Духи (в коридорі) Одного уже зловили — Обережно, браття миле! Як в капкан хитрий лис, Втрапив в пастку хижий біс. Тільки глядіть! Підлетіть та заграйте, Все змішайте, І звільніть його, звільніть! Якщо ми зможем — Йому допоможем; Він нашій породі Теж стане в пригоді. Фауст Я звіра чарами зв'яжу, Замову Чотирьох скажу: Саламандро, блищи, Ундіно, течи, Сільфідо, подуй, Кобольде, працюй! Той, хто не знає, Що в кожній стихії Силу становить — Той не здолає Добрі й лихії Духи замовить. В огні розвійся, Саламандро! В воді розлийся, Ундіно! Блисни в повітрі промінно, Сільфідо! Дай дому поміч незмінно, Incubus! Incubus! Вийди, я тебе не боюсь! Ось всі чотири — Нема їх в звірі… Лежить і вищиривсь, бридкий; Його не зрушив поклик мій! Та ще я нову Вживу замову. Ти, може статься, Пекельного роду? Глянь на цей знак! Його бояться Всі ваші зроду. Чому ж це ти наїживсь так? Виплід триклятий! Вмієш читати Ім'я Несказанного, Чудом зачатого, За нас розп'ятого, В віках осіянного? Де ж він? За піччю он, І вже вироста, як слон, Заповнює весь покій, Хоче узятись туманом… Спускайся униз мерщій! Падай ниць перед паном! Бачиш, мої не марнії погрози, Спалять тебе святії грози! Не змушуй же Вогонь троїстий лити! Не змушуй же Щонайсильніших чар ужити! Мефістофель (виступає, коли туман розійшовся, з-за печі в одязі мандрованого схоласта) Що тут за шум? Чим зможу вам служити? Фауст Так ось хто в пуделі сидів! Мандрований схоласт! Оце так насмішив! Мефістофель Вітаю вас, великовчений муже! Од ваших чарів впрів я дуже. Мефістофель Як дивно запит цей Від того чуть, хто зневажає слово Й, не звикши мислить поверхово, Зглибляє дійсну суть речей. Фауст Таких, як ти, відома суть — Аж світиться крізь покрив назви; Пізнаєтесь усюди враз ви, Коли «лихими» вас «спокусниками» звуть. Ну, добре, хто ж ти є? Мефістофель Я – тої сили часть, Що робить лиш добро, бажаючи лиш злого. [25]Фауст Це загадка! Розгадку ж хто подасть? Мефістофель Я – заперечення усього! Бо всяка річ, що постає, Кінець кінцем нічим стає, І жодна річ буття не гідна. А все, що ви звете гріхом, Чи згубою, чи просто злом, — Ото моя стихія рідна. Фауст Ти кажеш, що ти – часть, а сам з'явивсь цілком. Мефістофель Мені чужа зарозумілість. Це ж тільки ви з своїм дурним світком Себе вважаєте за цілість. Я ж – часть од часті лиш, що перше всім була, Частинка тої тьми, що світло привела, Те світло гордеє, що хочеться йому З одвічних володінь прогнати матір тьму. Та це йому не вдасться – шкода сил, Воно навік приковане до тіл: Од тіл тече, в тілах лише прекрасне, Тілами лиш спиняється в ході, А згинуть ті тіла – тоді Й воно разом з тілами згасне. Фауст А, ось до чого ти згодивсь! Велике знищить – неспромога, Так ти з маленьким заходивсь. Мефістофель Та й тут непевна перемога! Цей світ, оце нікчемне Щось, Проти Ніщо мов затялось; На всякі способи я брався, А все удачі не діждався: Проти пожеж, потопів, бур Земля стоїть собі, як мур! Людське й звірине кодло теж набридло: Як можна так поводитися підло? Вже я їх бив, губив – і знов, Дивись, шумує свіжа кров. І скрізь таке, хоч бийся в груди — В землі, в воді, в повітрі, – всюди Мільйони родяться життів, В теплі і в холоді, в сирому і в сухому… Остався б я, напевне, ні при чому, Коли б огонь служить не захотів. Фауст На всеблагу творящу силу, Підступний, ниций, хижий біс, Ти руку смертно-зледенілу Даремно, грозячи, підніс. До чогось іншого б узявся, Потворний дух, поріддя тьми! вернутьсяЯ – тої сили часть, / Що робить лиш добро, бажаючи лиш злого. – Мефістофель глузує з Фауста через те, що той «зневажає слово», і рекомендує йому себе через свої «дії», які заперечують самі себе; цим він дає зрозуміти вченому, що його переклад не вносить ясність у це місце Біблії. Фауст, не розгубившись, у відповідь глузливо обігрує Мефістофелеве слово «часть», на що диявол відповідає новою низкою софізмів. Та все ж останнє слово залишається за Фаустом, який обстоює правду свого перекладу: «На всеблагу творящу силу, / Підступний, ниций, хижий біс, / Ти руку смертно-зледенілу / Даремно, грозячи, підніс». |
