P.s Сподіваюся в тебе з Нілом все вийде. Люблю тебе. До зустрічі, ми обов’язково зустрінемося».

На прощання я поцілувала маму і лоб коли вона ще спала і рушила геть. Швидким кроком я попрямувала до лісу. Сподіваюся вони ще там. Була десь шоста ранку на дворі стало ще прохолодніше, холодна роса неприємно стікала по взутті і ногах, мої джинси всі намокли поки я йшла високими травами. Нарешті знайшовши дорогу я швиденько побігла до місця де мав бути фургон. Адам казав, що вони вирушатимуть вранці. Дорогою якою я зараз йшла, як раз вела до наступного штату. Сподіваюся я не спізнилася. Наближаючись до місця призначення я помітила якусь яскраво розфарбовану річ. Я швидко впізнала її, то був їх фургончик, підійшовши ще ближче я побачила, що на даху сидить якийсь хлопець, зробивши ще кілька кроків вперед я впізнала його, то був Деніал. Він сидів на даху і спостерігав за сходом сонця. Навкруги було тихо.

– Любиш дивитися на схід сонця? – від несподіванки він підскочив і повернув голову в мій бік. Побачивши мене він здивувався.

– М…Мері!

– Привіт, може допоможеш мені? – кивнувши на великий рюкзак, що красувався позаду мене промовила я.

– Що ти тут робиш?! – він швиденько зліз із даху і попрямував до мене міцно обійняв, і допоміг мені з сумкою.

– А хіба не видно, що я тут роблю?

– Ти…ти що зібралася їхати з нами?

– Так.

– Це що жарт такий, – здивувався він.

– Ні я серйозно.

– Це ж чудово! – вигукнув він.

– Тихо, не кричи розбудиш всіх.

– Їх і так потрібно будити, а то просплять все найцікавіше! А ще їм потрібно розповісти прекрасну новину! – Ден відчинив дверцята фургона і почав всіх будити. Я стояла з боку і спостерігала за цим веселив видовищем.

– Прокидайтеся ліниві зади, в мене чудова новина для вас!

– Ще п’ять хвилин мамусю, – пробурмотів Ерік.

– Прикидайся!

– Яка ще чудова новина Курт Кобейн живий?! – підскочивши промовила Меліса.

Всі повільно почали виходити із фургона протираючи очі і позіхаючи. Помітивши мене вони здивовано вирячилися на мій силует, ніби перед ними й справді постав Курт Кобейн.

– Мері!? – здивовано вигукнув Адам.

– Мері! – скрикнула Меліса.

– Це що сон, я не зрозумів? – промовив Ерік.

– Привіт, народ, – привіталася я.

– Це не сон, – пробурмотів Ерік.

– Ну як вам моя новина, – хихикнув Деніал.

– Чудова, просто прекрасна новина! – промовила з усмішкою на обличчі Сара.

– Що…що ти тут робиш? – поцікавився Адам.

– Моє життя відстій. Мати злиться на мене, в школі мене хочуть вбити в мене вже немає друзів, тому що мені заборонили з ними бачитися. Так що народ, я з вами!

– Що-що я не розчув? Це не жарт? – від несподіванки очі Еріка стали ще більшими.

– Ти їдеш з нами? – промовила Меліса.

– Так! – стримуючи сміх від їх виразів облич сказала я.

– Овва! – голосно скрикнув Ерік, від несподіванки я підскочила.

– Вітаю в нашій родині сестричко, – промовила Меліса.

– Так, відаємо сестричко, – промовив Деніал.

– Спасибі, братику.

Вони насправді були раді тому, що я вже ж таки вирішила приєднатися до їх компанії. Всі вже прокинулися і ми почали збиратися в путь. Але перед цим ми поснідали.

– Якщо ти тепер в нашій команді маєш дещо знати, – почала Меліса, – Ерік і Адам геї.

– Що?! – від такої новини в мене очі на лоб вилізли.

Запанувала тиша. А потім всі вибухнули сміхом.

– Бачила б ти своє обличчя!

– То це був жарт?

– Ну звісно ж. Ніякі вони не геї на їх фоні навіть вокаліст групи Кісс виглядає більш по гейскі ніж вони.

– Це зовсім не смішно! – обурилася я.

– Та годі тобі, не ображайся, – промовила Меліса, – я не витримала, вибачне мене хлопці.

– Ах ти ж стерво, – хихикнув Ерік.

– Впевнена цей жарт увійде в історію, – захихотіла Сара.

Відійшовши він шоку я теж вже сміялася.

– Тепер і для тебе потрібно шукати місце у фургончику, – сказав Ерік.

– Так. Я багато місця не займаю, – хихикнула я.

– Боже, я такий радий що ти з нами, – вимовив Адам.

– Всі ми раді цьому Адаме, – промовив Ерік.

– Так. – відповів Ден.

Закінчивши збирати речі ми нарешті поволі вирушали в дорогу.

– Так, народ підняли свої гарні зади і вирушаємо в путь, поки ще заторів немає, – скомандував Адам.

– О’кей бос, слухаємося.

Сонце вже зійшло, на дворі потеплішало, роса потроху спадала. Поклавши в фургон свої речі я побачила, що це дійсно дім на колесах, в задньому відділені стояли два надувних ліжка також там було безліч поличок, так щоб всі речі могли поміститися. В середині було надзвичайно затишно, а на одному із ліжок я помітила дещо, невеличкий котик згорнувшись в клубок міцно спав.

– А це ще хто у нас? – поцікавилася я.

– Його звуть Бальтазар він наш талісман, – відповіла мені Сара, – ми його знайшли на вулиці, і приютили.

– Гарний.

– Так. Але ще й той пустун.

– А чому я його раніше не бачила.

– Він майже весь час спить, треба було його назвати Хропко, а не Бальтазар.

– Друзі, вже зібралися? – поцікавився блакитноокий.

– Так Адаме готові, чого розкомандувався, – дожовуючи крекер промовив Ден.

– Розсідайтеся вирушаємо в путь.

Розділ 13

Незважаючи на те що фургончик був старим, він швидко розганявся і вже через годину ми були в Норфолку. Я була втомлена і хотіла спати тому прилягла, мені на душі стало спокійніше, погані думки вже не турбували мою пам’ять. Розуміючи, що я вже далеко від всіх цих проблем я міцно заснула. Через годину мене розбудили, ми вже були в Річмонді і вирішили зупинитися щоб перекусити.

– Мері прокидайся чую я чийсь голос, – то був Деніал.

– І довго я спала?

– Годину.

– А де всі?

– На вулиці, – піднявши голову з колін Деніала, на яких, чомусь я опинилася, коли прокинулася, я побачила що решта сиділи і про щось говорили. Ми припаркувались десь біля торговельного центру в Річмонді. Він був величезний. Яскраві вогні сяяли довкола будівлі нагадуючи Різдвяні прикраси.

Я піднялася і попрямувала на двір. Вийшовши з фургона я здригнулася на дворі було холодно.

– О, погляньте хто прокинувся, – помітивши мене промовив Ерік.

– Ну і вигляд у тебе, як в зомбі, – відказала Меліса.

– Ну спасибі тобі, – вигляд в мене й справді був як у зомбі, розкуйовджене волосся, мішки під очима, сонний втомлений погляд.

Я повернулася назад в фургон щоб взяти щось тепліше і привести себе в порядок, інші вже пішли розглядати місто зі мною залишився тільки Адам.

– Як спалося.

– Супер, – промовляю я.

– Доведеться сьогодні залишитися тут.

– Ми що не вирушимо далі?

– Ні, потрібно фургон відвести на ремонт, щось мені не подобається звук двигуна. Тому на сьогодні ми застряли тут.

– От халепа.

– Та ні, це місто досить гарне і розваг тут багато. Вже готова?

– Зачекай трішки.

Я ще декілька хвилин приводила себе в порядок, а потім ми вирушили.

– А Бальтазара тут залишимо?

– Так, нехай спить. Ходімо.

Ми попрямували до торговельного центру. Зайшовши всередину я здивувалася від його величини, здавалося що це невеличке місто. Там було все, і кафе, і магазини, і більярд, і різні розваги для дітей, і навіть невеличкий стадіон для ігор, всередині було гамірно і багато людей, всі кудись поспішали. Мої очі розбігалися від побаченого, я роздивлялася це все, як маленька дівчинка, котра вперше потрапила в незнайоме місце. Хоч в моєму місті теж були торговельні центри, але такого я ще не бачила. І як тут можна було знайти один одного. Ми прогулювалися по цьому величезному приміщені, а я все ще дивувалася від його розмірів.

– Ось Ерік ходімо, – Адам взяв мене за руку і потягнув за собою, – нарешті ми знайшли вас, ну як все необхідне купили?

– Так, все, – я побачила як Сара й Меліса разом із Деніалом наближаються до нас, в руках в них були великі пакети.

– Нам сьогодні доведеться переночувати в місті, Ден ти знайшов нам підходяще місце для ночівлі?