Литмир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

Березін, здивовано розглядаючи колючі паростки всохлого кедрового стелюха, подумав: чи не пролітала тут колись сарана, але пілот гукнув його, і він повернув назад.

— Дивись. — Пілот підняв камінь і жбурнув на далеку піщану гладінь. Камінь упав і зник, ніби пірнув не в пісок, а у воду. — Трясовина.

— Трясовина? — здивувався Березін. — Тож-бо й пісок такий гладенький — ні барханів, ні брижів… Трясовина!.. Аж на два десятки кілометрів?

— Факт. Коли починається вітер, пісок ніби тече, сам бачив. Ну як, братимеш проби?

— Неодмінно. А завтра заберемо помічника, перевеземо намет і все необхідне. Відчуваю, доведеться позагоряти.

І Березін енергійно взявся до роботи.

За півгодини, коли він узяв потрібні проби грунту, зробив виміри і збирався віднести прилади до вертольота, обрій удалині над центром піщаної плішини раптом спалахнув бузковим полум’ям, піщана рівнина стала дибки, і через кілька секунд гарячий вихор, ревучи, налетів на ліс.

Повітряна хвиля відкинула Березіна далеко в колючі зарості сухого лісу. Поки він вибирався, дряпаючи тіло гострим суччям, ревіння трохи вщухло, ніби віддалилося. Тепер воно було схоже на ревіння водоспаду, яке чулося зблизька.

— Живий? — гукнув до Березіна пілот.

— Хтозна! — похмуро відповів той.

Через щільну жовту хмару пилу його не можна було розгледіти.

Березін попрямував на голос, затискуючи ніс носовичком, обійшов вертоліт, якого бачив невиразно, і сів поруч.

— Що це було?.. Ну й запах, чуєш?

— Чую. — Пілот закашлявся. — Вертоліт он перекинуло, доведеться тепер попотіти, поки поставимо на лапи. А шарпнуло саме в районі Ікла, недаремно мені хотілося вибратися звідти.

— Метеорит? Чи випробування балістичної?

Пілот знизав плечима, знову закашлявся, прикриваючи рот долонею.

— Нащо гадати? Підождемо, поки спаде пилюка, поставимо вертоліт і злітаємо.

Жовта імла розвіялася так, що стало видно ліс, пустелю і зеленкувате небо. У тому напрямку, де прогримів несподіваний вибух, все ще гриміло і в небо вгвинчувався чорно-синій стовп диму, який підсвічувався знизу оранжевим.

— Що там може горіти? — пробурмотів пілот, дивлячись з-під долоні на хмару. — Самі ж скелі…

Березін постояв поруч, напружуючи зір, потім згадав про свій бінокль, побіг був до кабіни і несподівано побачив маленьку чорну пляму, що рухалася над піском. Вона поволі, плавно пливла в повітрі, помітно знижуючись, і було у її обрисах щось незвичайне, гіпнотизуюче.

Не змовляючись, Березін і пілот побігли до того місця, де мала приземлитися пляма, і, ще не добігши, Березін вирішив, що це… чоловік, одягнений у чорний комбінезон.

Плив він у дуже неприродній позі метрів за три над землею, ніби невагомий, і пролетів би мимо, коли б пілот, зламавши на бігу довгу гілку, не перервав невпинний політ незнайомця. Тіло чоловіка повільно обернулося навколо гілки і раптом важко впало на землю, наче обірвавши оті невидимі нитки, які тримали його в повітрі.

Березін оглянув тіло, нахилився, вдивляючись в обличчя незнайомця. І насторожився. Обличчя, безсумнівно, було людське, і все-таки досвідчене око експерта відзначило і бездоганні овали очей, відкритих, але темних, без проблисків думки, і прямий ніс, і надто маленький рот, і надзвичайно густі брови… Людина? Чи?.. А втім, що означає — “чи”?

— Дивний якийсь, — буркнув пілот, глянувши на Березіна.

І враз з очей незнайомця зникла темна поволока. За кілька секунд вони стали прозорі, наповнилися електричним сяйвом. Незнайомець невловно швидко змінив позу, ніби перелився із положення “лежачи” в положення “сидячи”, деякий час не зводив своїх незвичайних очей із хмари пилу й диму на обрії, потім незрозуміла гримаса спотворила його лице і глухий голос, що ніби віддалявся в інфразвук, поволі мовив:

— І остання помилка…

У цьому голосі було стільки гіркоти, що Березін нічого не наважився спитати і мовчки стояв поряд, страждаючи від своєї безпорадності. Виручив пілот.

— Хто ви? — спитав він хрипко. Незнайомець повернув голову.

Пригоди. Подорожі. Фантастика - 80 - doc2fb_image_03000005.png

— Землянин, — трохи помовчавши, сумно відповів він. — Можете звати мене Деоном. Веселенька ситуація, правда ж?

— Ситуація, звичайно, теє… — нарешті мовив Березін. — Але на людину ви… взагалі…

Незнайомець явно зацікавлено глянув на Березіна, пЬ лота і раптом усміхнувся.

— Я не сказав — людина, — мовив він так само глухим голосом. — Я Деон, землянин, і все.

Він ніби згас, несподівано ліг, точніше, перелився в положення “лежачи”, і вів далі:

— Крім того, я втікач.

Березін глянув на розгубленого пілота, гарячково думаючи, що робити. Він був готовий до будь-яких несподіванок — рік роботи експертом у Центрі привчив його до всього, — але такого повороту подій не чекав;

— Що пропонуєш робити? — швидко спитав він, одводячи пілота і притишуючи голос.

— Його треба в Москву… — несміливо запропонував пілот.

— Не встигнете, — мовив позаду Деон, видно, слух у нього був чудовий. — Жити мені лишилося небагато, я встигну тільки відповісти на ваші запитання і пояснити, хто я.

Березін слухав Деона з непевним почуттям — щось середнє між іронією, здивуванням і занепокоєнням. Остаточно повірити в те, що відбувалося, він не міг, не міг і вирішити, як до всього ставитися.

Зі слів дивного пришельця виходило, що двісті мільйонів років тому на Землі існувала цивілізація, яка зникла навіки. З якої причини, Деон уточнити не схотів. Тільки дехто, в тому числі і він сам, встиг утекти в майбутнє, знайшовши через мільйони років нову цивілізацію, сучасну, молоду, палку і… досить небезпечну.

— Так, досить небезпечну, — повторив Деон. — На жаль, у нас не було вибору. Ви, люди, — діенерги. Ви випромінюєте одразу два види енергії: руйнування і творення! Ви не знаєте, що джерелом випромінювань є ваші емоції: енергії руйнування — зло і ненависть, творення — доброта і гуманізм. Джерело одне — емоції, але види енергії відрізняються так само, як ваші машини для творення відрізняються від машин для руйнування. Ви навіть не підозрюєте, що володієте надзвичайною силою, яка здатна творити всесвіти! І витрачаєте цю силу воістину з неймовірною щедрістю, але найголовніше — зовсім марно, навіть не помічаючи її існування. Крім поодиноких випадкових проявів — телепатії, наприклад, телекінеза… Замість відчуттів починає брати гору тверезий розрахунок, і з’являються на світ атомні бомби, напалм і генератори смерті…

Деон замовк.

— Чого ж наша цивілізація небезпечна? — спитав ображений Березін, коли мовчанка затяглась. — Тільки через удосконалення знаряддя знищення?

— Останнім часом наші… назвемо їх приладами, почали фіксувати наростаючу хвилю безглуздих витрат енергії руйнування, а ми достатньо досвідчені, щоб розуміти, до чого це призведе.

— Байдужість? — здогадався Березін, хмурніючи.

— Байдужість. Природа не терпить порожнечі, і, не стрічаючи опору, гіпертрофічно зростає безлика енергія байдужості, яку дуже легко перетворити на енергію руйнування… До чого ми й дійшли за двісті мільйонів років до вашого народження.

Моїм товаришам пощастило більше, багато з них пройшли інверсію часу нормально, обравши інші відрізки вашої історії. А я помилився, помилився двічі… вже сама втеча була помилкою, — голос Деона стишився до шепоту. — трагічною помилкою.

— А вибух? — не втримався пілот, що на відміну від Березіна слухав дуже зацікавлено і повірив пришельцеві одразу й беззастережно.

— Інерція була надто велика, коли я захотів зупинитись, — прошепотів Деон, — і інвертор часу захлинувся.

За чверть години їм пощастило поставити вертоліт на лапи. Пілот зняв перегородки за сидіннями, куди вони насилу помістили Деона: тіло нежданого втікача з минулого виявилося надзвичайно важким. Він не чинив опору, тільки сказав:

— Даремно ви морочитеся зі мною, допомогти мені не зможе ніхто. Я не гуманоїд… так-так, моя зовнішність, яку ви бачите, усі ці “руки”, “ноги” — витвір вашої фантазії, як і моя мова. Ви і ваш товариш навіть бачите мене, мабуть, теж по-різному…

7
{"b":"532637","o":1}