– Мері…Мері тільки не кричи прошу, я їх зніму з тебе, – Джек швидко знімає з мене цих слизьких потвор. Через секунду я, як навіжена вибігаю із під ліжка.

– Фу-у-у, вони такі слизькі, тепер це буде снитися мені в кошмарах.

– Все змиваємося звідси, – нарешті ми вийшли з будинку, і ось остання ціль Белла.

На годиннику була третя, нам потрібно було поспішати, тому що будь якої миті Белла могла повернутися. Ми швиденько, як справжні професіональні злодюжки, непомітно пробралися до вікна Белли, її кімната знаходилася на першому поверсі, а поряд була кімната її батьків. Тому ми із крайньою обережністю пробралися до вікна.

– Так-так, а яке із вікон веде до кімнати Белли? – поцікавився хлопець.

– Ти не знаєш? – розлючено промовила я.

– Ну вибач я ніколи не бував в неї в дома.

– Спробуй це. Воно здається прочинене.

Джек послухав мене і першим поліз в середину, а потім різко зупинився.

– Помилка, це кімната її батьків, – промовив він повертаючись назад.

– Спускайся.

– Вже, – зістрибнувши із вікна він обережно прямує до іншого.

– Отже, – промовляю я, – то була кімната її батьків.

– Ага.

Ми наблизилися до сусіднього вікна. Джек намагається відчинити його.

– Не відчиняється.

– Спробуй сильніше смикнути.

– Замкнено.

– Та невже?

– Ну що ж доведеться лізти назад в кімнату її батьків, а вже звідти якось пробратися в кімнату Белли.

– Не думаю, що це хороша ідея. Давай відступимо.

– Заспокойся це був жарт. У мене в машині є дещо. Спеціально для таких ситуацій. Зачекай мене тут гаразд.

– Не залишай мене!

– Все буде добре я швидко.

– Добре, – Джек вмить побіг до машини, але не побачивши під ногами гілку спіткнувся і впав на землю.

– А-а-а-а…чорт, – голосно промовив він.

– Джек з тобою все гаразд? – поцікавилася я.

– Так, все нормально, залишайся там, – піднявшись він продовжив свій путь цього разу повільніше. Взявши з машини все, що було потрібно брюнет поспіхом помчав до мене, вже цього разу оминаючи те місце де він спіткнувся.

– Ти швидко.

– Як і обіцяв.

– Що це…це що лом?? Ми що будемо проламуватися в її будинок.

– Саме так, нічого страшного я тільки постараюся підняти вікно це не буде так помітно, – вмить брюнет приступив до роботи хвилин дві він копирсався поки вікно не піддалося йому і нарешті відчинилося.

– Ну що ходімо.

– Так. Сподіваюся нас не почують.

– Тільки після вас мадам.

– Ой який джентльмен, – ми пробралися в кімнату Белли і здавалося, що ми потрапили на звалище непотрібних речей, або на якийсь ринок. Скрізь валялися, розкидані речі одяг, взуття, підручники.

– Овва, ну і безлад в мене і то чистіше в кімнаті, – промовив хлопець.

– Точно, тут не те що мурахи заведуться, – хихикнула я, – в такому безладі і жуки можуть завестися.

– Ха-ха, так, не те слово.

– Ну давай, випускай.

Хлопець відчинив контейнер з мурахами і впустив їх в середину. Потім витяг з кишені інший, котрий до цього спокійно лежав в бардачку машини і відкрив його. На зовню виповзла слизька невеличка тварюка. Змія. Я охнула.

– Не хвилюйся вона не отруйна, це маленький пітон.

– То це і є твоїм особливим подарунком?

– Так.

Джек перший вийшов на вулицю, потім як справжній джентельнем подав мені руку. Ми швидко забралися звідти.

– Ну ось остання місія виконана, треба її відсвяткувати.

– Так, але не забувай, що я все ще під домашнім арештом.

– А я хотів піти з тобою на один концерт. Вони завтра будуть тут виступати.

– Це часом не Sweet Poison.

– Так саме вони, ти що їх знаєш.

– Можна і так сказати.

Ми сіли в машину і помчали геть, погода зовсім зіпсувалася, вітер посилювався і почав йти невеличкий дощик.

– То звідки ти їх знаєш? – поцікавився Джек.

– Це довга історія.

– Ну гаразд, не хочеш не розповідай. Але ми підемо так?

– Ну не знаю.

– Ну Мері-і-і будь ласка.

– Гаразд, і не дивися на мене своїми щенячими очима, йдемо.

– Ура, я тебе люблю.

– І не потрібно цих телячих ніжностей.

– Все чекатиму тебе завтра, о тій же порі що й сьогодні.

Ми швидко доїхали до мого дому, Джек усміхнувся мені і обійняв на прощання.

– Ну бувай зустрінемося завтра.

– Так до завтра. В них там барабанщиця гарна, ти мене з нею часом не познайомиш?

– Добраніч!

– А ще з гітаристкою.

– Добраніч Джеку, – зачинивши двері від авто промовила я. Попрощавшись з Джеком я попрямувала додому, тихо відчинила двері і як справжній професіонал-злодюжка без жодного звуку пішла до своєї кімнати, ця ніч мене дуже втомила, я без вагань заснула.

Розділ 11

Ранок. Я ледь прокинулася під очима виднілися двоє гарних мішків від недосипання. Очі так і злипалися.

– Мам я не піду на перший урок сьогодні, – спустившись повідомляю я.

– Чому?

– Мені щось не добре.

– Овва, та ти вся бліда. Ну гаразд я зателефоную директору скажу що тобі зле, а якщо не стане краще то залишайся вдома гаразд.

– Добре.

– Може мені залишитися вдома з тобою?

– Ні, не варто.

– Точно.

– Так.

– Ну гаразд, але все одно я зателефоную тобі.

– Гаразд.

– Все я запізнююся на роботу, бувай.

– Удачі там на роботі, – Так! Мій мозок все ж таки геніальний, ура ще годину можна поспати.

Я так і зробила попрямувала до кімнати і солодко заснула під шум дощу. Мене розбудив телефонний дзвінок, телефонував Джек.

– Привіт Мері, – чую я задоволені голоси Єви та Джека, – ми хвилюємося, чому ти сьогодні до школи не прийшла?

– Привіт народ, зараз буду просто зранку погано себе почувала і тому не прийшла на перший урок.

– І на другий запізнишся.

– Ні, я ще можу встигнути.

– Ні, він вже почався.

– Чорт. Стривайте. А ви чому не на уроці?

– В нас філософія, вирішили прогуляти, зараз ми в Black Road сьогодні в них день класичного року.

– Круто.

– Тож збирайся, ми чекатимемо тебе тут.

– Вже біжу… – я швиденько одягаюся збираю речі і вирушаю в школу, дощ вже перестав іти. В мене були два варіанти, або йти на зупинку до якої хвилин п’ятнадцять, або ж викликати таксі, я обрала друге порившись в маминих документах які лежали на столі я все ж знайшла візитну карточку служби таксі і викликала його. Трішки почекавши я побачила перед домом жовте авто? Переконавшись в тому, що це саме моє таксі я вирушила до школи. Доїхали ми туди за хвилин десять в два рази швидше ніж на шкільному автобусі.

– Привіт народ! – заходячи в кафе привіталася я.

– О, Мері ти так швидко?

– Привіт, – привіталася Єва.

– День класичного року, говорите?

– Ага.

– Класно.

– Ага.

– Джеку ти знову за своє.

– Ага.

– Годі.

– Це ви про що? – поцікавилася Єва.

– Ті ні про що, не звертай увагу, – відказав хлопець.

– О, моя улюблена пісня, – вигукнула Єва.

– Я теж її люблю.

То була пісня мабуть всім відома AC/DC Back in Black, запальна і весела. Ми просиділи там весь наступний урок, а потім все ж таки вирішили повернутися до школи. Наступні уроки ми просиділи разом. Джоша так і не було в школі його батьки вирішили, що в нього алергія, і відвезли його до лікарні на щастя нікого не підозрювали. Тайра також не з’явилася.

Ось вже лунає останній дзвінок, всі швидко почали виходили з кабінету поспішаючи додому. Дощу не було, але по небу подекуди лунали звуки грому і щоб не намокнути я поспішила на зупинку де мав зупинитися шкільний автобус, мама сьогодні мене не забиратиме зі школи вона повідомила, що сьогодні в неї багато роботи. Хоча ми вийшли разом але Єви та Джека ніде не було видно. Я впевнено крокувала до зупинки і здригнулася він того, що хтось схопив мене за руку. То був Саймон, повернувшись, перед собою я побачила всю компанію еліти ну майже всю не було Тайри й Джоша.

– Привіт Мері! – почав Саймон.

– Привіт.