– Ну що подруго, розважимося? Я знаю ти любиш малювати.

– Так, – вигукнула я.

Джек відкрив коробку з фарбою і ми взялися за роботу, звісно ми не збиралися перефарбовувати всю машину та й фарби нам не вистачило, натомість ми почали малювати чудернацькі символи і незрозумілі слова. Закінчивши наше діло ми позбулися доказів і хутко забралися з місця злочину. Наступною зупинкою, як повідомив мені Джек мав бути будинок Джоша, для нього він приготував особливий подарунок.

– Ти можеш в це повірити, нарешті ми це зробили, ми помстилися!

– Не спіши з висновками, в нас попереду ще чотири пункти призначення.

– І як ти до такого додумався.

– Завдяки тобі, ти підштовхнула мені цю ідею. Ну і Джон Грін.

– То тепер виявляється я підбурювач злодюжка?

– Ха-ха, Ти? Ні-і-і.

Погода що раз погіршувалася, нам потрібно було поспішати поки дощ не почався. Ми миттю доїхали до будинку Джоша, адже його дім знаходився за три квартали від будинку Елісон. Цього разу я вже не боялася, я миттю вийшла з машини знаючи, що не можна втрачати, а ні хвилини. Джек також вийшов ми оглянулись навкруги, перевіряючи чи нікого немає. Здається чисто. Джек впевнено поспішив до будинку Джоша. Добре що його кімната знаходилася на першому поверсі і до неї було легко добратися.

– Що, вже цього разу ти без своїх супер коробок з сюрпризами? – пошепки промовила я до Джека.

– Ні без них в мене є для нього особливий подарунок, – витягнувши з кишені джинсів якийсь пакуночок Джек протягає його мені.

– Візьми.

– Порошок для свербіння.

– Так, – я з усмішкою на обличчі ледь стримуючи сміх покрокувала за ним. Нам пощастило вікно в кімнату Джоша було відчиненим, ми без проблем забралися в нього. Джек розправляє ліжко Джоша зриває наліпку і висипає весь порошок туди, всі три упаковки, я теж слідую за ним.

– Солодких снів Джош, – регочучи промовляє Джек.

І з цими словами ми біжимо до авто, Джек заводить мотор і ми вмить опиняємося вже далеко від дому.

– Три вже є, ще три і наша місія виконана.

– А-ха-ха-ха,– нарешті я наважуюся засміятися, – це геніально, ні ну дійсно порошок для свербіння.

– Зачекай ти ще не бачила, що я підготував для наших милих дам. Бачиш той зелений контейнер, візьми його сюди, це для Тайри, – я послухалася і взяла його.

– Ого, це що шершні.

– Ага.

– В Тайри на них алергія.

– Ага.

– Ти божевільний.

– Ага.

– Ти щось можеш відповісти крім ага?

– Ага.

– Джеку…а скільки їх тут?

– Всього-на-всього два, більше не міг знайти.

Ось ми вже приїхали до нашого наступного пункту.

– А от тут буде складніше, її кімната знаходиться на другому поверсі, – промовляю я дивлячись на будинок.

– Я знаю, саме тому ти залишишся на дворі і будеш стерегти чи ніхто не йде, а я тим часом залізу у вікно і зроблю все.

– Гаразд я згідна.

Джек як справжній скелелаз видирається на веранду і з легкістю пробирається до вікна Тайри, нам пощастило що це вікно теж було відчинене, Джек обережно відкриває вікно потім контейнер і випускає наших милих друзів у кімнату.

– Все, я спускаюся.

– Джек! Ні не роби цього тут якась машина під’їхала.

– Що? Мері тікай звідси.

– А ти? Я тебе не покину.

– Якщо я не прийду через п’ять хвилин заводь мотор і тікай.

– Джеку.

– Швидко поки тебе не помітили, – я послухалася Джека швидко добігла до машини і чекала його там.

Виявляється то була машина якогось хлопця, який привіз Тайру додому, вони не довго сиділи назовні, от я бачу як Тайра виходить з машини і прямує до будинку. Невже вона не помітила комах? Джека досі не було, через хвилину у кімнаті Тайри загорілося світло, вона щось там шукала, а тим часом Джек пригнувшись під її вікном намагався бути непомітним. І тут, так само швидко світло погасло Тайра вибігла на двір до машини і вони помчали геть.

– Це було близько, – промовляючи вривається в машину Джек, від несподіванки я здригнулася.

– Джеку! Ти живий, – вигукнула я і обійняла його.

– Так…обережно задушиш.

– Ой, вибач.

– Їдемо до наступної цілі?

Наступною ціллю був будинок Белли і Лори, добре що вони жили по сусідству, але до них потрібно було далеченько добиратися.

– Здається зараз дощ почнеться. Небо зовсім почорніло.

– Ні, не потрібно нам дощу. Він же нам завдання ускладнить.

– Ага…

– О! я дещо вигадав, якщо ти звісно погодишся.

– І що?

– Не будемо втрачати дорогоцінного часу. Давай ти прокрадешся до будинку Лори, а я до Белли.

– Ти з глузду з’їхав? А якщо я провалю завдання і мене спіймають на гарячому?

– Не хвилюйся.

– Ні, Джеку я не згодна.

– Ну гаразд. Добре. Підемо разом.

Хмари весело пливли по небу десь в далечі пролунав грім, вітер посилився. Ми нарешті доїхали до будинку Белли і Лори.

– Ну що, ти готова до останньої місії.

– Так, що ти приготував для них, – Джек повертається і забирає із заднього сидіння останні дві коробки.

– Ну що вибирай мурахи чи жаби.

– Ха-ха мурахи ти серйозно, я чекала на щось грандіозніше.

– Не поспішай з висновками, це не просто мурахи. Це мурахи- терміти.

– Овва, і для кого ж вони?

– Для нашої стерви Белли. Може після цього її перехочеться знущатися з інших. І це ще не все.

Джек витягує із бардачка авто ще одну невеличку коробку.

– Стривай! А, це що?

– Ще один сюрприз для Белли. Чи ти гадала, що вона одними лише комахами відбудеться? То що видираєш? Жаб чи мурах?

– Ти вмієш тримати інтригу до кінця. Ти часом не родич Дена Брауна?

– Ха-ха, та напевно ні.

– Ти знаєш я ненавиджу жаб, тому візьму цих милих комах.

– Гаразд, – ми виходимо з машини знову оглядаємося навкруги ні кого. Швидко прямуємо до будинку.

– Джек, а можна питання?

– Так питай.

– Ну шершнів ти зловив сам, щурів тобі дав знайомий, фарбу і сверблячий порошок можна купити будь де, а звідки мурахи-терміти і жаби скакуни.

– Я взяв їх з кабінету біології, я дружу там з одним ботаном, жабів і мурах все одно тримали для експериментів. От я і попросив його він погодився.

– Ха-ха.

От ми пробираємося в будинок Лори. Беллу ми залишили на десерт.

– Швидше.

– Іду, – хоч і кімната Лори знаходилася на другому поверсі, але до неї було легко добратися, ми залізли по аварійній драбині.

– Не відчиняється, – промовив брюнет.

– Що?! Спробуй сильніше.

– Намагаюся.

– Дай я тобі допоможу, – нарешті ми із спільними зусиллями відчинили вікно, і пробралися до кімнати.

– Ну що випускай їх Мері.

– Ні-ні краще ти.

– Боягузка.

– Хочеш ще один синець під око?

– Гаразд-гаразд спокійно, – поки Джек випускай жаб я обдивлялася її кімнату і помітила дещо цікаве, повно старих платівок, я вирішила поглянути і здивувалася.

– Джек!

– Що?

– Поглянь.

– Ого, скільки старих платівок.

– Вона теж слухає рок!

– Не сміши.

– Я не…сам поглянь, от платівка Бітлз, а от Металіки, Стікс, Кісс.

– Та невже аж не віриться. Вона?!

– Гаразд подивилися, час забираємося звідси поки нас не помітили, – і раптом ми чуємо шум, невже Лора повернулася так швидко, повільні кроки наближалися до кімнати.

– Що робити Джек, – пошепки запитую я.

– Не панікуй, під ліжко.

– Що?

– Давай швидше, – я послухалася, ми залізли під ліжко і намагалися сидіти там тихо. Двері кімнати відчинилися в кімнату хтось зайшов, я почала нестримно хвилюватися здавалося серце от-от вискочить із грудей.

– Лора люба це ти? – чуємо ми голос, то була мами Лори, ввімкнувши світло вона оглянула кімнату, а потім переконавшись що нікого немає вимкнула світло і зачинила двері, і тут би все було добре як би не це.

– Джек! По мені щось слизьке лазить…О, боже, це ж жаби!

– Ні тільки не це, – я вже хотіла закричати аж раптом відчуваю, як щось важке закриває мені рот. Джекова рука.