— Оголошення? Яке?
— Про тебе.
— Що?
— Хто ти така, коли народилася, як жила, про крамницю…
— Я… я що, собі хлопця шукала?
— Чорт, якого хлопця! Ти і про Бурецвіта там написала.
— Що?
— Все те ж! Лірино, ти написала, що ви віддали свої долі Моротемну. Ти порушила головне правило. Про передання долі ніхто не повинен знати. Бо тоді чародій не зможе володіти долею. А тепер про це знають тисячі людей!
— І що? — я підскочила на ліжку.
— Це порушило його зв’язок, причому не лише з вашими долями, а з усіма, що він коли-небудь отримував. Він позбавлений тепер усіх доль, окрім своєї власної!
— Нічого собі! Чому ж він нас не прокляв?
— А в нього без інших доль сили не стало. Ми боялися, що тепер нам буде непереливки, — зізнався русалка. — Що рада чародіїв це так просто не залишить. Але вони передали нам листа, що не мають жодних претензій, бо Моротемн діяв нахабно і перейшов усі можливі межі, тож вони схвалюють твої дії.
— То я молодець, русалко, — задумливо промовила я.
— Є трохи.
— А Бурецвіт?
— О! Бурецвіт тепер із орхідеєю. Запишався, не телефонує.
Відучора його не чув.
— А заповідник?
— А заповідник самовідновився, тільки-но ти сама дала раду своїм проблемам.
— То це все?
— Що?
— Це просто кінець? Нарешті, край жаху?
— Я тобі дам край!
— А що таке?
— Приїзди!
— Нащо?
— Маємо до тебе ділову пропозицію.
— Я не буду провідником більше, русалко!
— Починається!
— Не буду!
— Новий шукач чекає!
— Залиш мене у спокої!
— До речі, тобі там лист надійшов.
На столику біля ліжка лежав конверт.
— Від кого?
— Ну, сама подивись.
— Добре… бувай…
— Заче…
Я відімкнула телефон і потяглася за білим чотирикутником.
На ньому було зазначено «Лірині Сонніч від Рослава Тіньслова».
— Це хто, Садівник? — пробурмотіла я і відкрила конверт.
«Люба Лірино!
Я пишу цього листа, щоб вибачитися за те, що втягнув вас у цю довгу історію. Ви були не першою, хто застосував кристал не за призначенням, авжеж.
Розумієте, коли я отримав орхідею, русалки одразу повідомили мене, що ця квітка одного дня зів’яне у мене на очах. Не всі квітки зустрічають своїх хазяїв, Лірино. Буває, шукач умирає раніше, аніж дізнається про орхідею.
Бурецвіт мав загинути в автомобільній аварії за кілька місяців до того, як прийшов до вас. Він ніколи не побачив би своєї квітки.
Ви не уявляєте собі, як це — піклуватися стільки років про рослину, що за 24 роки просто загине — без жодного сенсу. Це мучило мене, і тоді я зробив недозволене. Я торкнувся кристала і побажав, щоб одного дня до мене прийшов шукач і попросив свою квітку.
Кристал виконав моє бажання. Від смерті Бурецвіта врятував — саме так, не дивуйтеся — Моротемн. Він відібрав у хлопця долю раніше, ніж той встиг загинути. А дізнавшись про орхідею, організував її пошуки — за вашої допомоги, Лірино. Тож прямий винуватець усього, через що вам довелося пройти, — я.
Отже, ще раз прошу вибачення. Сподіваюся, ви зрозумієте мене.
З найкращими побажаннями,
Рослав Тіньслів, відомий вам як Садівник і Лісник».
Трохи нижче іншим почерком було дописано:
«Ми дуже скучили за тобою, Лірино. Шляхетний Тенто та всі розбійники передають тобі цьомики та великий привіт! Ми пишаємося тобою.
А в нас усе гаразд. Тут знову тепло і дуже гарно, краще, ніж на Мальдівах. Та ми з Рославом і Тенто вирішили помандрувати трохи великим світом і обов’язково заїдемо до тебе в гості.
Цьомаю тебе, подружко!
Віддана тобі
Перла Тіньслів».
— Оце так…
Знову задзеленчав телефон. Я взяла слухавку.
— Ну що, що там? — питав русалка.
— Я навіть… і не знаю, як відповісти…
— Ну хоч подумай щось путнє про це!
— Русалко, мені треба… тиші.
— То ти приїдеш?
— Ні.
— Як це ні? Приїзди!
— Вітаємо тебе у нашій оселі, милий друже рослин! — вигукнули квітки-автовідповідачі у залі.
— Все, бувай, русалко, до мене прийшли.
Я кинула слухавку і вийшла до зали, тримаючи в руці листа.
Біля дверей стояв темноволосий парубок.
— Добридень, — чемно привітався він. Я здивовано розглядала його. Переді мною стояв справжній Бурецвіт.
