– Я вже близько біля дому зараз буду.

– Все! Мені це набридло, завтра я відвезу тебе до школи і привезу назад, нікуди ти мені ходити не будеш.

– Ну мам.

– Щоб через п`ять хвилин була вдома! – після цих слів мама поклала трубку.

– Чорт! Везе ж мені…чому моє життя повний відстій.

– Ей! Не кажи так, в тебе ще пів життя попереду, може воно не виявиться такими відстійним.

– Спасибі втішив. Ну ось, ми прийшли. Це мій будинок.

– Гарний, і справді недалеко від лісу.

– Так. Ну що, будемо прощатися. Може ще десь зустрінемося.

– Обов`язково зустрінемося я в цьому упевнений, ну бувай.

– Бувай.

На цій ноті ми обійняли один одного і попрощалися. І от я знову вдома, мама у вітальні з Нілом дивилися якусь передачу по телевізору і щойно двері відчинилися і я увійшла, почався ще один скандал. Я була втомлена майже не чула, що говорить мені мама лишень чула обривками слова які доходили до мого втомленого мозку і тіла.

– Ти бачила котра година? Де ти була весь цей час, знову десь вешталася з цим Джеком?!

Мені ще вистачило сил відповісти мамі, я була просто розлючена але стримувала гнів.

– При чому тут Джек, я вирішила прогулятися лісом.

– Хто тобі дозволяв, я ж казала забереш записи і додому.

– Можна я вже піду у свою кімнату?

– Ні я ще не закінчила!

І знову довелося ще декілька хвилин вислуховувати маму. І ось в розмову втручається Ніл, і мама поволі заспокоюється і я нарешті іду до своєї кімнати геть від цього кошмару втомлена і щаслива. Переодягаюся і моментально засинаю.

Розділ 10

Я на диво рано прокинулася, була шоста година, а спати вже не хотілося. Погода була похмура як і мій настрій. Назнаючи що робити я пішла на кухню, заварила собі чай і пішла в кімнату ввімкнула ноутбук і зайшла на свою сторінку.

Перевірила повідомлення, ніхто крім Джека мені не написав. Він кинув посилання на сайт де був звіт про концерт різні фото і відео. Погортавши їх я нарешті натрапила на фото, там де ми красувалися на сцені, а погортавши ще вниз я знайшла дивовижну фотографію, там де ми вкінці всі обійняли Біллі, це було прекрасно я знову захотіла повернутися туди в той день. Всі фото на яких були ми, я зберегла на ноутбук, потім лягла на ліжко і просто сиділа дивлячись на стелю. Почувши що мама вже прокинулася я попрямувала на кухню за нею.

– Доброго ранку мам, – від несподіванки мама здригнулася.

– Ти чого так рано прокинулася?

– Не могла спати, я хотіла вибачитися за вчорашнє.

– Гаразд, вибачення приймаються, але більше так не роби. От мені цікаво, що ти робила в лісі аж дві години.

– Мам ти знову починаєш.

– Ні просто цікаво.

– Я просто сиділа і слухала музику.

– Весь час?

– Так. Це мене заспокоює.

– Ну гаразд, що хочеш на сніданок?

– Можна млинців?

– Так, звісно.

– Може допомогти тобі.

– Як хочеш, але це не пом`якшить твоє покарання. Наступні пів години ми з мамою готували сніданок, як же я скучила за цим, ми разом все гаразд ніхто ні на кого не злиться ми просто готуємо їсти і все.

– М-м-м… що це так гарно пахне, – підходячи промовив Ніл.

– Ніл ти вже прокинувся.

– Доброго ранку Ніле, – привіталася я.

– І тобі Мері. Що це ви готуєте.

– Млинці, я сама готувала. Мама лишень трішки допомагала.

– А я не отруюся? – із сарказмом запитав він.

– Ніл! Ти мені не довіряєш?

– Мері та годі він же жартує, – втрутилася в розмову мама.

– Так. Не ображайся, це жарт, впевнений вони дуже смачні.

Поснідавши мама відвезла мене до школи, ще два чортових тижні і я буду вільна.

Під’їхавши до школи я побачила як Джек з Євою стояли на дворі і щось обговорюють.

– Ну все мам бувай.

– Бувай я за тобою приїду.

– Гаразд.

Я піднялася із сидіння і швидким кроком попрямувала до них але зупинилася згадавши слова місіс Річерсон. І що мені тепер робити? Іти чи ні, не встигла я все обдумати, як я помітила, що Єва з Джеком самі до мене наближаються.

– Привіт! – привітався Джек.

– Привіт Мері, – Єва підійшла до мене і обійняла.

– І вам привіт, – без емоцій промовила я.

– Ти чому до мене вчора не прийшла, мама не відпустила?

Що! Невже місіс Річерсон не розповіла їй, що я вчора приходила.

– Е-м-м… ну…так.

– Ну нічого іншим разом прийдеш.

– Так…звісно.

– Що з тобою? Ти якась дивна сьогодні.

– Та я не виспалася, от і все.

– А-а-а… ну тоді зрозуміло ну все зустрінемося на перерві я побігла на історію.

– Гаразд.

– Ходімо в нас література разом.

– А що розклад поміняли?

– Так трішки, учителька англійського захворіла, тому і переміняли. А ти сьогодні дійсно дивна. Спочатку впевнено крокувала до нас, а потім різко зупинилася наче привида побачила.

– Я просто не виспалася. От і все.

– Ні не все, я ж бачу, що щось не те з тобою. Що сталося?

– Чому ти завжди все помічаєш.

– Я ж тебе знаю набагато краще, – усміхнувшись сказав хлопець.

– Я вчора ходила до Єви, а її мама вигнала мене.

– Нічого собі. Чому? Ви ж завжди так добре ладнали.

– Через концерт, вона впевнена що я погано впливаю на її доньку, і що тепер через це вона не отримає червоного диплома.

– Так, весело у вас там.

– І не кажи, а ще вона сказала щоб я не наближалася до неї і не спілкувалася, щоб я забула про нашу дружбу.

– Не переживай все буде добре, я впевнений що все налагодиться.

– Дякую за підтримку.

– Не варто я ж твій друг, а тепер ходімо на урок, дзвінок вже давно пролунав.

– Ходімо.

Ми запізнилися на урок учитель трішки був розлючений на нас. Ми вибачилися, швидко сіли на місця витягнули підручники і далі слухали промову учителя. «Як же я хотіла знову зустріти їх вони надзвичайно класні, а може і справді якось непомітно піти на їх концерт» подумки я згадувала вчорашній день.

– Мері, ти мене слухаєш?

– Так звісно, я слухаю вас містере Конрат.

– То про, що я тільки-но розповідав?

– Ну ви розповідали про життя і творчість Стівена Кінга.

– Ні, я про це розповідав на початку уроку, а тепер я розповідаю про його роман «Сяйво» слухайте, а не блукайте в своїх думках. Я знаю, що це кінець навчання і вам вже байдуже на уроки і через два тижні ви закінчити її але я прошу, зосередитися на уроках.

– Гаразд, вибачте.

– До речі, ви читали цей роман?

– Так. Досить захоплюючий роман. А деякі картини надзвичайно лякають. Він їх так детально все описує, таке враження, що він сам бував в тому готелі.

– Добре можете сідати, але в подальшому будь ласка слухайте урок.

– Гаразд.

Фух пронесло, добре що я читала цей роман, так тепер з серйозним обличчям дивимося на вчителя і слухаємо його.

Урок закінчився, пролунав дзвінок і учні повільно почали виходити з класу ми вийшли майже останніми. Ось ми ідемо по коридору і все би було добре але на зустріч нам йдуть компанія еліти.

– О ні, тільки не це.

– Що таке, – поцікавився Джек.

– Поглянь хто йде, навпроти нас.

– Не зважай на них.

Ми спокійно проходимо повз, і в цю мить Джош навмисне штовхає мене, з моїх рук випадають підручники.

– Ей! Ти що робиш, велетню. Я ж тобі нічого не зробила.

– Обережніше невдахо, – хихикнув той.

– Невдахо! Ти як мою подругу назвав кретин! – загарчав Джек.

– Джек заспокойся все нормально, – підводячись сказала я.

– Ні, не нормально.

– Ой, ти що образився Джек. Я ж ненароком.

– Може коли б ти так багато не їв, то б не наштовхувався на людей. Товстунчику?

– Джек заспокойся, – намагаючись відтягти його промовила я.

– Що! Ти назвав мене товстуном.

– Саме так, чи ти вважаєш, що це твої м`язи.

– Ах ти ж покидьок.

– Справжній покидьок тут ти!

– Джек! – стривожено вигукнула я.

Джек наче не чув мене, ситуація ставала дедалі напруженішою.