Джек відштовхує його геть, Джош не відступає. І тут починається, Джош першим вдаряє Джека, той у відповідь теж вдаряє його по обличчю. Вони починають битися. Інші учні починають оточувати їх, декілька сміливців навіть витягли телефони і почали знімати все на відео. В коридорі панує галас, кожен вболіває за свого улюбленця. Я волаю крізь шум, щоб вони припинили, навкруги гамір, крики, незрозумілий хаос. Якийсь черговий учень, що чергував на поверсі моментально зривається з місця і зникає в натовпі. Через хвилину з`являється директор школи, і мені на душі стає вже спокійніше.

– Ви двоє припиніть, негайно!

Учні з футбольної шкільної команди, нарешті розбороняють їх. Через декілька хвилин все скінчилося.

– Мері, Джек, Джош до мене в кабінет негайно!

– А чому я? – поцікавилася я.

– Без питань. Бачу ти теж до цього причетна. Бігом в кабінет.

І от ми всі троє крокуємо до кабінету директора. Інші з подивом дивляться на нас. Звісно, ми ж зірки сьогоднішнього дня. І ось ми заходимо до кабінету директора. Він вже чекає на нас. Щойно ми зайшли всередину нас зустрів сердитий погляд його сірих очей, наче сканером він проводить ними кожного із нас.

– Ви що собі дозволяєте?!

– Він перший почав! – вигукнула я.

– Мері замовкни, – промовив Джош з насмішкою.

– Як ти смієш так розмовляти з моєю подругою!

– Так, авжеж. Ще тут влаштуйте бійку! – в розмову втрутився директор.

– Вибачте, – тихо пробурмотіла я.

– Ви двоє тихо, заспокойтеся! Говоріть по черзі, Мері що сталося?

– Ми з Джеком спокійно йшли по коридору, а він мене штовхнув.

– Я не бачив тебе ти така непомітна, – хихикнув Джош.

– Це все через твоє пузо! Може схуднеш трішки і тоді щось будеш бачити, товстунчику.

– Як ти мене назвав!

– Джек, Джош! Припиніть, як малі діти! Ви що і тижня спокійно без пригод прожити не можете!? – і тут погляд директора падає на мене, – спочатку концерт, так-так Мері я про вас з Джеком кажу, а тепер це. А що далі ви влаштуєте! – він замовк, а потім продовжив, – І що потім сталося?

– Він обізвав Мері невдахою, а потім я назвав його товстуном і він вдарив мене.

– Це правда Джош? – погляд директора перекинувся на товстуна.

– Так, але…

– Мері, Джек я попереджаю вас. Ще одна така витівка і я вас вижену незважаючи на те, що це майже кінець навчального року. Ви вільні ідіть звідси.

– А…а я.

– А ти залишайся.

– Але чому….

Після цих слів ми миттю вибігли з кабінету. От такої, ми виявляється ще й ті щасливчики, обійшлися лишень попередженням, але тепер потрібно бути надзвичайно обережним, бо якщо еліта дізнається про те, що нас можуть вигнати за ще одну бійку вони цим обов`язково скористаються.

– От кретин, ненавиджу його! – вигукнув Джек, і покрокував вперед.

– Я теж повір.

– Ходімо вже на урок.

Попереду ще три уроки, не знаю як я їх переживу бо мені сьогодні надзвичайно пощастило. Зараз хімія разом із Беллою, Саймоном і Тайрою.

І ось я йду до кабінету, заходжу сідаю на своє місце, як добре, що і вчитель теж вже був на своєму місці, сподіваюся вони не посміють мені заподіяти шкоди перед учителем. Цей урок пройшов спокійно без пригод Белла, Саймон і Тайра щось обговорювали і навіть не звертали увагу на мене. Щойно продзвенів дзвінок і вчитель повідомив, що можна вже йти я блискавкою рвонула із кабінету. Вийшовши на вулицю я побачила Джека, Єви не було біля нього.

– Джек, зачекай на мене, – вигукнула я вслід йому, – як ти?

– Нормально.

– Поглянь на мене Джек, – він повернувся – Нічого собі, Джек у тебе розбита губа, брова і синець під оком і ти говориш, що все нормально.

– Жити буду, ходімо в Black Road.

– Ходімо…стривай, а як же Єва?

– Єва? Вона потім підійде до нас.

– Ну гаразд.

Ми пішли до нашого улюбленого місця, до Black Road, на диво сьогодні відвідувачів було не багато, наш столик уже чикав на нас.

– Привіт народ, все як завжди.

– Привіт Джо. Так.

– О’кей виконаємо, – промовив Джо, – О-у-у…Джек що в тебе з обличчям?

– Нічого, просто невеличкий конфлікт.

– А-а-а…ну гаразд, а де Єва.

– Вона зараз підійде, її замовлення теж виконай.

– Гаразд, – промовив Джо і зник за дверима.

– Щось сьогодні народу мало, – намагаючись підтримати розмову промовила я.

– Так, дійсно, – промовив Джек.

– А от і Єва іде, – помітивши її, промовляю я.

– Привіт народ, – підходячи до нас привіталася вона, – О, боже що в тебе з обличчям?

– Це Джош постарався, – відповіла я.

– То це, ви були?

– Ага. Слухи як куля розлітаються по школі, – пробурмотів Джек.

– Про вас тепер всі говорять, тепер ви зірки школи.

– Справді? – поцікавилася я.

– Ага, Джошові теж перепало він із таким здоровенним синцем ходить.

– Це я постарався, – хихикнув хлопець, – ми тобі замовили, те що і завжди.

– О! добре спасибі.

Ми поїли і пішли назад до школи. Ще два уроки і додому добре, що ці два уроки в нас були разом і погано те, що компанія еліти теж там буде. Ми зайшли до класу учитель ще не прийшов і це було погано, невже знову доведеться вислуховувати образи від цих кретинів.

– О! погляньте хто прийшов наш герой дня.

– Замовкни Саймон а то …

– А то що, вмажеш мені як ти це зробив Джошові? Ой боюся, зараз мамці пожаліюся.

– Ти нариваєшся бовдуре, – вигукнув Джек.

– Ти кого бовдуром назвав, невдахо!

– Джек спокійно, спокійно, – намагалася заспокоїти я його.

– Мері все під контролем, – промовляє брюнет, – в цьому класі лише ти один невдаха!

– Що…– і слава богу, що в цей момент зайшов вчитель, тому що я не знаю, що б сталося, як би він не прийшов.

– Клас! що тут відбувається, що за гамір. А ну бігом посідали на місця. Я вам маю щось повідомити, учитель хімії поїхав у справах і у вас не буде останнього уроку.

– УРА-А-А! – гуртом зашумів клас.

– Ура, чи не ура, але тепер у нас урок, так що розсідайтеся пишемо нову тему!

– Успіху Джеку. Після уроків я тобі надеру зад, – пошепки промовив Саймон до Джека.

– Ми ще побачимо хто кому зад надере, – відповів той.

– Джеку, – я краєм вуха почула їх розмову, – вони не варті цього заспокойся.

– Заспокоїтися? – вже голосніше промовив Джек, – я не можу я…

– Хто там розмовляє! А ну тихо.

О, Боже, що ж це буде, вперше в житті я не хотіла щоб цей нудний урок закінчувався. Учитель щось промовляв всі записували тільки я одна сиділа, наче статуя в очікуванні дзвінка.

І ось він лунає, по шкурі пробіглися мурахи. Що ж зараз буде…. Аж раптом в мій мозок прилетіла одна ідея.

– Клас можете бути вільні, урок закінчено, – після цих слів я швидко блискавкою вхоплюю Джека за руку і вибігаю разом з ним.

– Що…що ти в біса робиш, – заволав він.

– Тихо, швидко за мною, – я швидким кроком наближаюся до виходу, а потім швидко йду намагаючись сховатися від очей цих покидьків. Єва теж йде за нами.

– Мері, Джек стривайте куди ви так поспішаєте, – вигукує в слід дівчина.

Нарешті ми зупинилися на досить людному місці, неподалік від школи на автостоянці, все тепер ми у безпеці.

– Мері! Що ти собі дозволяєш! Я б показав цим покидькам де раки зимують.

– Джек вони цього не варті. Тебе ж виженуть зі школи. Вони тільки цього і чекають.

– Джек послухай її, вона права.

– І що мені робити?

– Нічого, дожити спокійно до випускного і…– сигнал машини перервам мою промову, ми бачимо, що перед нами постала машина місіс Річерсон, вона сердито дивиться на нас з вінка автомобіля.

– Єво! Вже час додому, – гукає вона.

– Вибачте друзі мені вже потрібно йти, тепер мама щоразу буде забирати мене після школи. Бувайте, і Джек послухай Мері.

– Бувай.

– Бувай Єво.

Єва сіла в машину, а ми з Джеком залишилися на стоянці роздумуючи, що далі робити.

– Моя мама теж незабаром приїде за мною, – промовляю я.

– Ваші мами, що зговорилися?