-ха не смішіть мене.

– Не хочеш з нами виступати? – поцікавився Ерік.

– Ні, ви що я боюся публіки.

– Та чого їх боятися. Вони такі ж самі люди як і ми з вами, – промовив Ден.

– Ну може й колись ти заспіваєш разом з нами, – сказав Адам.

– Так, може колись, – відповіла я.

– Ну що друзі, яка наступна пісня?

– Може досить, погляньте на вулицю, – почала Сара, – дощ майже перестав, ходімо перекусимо і погуляємо по місту.

– То чого ми чекаємо ходімо! – підбадьорливо відказала я.

– Так, вперед, – погодилася Меліса, – не хочеться тут цілий день простояти.

– Ходімо дівчата, потрібно трішки змінити імідж, – хихикнула Сара.

– Знову? – пробурмотів Ерік.

– Так, а що, ти проти? – грайливо відповіла Сара.

– Та ні, не проти. Вперед дівчатка.

– Мері, ходімо.

– Вперед, – промовила я.

– Отже хлопчики в один бік, а дівчатка в інший, домовилися?

– Так, зустрінемося в кафе на розі 21 Б і 30-ої . Це тут неподалік. Думаю ви знайдете.

– О’кей Еріку, – промовила Сара, і попрямувала вперед.

Дощ вже зовсім перестав йти але похмурі хмари ще кружляли над містом.

Розділ 14

Річмонд насправді був гарним містом, річка Джеймс протікала майже посередині міста переділяючи його на дві частини, а велетенський міст з’єднував їх.

Зібравшись ми першим ділом попрямували до перукарні, Сарі як за її словами набрид її імідж і вона вирішила перефарбуватися в інший колір.

Коли ми прийшли в перукарню черги не було, але все ж ця процедура вимагала багато часу. Нам з Мелісою стало нудно вже через десять хвилин перебування там, і ми вирішили прогулятися.

– То як тобі наша компанія? – поцікавилася вона.

– Мені дуже весело з вами. За цей час ви для мене стали родиною.

– Я теж дуже рада, що ти з нами. Ти приємна людина і співрозмовник.

– Спасибі ти теж?

– Ось що я тобі скажу подорожі не для слабаків, бували й дні що ми не мали що їсти.

– Невже!