P.s Сподіваюся в тебе з Нілом все вийде. Люблю тебе. До зустрічі, ми обов’язково зустрінемося».
На прощання я поцілувала маму і лоб коли вона ще спала і рушила геть. Швидким кроком я попрямувала до лісу. Сподіваюся вони ще там. Була десь шоста ранку на дворі стало ще прохолодніше, холодна роса неприємно стікала по взутті і ногах, мої джинси всі намокли поки я йшла високими травами. Нарешті знайшовши дорогу я швиденько побігла до місця де мав бути фургон. Адам казав, що вони вирушатимуть вранці. Дорогою якою я зараз йшла, як раз вела до наступного штату. Сподіваюся я не спізнилася. Наближаючись до місця призначення я помітила якусь яскраво розфарбовану річ. Я швидко впізнала її, то був їх фургончик, підійшовши ще ближче я побачила, що на даху сидить якийсь хлопець, зробивши ще кілька кроків вперед я впізнала його, то був Деніал. Він сидів на даху і спостерігав за сходом сонця. Навкруги було тихо.
– Любиш дивитися на схід сонця? – від несподіванки він підскочив і повернув голову в мій бік. Побачивши мене він здивувався.
– М…Мері!
– Привіт, може допоможеш мені? – кивнувши на великий рюкзак, що красувався позаду мене промовила я.
– Що ти тут робиш?! – він швиденько зліз із даху і попрямував до мене міцно обійняв, і допоміг мені з сумкою.
– А хіба не видно, що я тут роблю?
– Ти…ти що зібралася їхати з нами?
– Так.
– Це що жарт такий, – здивувався він.
– Ні я серйозно.
– Це ж чудово! – вигукнув він.
– Тихо, не кричи розбудиш всіх.
– Їх і так потрібно будити, а то просплять все найцікавіше! А ще їм потрібно розповісти прекрасну новину! – Ден відчинив дверцята фургона і почав всіх будити. Я стояла з боку і спостерігала за цим веселив видовищем.
– Прокидайтеся ліниві зади, в мене чудова новина для вас!
– Ще п’ять хвилин мамусю, – пробурмотів Ерік.
– Прикидайся!
– Яка ще чудова новина Курт Кобейн живий?! – підскочивши промовила Меліса.
Всі повільно почали виходити із фургона протираючи очі і позіхаючи. Помітивши мене вони здивовано вирячилися на мій силует, ніби перед ними й справді постав Курт Кобейн.
– Мері!? – здивовано вигукнув Адам.
– Мері! – скрикнула Меліса.
– Це що сон, я не зрозумів? – промовив Ерік.
– Привіт, народ, – привіталася я.
– Це не сон, – пробурмотів Ерік.
– Ну як вам моя новина, – хихикнув Деніал.
– Чудова, просто прекрасна новина! – промовила з усмішкою на обличчі Сара.
– Що…що ти тут робиш? – поцікавився Адам.
– Моє життя відстій. Мати злиться на мене, в школі мене хочуть вбити в мене вже немає друзів, тому що мені заборонили з ними бачитися. Так що народ, я з вами!
– Що-що я не розчув? Це не жарт? – від несподіванки очі Еріка стали ще більшими.
– Ти їдеш з нами? – промовила Меліса.
– Так! – стримуючи сміх від їх виразів облич сказала я.
– Овва! – голосно скрикнув Ерік, від несподіванки я підскочила.
– Вітаю в нашій родині сестричко, – промовила Меліса.
– Так, відаємо сестричко, – промовив Деніал.
– Спасибі, братику.
Вони насправді були раді тому, що я вже ж таки вирішила приєднатися до їх компанії. Всі вже прокинулися і ми почали збиратися в путь. Але перед цим ми поснідали.
– Якщо ти тепер в нашій команді маєш дещо знати, – почала Меліса, – Ерік і Адам геї.
– Що?! – від такої новини в мене очі на лоб вилізли.
Запанувала тиша. А потім всі вибухнули сміхом.
– Бачила б ти своє обличчя!
– То це був жарт?
– Ну звісно ж. Ніякі вони не геї на їх фоні навіть вокаліст групи Кісс виглядає більш по гейскі ніж вони.
– Це зовсім не смішно! – обурилася я.
– Та годі тобі, не ображайся, – промовила Меліса, – я не витримала, вибачне мене хлопці.
– Ах ти ж стерво, – хихикнув Ерік.
– Впевнена цей жарт увійде в історію, – захихотіла Сара.
Відійшовши він шоку я теж вже сміялася.
– Тепер і для тебе потрібно шукати місце у фургончику, – сказав Ерік.
– Так. Я багато місця не займаю, – хихикнула я.
– Боже, я такий радий що ти з нами, – вимовив Адам.
– Всі ми раді цьому Адаме, – промовив Ерік.
– Так. – відповів Ден.
Закінчивши збирати речі ми нарешті поволі вирушали в дорогу.
– Так, народ підняли свої гарні зади і вирушаємо в путь, поки ще заторів немає, – скомандував Адам.
– О’кей бос, слухаємося.
Сонце вже зійшло, на дворі потеплішало, роса потроху спадала. Поклавши в фургон свої речі я побачила, що це дійсно дім на колесах, в задньому відділені стояли два надувних ліжка також там було безліч поличок, так щоб всі речі могли поміститися. В середині було надзвичайно затишно, а на одному із ліжок я помітила дещо, невеличкий котик згорнувшись в клубок міцно спав.
– А це ще хто у нас? – поцікавилася я.
– Його звуть Бальтазар він наш талісман, – відповіла мені Сара, – ми його знайшли на вулиці, і приютили.
– Гарний.
– Так. Але ще й той пустун.
– А чому я його раніше не бачила.
– Він майже весь час спить, треба було його назвати Хропко, а не Бальтазар.
– Друзі, вже зібралися? – поцікавився блакитноокий.
– Так Адаме готові, чого розкомандувався, – дожовуючи крекер промовив Ден.
– Розсідайтеся вирушаємо в путь.
Розділ 13
Незважаючи на те що фургончик був старим, він швидко розганявся і вже через годину ми були в Норфолку. Я була втомлена і хотіла спати тому прилягла, мені на душі стало спокійніше, погані думки вже не турбували мою пам’ять. Розуміючи, що я вже далеко від всіх цих проблем я міцно заснула. Через годину мене розбудили, ми вже були в Річмонді і вирішили зупинитися щоб перекусити.
– Мері прокидайся чую я чийсь голос, – то був Деніал.
– І довго я спала?
– Годину.
– А де всі?
– На вулиці, – піднявши голову з колін Деніала, на яких, чомусь я опинилася, коли прокинулася, я побачила що решта сиділи і про щось говорили. Ми припаркувались десь біля торговельного центру в Річмонді. Він був величезний. Яскраві вогні сяяли довкола будівлі нагадуючи Різдвяні прикраси.
Я піднялася і попрямувала на двір. Вийшовши з фургона я здригнулася на дворі було холодно.
– О, погляньте хто прокинувся, – помітивши мене промовив Ерік.
– Ну і вигляд у тебе, як в зомбі, – відказала Меліса.
– Ну спасибі тобі, – вигляд в мене й справді був як у зомбі, розкуйовджене волосся, мішки під очима, сонний втомлений погляд.
Я повернулася назад в фургон щоб взяти щось тепліше і привести себе в порядок, інші вже пішли розглядати місто зі мною залишився тільки Адам.
– Як спалося.
– Супер, – промовляю я.
– Доведеться сьогодні залишитися тут.
– Ми що не вирушимо далі?
– Ні, потрібно фургон відвести на ремонт, щось мені не подобається звук двигуна. Тому на сьогодні ми застряли тут.
– От халепа.
– Та ні, це місто досить гарне і розваг тут багато. Вже готова?
– Зачекай трішки.
Я ще декілька хвилин приводила себе в порядок, а потім ми вирушили.
– А Бальтазара тут залишимо?
– Так, нехай спить. Ходімо.
Ми попрямували до торговельного центру. Зайшовши всередину я здивувалася від його величини, здавалося що це невеличке місто. Там було все, і кафе, і магазини, і більярд, і різні розваги для дітей, і навіть невеличкий стадіон для ігор, всередині було гамірно і багато людей, всі кудись поспішали. Мої очі розбігалися від побаченого, я роздивлялася це все, як маленька дівчинка, котра вперше потрапила в незнайоме місце. Хоч в моєму місті теж були торговельні центри, але такого я ще не бачила. І як тут можна було знайти один одного. Ми прогулювалися по цьому величезному приміщені, а я все ще дивувалася від його розмірів.
– Ось Ерік ходімо, – Адам взяв мене за руку і потягнув за собою, – нарешті ми знайшли вас, ну як все необхідне купили?
– Так, все, – я побачила як Сара й Меліса разом із Деніалом наближаються до нас, в руках в них були великі пакети.
– Нам сьогодні доведеться переночувати в місті, Ден ти знайшов нам підходяще місце для ночівлі?