– Так з радістю! – вигукнула я.

– А це хто? – запитав Ерік поки ми крокували до стола

– Це мій найкращий друг…

– Джек…мене звуть Джек, – відрекомендувався він.

– Привіт Джеку. Ну як сподобався нас виступ?

– Так, я і сам граю на гітарі але не так професійно як ви.

– Тут що одні гітаристи зібралися? – поцікавився Адам.

– Це він про що? – запитав Джек.

– Мері ж також грає на гітарі, – відповідає Адам.

– Так, я й забув.

– Саме Джек мене навчив грати, – кажу я.

Ми розсілися по місцях, Адам присів біля мене, Джек біля Сари з Мелісою.

– Ви щось будете пити, – поцікавився Джек.

– Я ні, спасибі.

– Точно Мері?

– Так, Джеку.

– Та не соромтеся, я пригощаю в честь знайомства, – промовив голосно Джек.

– Джеку ти що робиш, грошей вистачить? – шепнула я йому на вухо.

– Так, не хвилюйся. Недавно я пограбував банк, – хихикнув він.

– Ну якщо мій любий друг пригощає, я буду безалкогольне мохіто.

– О’кей, всі замовлення виконаємо, ще хтось чогось хоче?

– Так, я буду коктель Блакитна лагуна, – промовила Сара.

– А я хочу чашку гарячої кави, – усміхнувшись промовила Меліса.

Поки Джек захоплено розмовляв із іншими нам вже принесли замовлення. Я пильно спостерігала за Джеком. Здається, йому також сподобалася ця божевільна компанія. Адамова рука обережно наштовхується на мою і він лагідно обіймає її. Джек із захопленням розповідає цікаві історії, всі уважно його слухають. Раптом на душі стало так тепло і приємно.

– Ходімо, – промовляє Адам.

– Що? Куди, – запитую я його.

– Побачиш.

Ми піднялися з крісел і попрямували геть. Інші навіть не помітили нашої відсутності. Ось ми йдемо, оминаючи натовп кудись в даль приміщення. Адам все ще не відпускає мою руку.

– Куди це ти ведеш мене?

– Сюрприз!

Ми підіймаємося сходами кудись вгору. Попереду темрява, нарешті Адам зупиняється, щось важке глухо заскреготало. Я здогадалася що то були важкі металеві двері. Двері повільно відчиняються і ми опиняємося на даху будівлі.

– Овва, яка краса! – здивовано промовляю я.

– Так, я знаю.

– Як прекрасно.

Адам показує на невеличку лавку і ми ідемо туди. Місяць у повні так яскраво світить, що на дворі наче в день світло. Яскраві зорі розкинулися по небу, здавалося весь космос перед нами. Після дощу на дворі було холодно, але це не заважало нам насолоджуватися цим видовищем, казковим видовищем.

– Краса правда ж?

– Так.

– Я знав, що тобі сподобається.

– Ти не помилився, це прекрасно. До речі, ти дуже гарно співаєш.

– Спасибі.

– І ще ти дуже схожий на Алекса Гаскарта із групи All time low.

– Ха-ха справді?

– Ну так, така ж зачіска, тільки волосся темніше. Ти часом не його брат?

– Ні. Не схоже.

– Шкода.

– Я простий співак-мандрівник. Моя мрія - побувати в Нью-Йорку і подорожувати по всій Землі.

– Ви що там ні разу не бували?

– Ні, не доводилося. Але цього року ми вирішили це зробити.

– Справді?

– Так вирушаємо завтра вранці. Наш шлях буде простягатися, по штатах. Від Вірджинії до Меріленда, потім до Пенсільванії і до Нью-Йорку, хочу побачити статую Свободи і пройтися Бруклінським мостом.

– Круто я б теж хотіла з вами поїхати.

– То їдьмо! В чому проблема?

– Школа, родина, друзі – згадавши про те що мене завтра чекає в школі мій настрій вмить зійшов нанівець

– Так, мабуть тобі складно покинути рідне місто і це все.

– Тут холодно давай підемо всередину?

– Гаразд, але перед цим мені дещо потрібно зробити, – я вже піднялася на ноги. Ще раз помилувалася прекрасним видом, і вже збиралася йди як раптом Адам лагідно схоплює мене за руку і цілує. Його теплі уста лагідно торкаються моїх. Від несподіванки заціпеніла на місці.

– Все тепер можемо йти, – промовляє він.

Я й досі стою шокована не здатна поворухнутися.

– Ход…імо, – це все, на що я була здатна. Після невеличкого шоку. Спустившись ми побачили, що вся наша компанія дружньо сміється. Джек виглядав задоволеним побачивши мене він підняв руку і помахав. Згодом ми приєдналися до інших.

– Де це ви були? – поцікавився Джек.

– Прогулювалися, – повідомила я.

Раптом я почула вібрацію в кишені, по мені побігли мурахи коли я побачила хто мені телефонував, то була мама. Я швидко вибігла на двір.

– Алло мам, – відповіла я.

– Алло. Знаєш що я виявила коли зайшла до твоєї кімнати. Що тебе там немає, я обшукала весь будинок і дві. Де ти вештаєшся!

– Мам, я все поясню.

– А це що, музика!

– Мам.

– Де ти, і з ким!!

– Я…я

– Правду!

– Я і Джек пішли на концерт. Тут у місті це неподалік від дому.

– Знову концерт і знову той Джек! Щоб через п’ять хвилин була вдома!

– Гаразд, – до мене підходить Адам.

– Все гаразд, ти так несподівано вибігла?

– Ні, не все. Мені потрібно йти додому, – а сльози так і наверталися на обличчя. Я швидко попрямувала до Джека схопила його за руку і відтягла надвір.

– Що таке Мері?

– Мама…вона пішла в мою кімнату і…

– Мері не хвилюйся. Я тебе відвезу. І чим я думав.

– Спасибі. Ти не винен, я сама прийшла.

– Швидше застрибуй в машину.

Ми хутко сіли в машину і помчали додому, навіть не попрощавшись із групою. Миттю ми опинилися біля мого дому. Світло в кімнаті горіло і мене очікував великий скандал.

– Вибач Мері, це я у всьому винен не потрібно було тебе вмовляти іти зі мною, – із тривогою на обличчі промовляє Джек.

– Ні, Джеку це я сама. Я так вирішила і в цьому лишень моя провина.

– Мері…

– Бувай Джеку.

Я захлопнула дверцята машини і попрямувала в дім, мама вже чекала мене біля дверей, а потім як ви вже мали здогадатися був великий скандал.

– Ти хочеш моєї смерті!? Я так хвилювалася не знала де ти, що з тобою!

– Вибач мам.

– Вибач…більше щоб я не бачила тебе поруч із цим Джеком, все вашій дружбі настав кінець.

– Як і з Євою? Джек був правий ви схожі з місіс Річерсон.

– Що…

– Ти не знаєш! – вибухнула я, – невже твоя подруга не сказала тобі, що вигнала мене і заборонила спілкуватися з Євою. Тепер я не можу навіть прийти до них, інакше місіс Річерсон прикінчить мене. Вона вважає, що я погано впливаю на її доньку. А тепер і ще й це, ти відбираєш в мене єдиного друга?

Із сльозами на очах я побігла до своєї кімнати. Мама декілька хвилин намагалася поговорити зі мною і переконати щоб я вийшла. Але побачивши що все марно відступила.

Я лежала на ліжку обличчям в подушку намагаючись стримати сльози, погані думки знову почали лізти в голову. Все, от тепер моєму веселому життю і мені настав кінець. В мене тепер немає друзів, в школі мене хочуть убити. Що далі як мені бути, що робити. І тут мене осяйнуло.

– Досить з мене цього лайна, – промовила я піднімаючись з ліжка, – до школи я точно не повернуся.

Знайшовши в шафі туристичну сумку я взялася за діло. Витягнувши з гардероба весь свій улюблений одяг я закинула його в сумку. Потім взяла пару зручних кедів і також поклала в середину. Потім порившись в столі, знайшла свої документи, витягла свою схованку із грошима, яку я збирала протягом двох років. Їх там назбиралося аж п’ять тисяч. Прекрасно. Мені висталить, витягнувши свій шкільний рюкзак я поклала гроші і документи туди. Ну все я готова. Авжеж дідько, мало не забула. Зарядка і телефон, доведеться сім картку тут залишити, я миттю вимкнула телефон витягла сім картку і поклала його теж в рюкзак.

– От тепер я буду вільна, напевно.

Із сумом я поглянула на кімнату. « А чи правильно я поступаю? Що буде з мамою коли вона дізнається, що я втекла з дому? Але з іншого боку, я ще повернуся, щойно віднайду себе в цьому світі. Щойно вже стихне і стане на свої місця».

Взявши і руки ручку я почала писати, руки тремтіли.

« Мамо коли ти читатимеш цей лист я буду вже далеко звідси. Сьогодні я збагнула чого насправді бажаю. Я зустріла одну дивовижну групу, саме на їх концерті я сьогодні й була. І хоча ми знайомі всього-на-всього декілька днів, я з впевненістю можу сказати, що б довірила їм своє життя. Вони веселі та добрі і потурбуються про мене, за це ти можеш не хвилюватися. Не намагайся знайти мене, прошу. Я обов’язково повернуся додому але не зараз. Я наважилася на цей крок, щоб нарешті відчути свободу. Передай Єві з Джеком що я їх люблю.