– Ах ти ж мерзенна істота.

– Що? Я нічого вам не зробила. Відпустіть мене!

– Не удавай ніби нічого не знаєш!

– Про що це ти Саймоне?

– Він намагається донести до твого нікчемного мозку, те що ти зробила, – зухвало продовжив Марк.

– Не варто було тобі зв’язуватися з нами, – продовжив Саймон.

– Я не розумію? – хоча я давно все зрозуміла. Але я не хотіла цього показувати і тому поводила себе так, ніби ні про що не догадуюся.

– Освіжу твою пам’ять, вчора на вечірці у Елісон хтось розфарбував машину Марка і впустив в машину Саймона щурів! – промовила Белла.

– Ха-ха, то ще є люди які вас ненавидять.

– Не прикидайся Мері! – штовхнувши мене, промовив Марк.

– Свідки бачили, як якась дівчина дуже схожа на тебе вибігала звідти, – продовжив Саймон.

– Ви що…вважаєте, що це я могла таке зробити?

– А хто ж іще.

– По-перше, як я могла бути там, якщо я під домашнім арештом. Крім школи і дому мене більше нікуди не відпускають, по-друге, як я могла непомітно запустити щурів в машину, так щоб сигналізація не спрацювала?

– Це логічно. Але наші свідки надійні і не могли помилитися, – втрутилася в розмову одна із дівчат.

– Хочеш війни буде тобі війна! – після цих слів вони синхронно повернулися і пішли геть. Автобус вже чекав на зупинці, а я ще й досі сиділа завмерши, на очах почали з’являтися сльози. Що далі буде? Тепер мені точно не дожити до випускного.

– Дівчино ви заходите чи ні! Мені ще тут довго стояти? – звернувся до мене водій автобуса.

– Так-так я іду, – я зайшла в автобус, Джека там не було. Вже від’їдаючи від школи я побачила машину місіс Річерсон, яка їхала в напрямку школи. А раптом вони і Джека помітили разом зі мною. А якщо вони йому теж погрожували, сльози так і наверталися від цих думок. І я вирішила зателефонувати йому і поцікавитися що з ним, вже вийшовши з автобуса я хотіла набрати номер, але дощ не давав мені цього зробити, я швиденько побігла додому, відчинила двері стягнула мокрий одяг приготувала гарячий шоколад і тоді зателефонувала Джеку. Джек досить довгий час не брав трубку, жахливі думки знову пролітали в мене в голові. Після довгого очікування я чую сонний голос Джека.

– Алло.

– Привіт, друже. Все гаразд?

– Так.

– Чому ти не їхав на автобусі?

– Я…я взяв машину у батьків. А ти звідки знаєш. Ти ж з мамою їхати мала.

– Мала, але в неї купа роботи сьогодні і я поїхала на автобусі.

– Чому не сказала мені, я міг тебе підкинути.

– А що в тебе з голосом, щось сталося?

– Та ні я просто заснув, стомлений від наших нічних пригод. А чому ти так хвилюєшся за мене, в тебе все гаразд.

– Так, – збрехала я і поклала трубку.

Я так рада що з ним все гаразд, марно хвилювалася. А що мені робити я так і не вигадала. Мої думки перебив телефонний дзвінок то знову був Джек.

– Я от що хотів запитати, наша домовленість ще в силі?

– Так звісно. Сьогодні о дванадцятій біля мене…

Розділ 12

Я була стомлена, але спати не могла погані думки так і лізли в голову, і щоб якось відволіктися я вирішила приготувати вечерю, смажена картопля, єдина річ що в мене виходила бездоганно. Тому я вирішила приготувати саме її.

Під час приготування вечері я й сама захотіла їсти, потрібно скуштувати всій шедевр, поклавши в тарілку порцію картоплі я прийнялася їсти, «Хм непогано-непогано» – подумала я.

– М-м-м що так смачно пахне? – входячи в дім поцікавилася мати, – ти сама готувала?

– Привіт мам. Так, смажена картопля єдина річ, що мені добре виходить. Роздягайся і також приєднуйся.

– Гаразд люба вже йду, ледь звільнилася від роботи стільки справ навалилося за останній час.

Мама переодягнулася і ми разом повечеряли. Потім я піднялася до кімнати і почала дивитися серіали, щоб не заснути. Одна серія за іншою час нестерпно повільно проминав, я вже відволіклася від думки про те, що завтра мені в школі настане кінець і просто насолоджувалася серіало-переглядом. Паралельно згадуючи той день коли я зустрілася з групою Sweet Poison. І тут мене повертає до реальності телефонний дзвінок.

– Алло, – відповідаю я.

– І не говори, що ти знову заснула.

– Ні, я серіал дивлюся.

– Ну що готова?

– Авжеж.

– І мені не доведеться тебе чекати?

– Ні, зараз виходжу.

– Добре швиденько, – я як і попереднього разу безшумно пробралася на двір і швидким кроком попрямувала до машини Джека.

– Ну що поїхали? – поцікавився брюнет.

– Так бос.

– Отже, ти познайомиш мене з барабанщицею??

– Ну добре познайомлю.

– Ура! Я люблю тебе.

– Ти це вже казав.

–Я знаю.

До вечора погода налагодилася вітер розвіяв всі грозові хмари але все одно ніч була прохолодною. Ми швидко доїхали до бару де мали виступати Адам із групою. Джек припаркував машину і я вийшла на вулицю, голосну музику чітко було чути аж на двір На стоянці я побачила і їх розфарбований фургончик його важко було сплутати з іншими авто.

– Ось поглянь, а от і їх фургончик.

– Звідки ти це знаєш. Ну колись ти змушена будеш розповісти мені як познайомилася з ними.

– Може колись, – з усмішкою на обличчі промовила я.

Ми попрямували в бар, це була невеличка за розмірами будівля більше схожа на міні маркер або на придорожнє кафе на вході нас зустрів охоронець він був величезний, своїм тілом він закривав весь прохід.

– Ваші білети будь ласка.

– Ось, – показавши білети промовив Джек.

Охоронець уважно розглянув їх, а потім додав.

– Проходьте.

В середині панувала спокійна атмосфера інді року, невеличкі столики простягалися вздовж кімнати, тим самим звільняючи місце для танців. Людей було багато, як для такого маленького приміщення крім, Адама і його групи ще виступали двоє якихось не місцевих груп. Ми з Джеком покрокували вперед, щоб розгледіти групи. Одна вже закінчила свій виступ і повільно йшла геть зі сцени. Інша вже виходила на сцену, і я впізнала знайомі обличчя, так, то був Ерік, а за ним йшов Ден. Побачивши їх в мене на обличчі вмить з’явилася усмішка. А от і на сцену виходить Адам. Весь серйозний, в чорній шкіряній куртці, джинсах і білих кедах із зображенням на них черепами.

– А ось і вони, – промовив Джек

– Так, я бачу.

– Підійдемо ближче?

– Гаразд.

Побачивши мене Адам всміхнувся. Концерт розпочався, і натовп почав енергійно підспівувати. Здається їх тут знали набагато краще ніж я очікувала. Раніше я не чула співу Адама, але щойно він відкрив рота я збагнула, ось він талант. Ледь хрипкий приємний голос. В ньому я впізнала голос відомого співака із групи Lifehouse Джейсона Вейда. Я просто стояла там і насолоджувався його чарівним приємним співом, що бринів від кожної взятої ним ноти. І засмутилася коли вони закінчили свій виступ. Після цього ми з Джеком відійшли до барної стійки.

– Щось будете замовляти? – поцікавився офіціант.

– Ні спасибі, – промовила я.

Після того як вони закінчили грати і спустилися зі сцени Адам, Ден і решта підійшли до нас привітатися.

– Привіт! – привітався Адам.

– Привіт, – відповіла я.

– Які люди, – здивовано промовив Ден.

– Так, я вирішила все ж таки прийти.

– Як вам нас виступ? – поцікавилася Сара.

– Дивовижно! – вимовляю я.

– Радий, що тобі сподобалося, – каже Адам і обіймає мене.

– Е-м-м-м…Мері! – легенько штовхнувши мене в плече промовляє Джек.

– О, так. Познайомтеся. Це - мій друг Джек.

– Дуже приємно, мене звуть Сара.

– Ще й як приємно. Привіт, – відповідає Джек.

– Привіт, а я Деніал.

– Привіт і тобі.

– А де Ерік? – поцікавилася я.

– Складає обладнання, зараз підійде, – промовив Деніал.

Не пройшло й хвилини, як Ерік вже спускався до нас.

– А, ось і він! – продовжив Деніал.

– Мері привіт! – привітався Ерік.

– Привіт Еріку.

– Я радий, що ти вже ж вирішила прийти.

– То може сядемо за якийсь із вільних столиків? – запропонувала Меліса.