Литмир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

За екватор були запущені фоторозвідники — щоб не гаяти час на довготривалі поїздки всюдиходами. Знову нічого: на фотографіях, чітких, контрастних, не було й натяку на гігантські кораблі з Ести.

Головній збирався віддати розпорядження про підготовку до відльоту, коли до нього зайшов Інженер.

— Обставина, схожа на анекдот, — хрипко сказав він. — Фіксатори всіх чотирьох розвідників показують, що зйомки за екватором робилися при нульовій експозиції.

— Як це розуміти?

— Зрозуміти це неможливо. Але факт лишається фактом: затвори всіх об’єктивів не працювали, хоча знімки зроблено.

Головний наморщив лоба:

— Дослідіть робочі частини затворів. Результати негайно повідомте.

За годину Головний знав попередні результати. Електронний аналіз засвідчував, що затвори працювали.

Стоячи перед Головним, Інженер переступав з ноги на ногу.

— Механік одержить стягнення за несправність датчиків…

Головний підвів очі.

— Встигнете. Я не про те. Прошу вас перевірити всі датчики і запустити ще одного фоторозвідника за екватор. Зйомки почати відразу ж. Фотографії, результати всіх можливих аналізів — негайно до мене.

Коли Інженер пішов, Головний викликав до себе Теоретика і Фізика. Вони пробули разом недовго.

Через кілька годин Теоретик і Фізик знову були у Головного.

— Хто почне? — Головний жестом запросив сісти. Фізик відкашлявся.

— Хоча несправність відразу всіх фіксаторів на камерах видається дивною, я схиляюся до висновку, зробленого Інженером і Механіком. Гадаю, за кілька хвилин ми знатимемо напевне, що підвела електроніка. До речі, не завадило б заміряти по-справжньому магнітне поле по той бік екватора, радіацію і таке інше. Щоправда, ми робили це першого тижня. Нічого особливого.

— Це все?

Фізик знизав плечима.

— Між іншим, я просив виходити з того, що електронні системи були справні.

— З цим у мене нічого не вийшло. Хіба що припустити існування потойбічних сил. Чорна і біла магія.

Головний заплющив очі й торкнувся пальцями повік.

— Так. А ваша думка, Теоретику?

Теоретику не було й тридцяти. Він уперше летів з експедицією. Народився вже на Есті і п’ятнадцятирічним юнаком проводжав перші кораблі з колонії. Земля для нього була зовсім не тим, чим вона була для Головного, для Фізика, Інженера — для більшості екіпажу. В дитинстві він чув багато розповідей про Землю, але жодна з них не викликала в нього почуття глибшого, ніж проста цікавість. Він мав точне аналітичне мислення, чудову пам’ять і запас знань, який зробив би честь ветеранам з космічного центру. У двадцять чотири роки Теоретик розробив методику дослідження найближчих до Ести планет, яка була визнана найкращою, і був прийнятий у космічний центр. Там він займався проблемами, пов’язаними з часом і простором при надсвітлових швидкостях.

Головний з цікавістю чекав на думку Теоретика.

— Надто мало фактів для однозначного висновку, — почав Теоретик. — На мою думку, з однаковим ступенем вірогідності можна припустити і те, про що вже тут говорилось, і зовсім інше… Відверто кажучи, доказів у мене майже немає, тому я просив би поставитися до моєї гіпотези тільки як до припущення. Крім того, прошу дати можливість ознайомитися з результатами повторного запуску розвідника. Якщо були несправні датчики — взагалі немає потреби говорити про це.

Теоретик замовк.

— Гаразд, зачекаємо, — сказав Головний, згинаючи невидиму бадилинку.

Десять хвилин, потрібні Психологові для відпочинку, минали. Стомившись ходити, Геолог присів на камінь.

Йому страшенно набридли польоти. Та нічого не вдієш — на Есті з його професією не було роботи. Хіба що піти до Музею земних мінералів — його Наглядач давно вже просився на відпочинок. Але що подумають про нього друзі, дружина, діти? Ця красуня Еста остобісіла Геологові. Йому все частіше снилася Земля. А тут, на цій 436-й, думки про Землю не давали спокою. Останній канцелярський пацюк чи продавець, що залишилися свого часу на Землі всупереч усім попередженням і пророкуванням вчених, здавалися йому щасливішими за всіх, хто ось уже багато літ тиняється разом з ним по космосу у пошуках пристойної планети для себе і нащадків.

Оця нікчемна піщинка в космосі — навіщо вона потрібна була тим двом кораблям? Чи вони розчинилися тут, перетворилися на базальт, каміння, пил? Головний щодня посилає нові й нові пари, перетасовує спеціалістів. Навіщо? Нічого не відповість ця 436-та, навіть назви пристойної їй не дали, щоб їй добра не було!

Голос Психолога в навушниках урвав ці невеселі роздуми.

— Можемо йти, і, слово честі, я вдячний вам за ці десять хвилин. Здається, я намацав дещо. Без жартів, я нарешті розумію, що сталося з тими хлопцями. Щоправда, декому це видасться ненауковим — те, що я збираюсь викласти Головному, але ж усе можна перевірити. Який-небудь дослід, експеримент?..

— Хоч би що ви там вигадали, хлопцям від цього не полегшає, це мені ясно. Хіба що ви збираєтесь махнути чарівною паличкою — і вони одразу обнімуться з нами.

— У вас сьогодні весь день кепський настрій. Я нічого напевно не кажу, бо моя думка досить незвична… Втім, побачимо.

— Розкажіть усе це Головному. У нього завжди є час для всілякої маячні. А з мене досить. Ходімо швидше — ще довго добиратися.

— Отже, можна вважати доведеним, іцо електронні системи виходять з ладу тільки в районі екватора і за ним. Що ви на це скажете? — Питання Головного стосувалося всіх присутніх.

Першим відповів Фізик.

— Ще раз наполягаю на ретельному радіаційному та магнітному аналізі заекваторіальної частини планети. Чудес не буває: якась зовнішня причина виводить з ладу простенький прилад, тільки-но розвідник перетинає екватор. Ймовірні, крім того, випромінювання і поля, природа яких нам невідома. Чудернацька планета — одна півкуля нормальна, а в другої не всі дома.

— Важко з вами погодитися, — зауважив Інженер. — Чому виходить з ладу лише одна, до того ж зовсім проста система? Чому працюють усі інші?

— Так, питань тут більше, ніж хотілося б. — Головний поворушив пальцями. — Задача не з легких. Я все більше переконуюся, що ми ловимо руками повітря. Головне полягає в тому, щоб знайти експедиції — першу й другу. Але, мабуть, фіксатори не мають до цього ніякого відношення…

Теоретик рвучко подався вперед.

— Дозвольте мені. Всі системи фоторозвідників, в тому числі і фіксатори експозиції, були цілком справні як до екватора, так і в зоні нашого корабля.

Інженер і Фізик з неприхованим подивом глянули на Теоретика.

— Прийнявши це як беззастережний факт і відкинувши всі таємничі випромінювання і поля, а також виходячи з того, що на планеті немає жодного сліду кораблів, я беру на себе сміливість…

Теоретик закашлявся від хвилювання. Всі опустили очі, щоб не бентежити молодого колегу.

— Думаю, що справа тут у часі. За екватором час тече у зворотному напрямі. Із знаком мінус, якщо хочете. У вчора, назад.

Ніхто не вимовив ані слова. Всі напружено слухали дзвінку тишу. Першим не витримав Фізик:

— Античас, колего? Я правильно зрозумів?

— Ні, — хитнув головою Теоретик. — Час, що йде у зворотному напрямі. Час, що йде назад.

— Сподіваюсь, ви поясните мені різницю? — в’їдливо спитав Інженер.

— Потім, колего. Зараз я не можу цього зробити. Скажу тільки, що при античасі фоторозвідники не повернулися б цілими й неушкодженими. Та й чи повернулися б вони взагалі?

Чим ближче підходили вони до ракети, тим настирливішими ставали спогади Геолога. З пам’яті випливла мелодія давньої пісеньки, і він неголосно замугикав її.

— Слухай, Їжак, — пролунало в навушниках його хлоп’яче прізвисько, — як це ти пригадав? Боже, я не чув її, здається, тисячу років!

Геолог не встиг навіть розсердитися. До того ж сам винен. Забув про мікрофон. Та й не такий уже поганий хлопець цей Психолог. Яке в нього було прізвисько?..

— Пригадалась мелодія. А потім і слова. Спогади, Подушко.

— Ну й пам’ять же в тебе! І часто ти згадуєш?

9
{"b":"532637","o":1}