Медлий осудливо поглянув на шукача. Його кіт зробив те саме.

— Ти мене не зрозумів. Ти не втратиш своєї долі.

— Ви хвилину тому…

— Слухай мовчки, — наказав Медлий.

— Але ж ви…

— Він правий, тут є дуже дивна суперечність, — утрутився Мереж. — То втратить він чи не втратить?

— Втратить.

— Ви знущаєтесь?! — вигукнула я.

— Ви будете слухати мою історію? — господар починав сердитися.

Ми принишкли.

— Вони от що вирішили. Не мати більше ніж одного хлопчака в родині. Тоді це був би або Очікуваний, або зрадник. Вони були би щодо нього завжди насторожі. Але вони помилилися. По-перше, варто їм було таке вирішити, як народжувалася двійня чи навіть трійня хлопчат, по-друге, варіант «або, або» не спрацьовує.

— Чому ж? — буркнув шукач.

— Бо один хлопчак міг поєднувати в собі обидві функції.

— Як? Бути і зрадником, і тим, хто звільнить від прокляття і прославить рід? — розгублено перепитала я.

— Так.

— Але як це можливо?

— Отак. Суперечність, на суперечностях світ стоїть. Так от.

Цей хлопчик уже народився, — Медлий задоволено всміхнувся, ніби цей факт мав нас дуже тішити. — І ще не помер, — додав він і оглянув нас із очікуванням.

— То й що? — спитав Мереж.

— Щоб ви знали, — сказав Медлий.

— А ми тут до чого?

— Ні до чого. Але ж це цікава історія, правда? — він заусміхався.

— Це — вся історія? — уточнила я.

— Так. Поки вся. Як вам пиріжки?

Ми перезирнулися.

— Що, не смачно? — здивувався Медлий.

— Смачно.

— Дякую, сам готував. Ну, можете бути вільні.

8

— Ні, чи він нормальна людина, га? — бісився Бурецвіт.

— Добряче його тоді струмом струсонуло, — сказав Мереж, що сидів за мною.

Ми їхали автобусом до залізничного вокзалу.

— Тобі щось говорить це прізвище, Тіньслів? — спитала я Бурецвіта. — Може, це твій пращур?

Шукач пирхнув.

— Навряд.

— Я не можу збагнути, до чого він розповів цю історію, — нервувалася я.

— Він — псих, — заявив Мереж.

— Але ж це Мрія нас до нього скерувала.

Бурецвіт насуплено дивився у вікно. Нам, певно, слід було б обговорити пророцтво, але він не виявляв жодного бажання це робити. Навіть не глянув на мене, хоч скільки я на нього витріщалася.

— Бурецвіте, після того, що він нам наговорив, я не вважаю за можливе залишатися твоїм провідником, — все ж оголосила я.

— Після того, що він нам наговорив, я не вважаю за потрібне лишатися шукачем, — відповів він мені в тон.

— Промовлене пророцтво можна змінити, — поспіхом запевнила я. — Тепер ти знаєш, чого тобі слід остерігатися. Мене.

— Оракул теж мені… Що? Лірино, де я візьму іншого провідника?

— Ти сам упораєшся.

— Я? Впораюсь? Ти чула, що мені напророкували? — обурився він.

— Ти вважаєш себе приреченим? І що далі — ми припинимо все це? — запитав Мереж.

— Ні. Мені самому цікаво стало, до чого воно все йде, — сердито відказав шукач.

— А ти, Лірино, як уважаєш? Пошуки мають тривати? — поцікавився мій учень.

— Хай вирішують русалки, — втомлено промовила я.

9

Була вже одинадцята година вечора, коли ми приїхали. Я тихенько повернула ключ у замку і прочинила двері.

— Що таке? — не второпали квітки-автовідповідачі.

— Світло… — сказала я.

Миттєво ввімкнулося світло, і ми зайшли до торговельної зали.

— Вони поверну-улися-я! — шалено заверещали водорості.

— Привіт, мої зелененькі, як ви тут?

Рослини попрокидалися та здійняли ґвалт.

— Я скучив! Я страждав! О-о-о! — доповіло плакуче деревце.

— У-ля-ля! — вигинався в усі боки співочий кущик.

— Повернулися! Приїхали! — шуміли водорості.

Рожеві кактуси ледь не повискакували з горщиків. Навіть нарцис дивився не в люстерце, а на нас. Бурецвіт пішов обійматися з плющем-душителем, Мереж потис гілочку плакучому деревцю, а те луснуло його іншою по плечу.

— Лірино-о! — співав співочий кущик, поки я лоскотала йому листячко.

— Лет — вона нас не так добре доглядає, — скаржилися водорості. — Не крутить нам мультики. І не спить із нами.

Справді, дівчини в крамниці не було.

— Хо-хо-хо! — веселився співочий кущик.

— Ну от. Ми вдома, — сказала я та пішла телефонувати русалкам. Я розповіла їм про пророцтво.

Русалки вирішили, що ми маємо йти далі.

— Чекаю на вас завтра у нашій резиденції. Не парся. І короткі гудки.

10

Наступного дня ми всі втрьох прибули до палацу.

— О, давно вас не бачив, малеча, скучив, можна сказати! — виголосив русалка, розвівши руки, ніби для обіймів, коли ми зайшли до зали.

— Привіт, — буркнула я.

На моє здивування, крім одного русалки, що стояв посеред зали, присутній був і інший. Він сидів у своєму кріслі під плакатом «Русалки врятують світ».

— Дивися, брате, вони якісь смутні, — сказав стоячий русалка. — Нічого, ми приготували для вас веселюще нове завдання.

— Сідайте, — сказав інший з-під плаката. — Бачте, ми купили новий диван.

Справді, два хиткі стільці заступила канапа, щоправда, аж ніяк не нова, але, звісно, зручніша за своїх попередників.

Ми всілися. Русалка теж доєднався до свого брата, зайнявши ліве крісло.

— На нашому шляху чимало перепон, — розпочав правий русалка. — Спершу виявилося, що ви весь час тягали за собою чародія, тепер ще це дивне пророцтво.

— Ага, — кивнув лівий русалка. — Ситуація серйозна.

— Та ми вже близько до фінішу, і ніщо нас не зупинить.

— Вас не зупинить, — поправив лівий русалка, — бо я бігти нікуди не збираюся.

— Тож отримуй нове завдання — і вперед, Бурецвіте. Весело й завзято виконуй.

— Гаразд, — згодився шукач.

Русалки перезирнулися.

— Твоє нове завдання, — вів далі правий русалка, — закохатися в дівчину.

— Що? — сказав Бурецвіт після паузи.

— У дівчину закохатися, — повторив лівий русалка.

— Ну, ви збоченці, — проказала я. — Є трохи, — не став відпиратися лівий русалка.

— Як? — не міг утямити шукач. — Що це означає?

— Ну, в енциклопедії почитай, що означає, — порадив правий русалка.

— Ви хочете, щоб я закохався у дівчину за вашим наказом?

— Весело й завзято, — бухтів Мереж.

— За нашою вказівкою, — поправив лівий русалка. — За нашою порадою, так би мовити.

— Як? Як це можливо? — обурилася я.

— Такі речі не робляться на швидкість, а часу мало! — сперечався Бурецвіт. — Такі речі взагалі мені непідвладні!

— Так і є, — кивнув правий русалка.

— Кохання дається вищими силами, не можна змусити себе покохати, — доводив шукач.

— Ти бач, а він тямить, — кинув лівий русалка своєму братові.

— Та й взагалі, після історії з донькою чародія я навряд чи зможу ще раз когось полюбити, — не вгавав Бурецвіт.

— У тім-то й річ, — сказав правий русалка. — Ми тебе ще залюбки послухали б, але це, власне, не обговорюється.

— Ви геть здуріли? А що, як наступного разу ви накажете мені закохатись у хлопця?!

— Та ні, — заперечив лівий русалка. — Я знаю, що це неможливо, бо ти давно і безнадійно закоханий у мене! Га-га-га! — Ідіот, — зітхнула я.

— Ми не накажемо тобі такого, бо це… — правий русалка глянув на брата, — бо це, власне, останнє завдання.

— Справді? — перепитав Мереж.

— Так, шукач може поєднувати його виконання з подальшими кроками у пошуках. Але доки він не назве нам імені своєї коханої, орхідеї не отримає.

— А ми ще перевіримо його отими Лірининими квітками, що в’януть від брехні. Аби сам побачив, як збреше. Все. Йдіть, працюйте.

11

— Бурецвіте, — сказала я, — будь ласка, поясни, що тобі треба.

Ми сиділи одне навпроти одного за столом у моїй крамниці. Рослинки так скучили, що тепер не відпускали нас від себе. Біля моїх ніг, обійнявши вітами, розхитувалися плакуче деревце та співочий кущик. У кутку шепотілися балакучі водорості.