Ні царському урядові, ні чиновникам з морського міністерства — нікому не було діла до повернення експедиції. Дві-три маленькі замітки промайнули в газетах. І ім’я Сєдова було забуте.

Але прості люди — матроси Архангельського порту, рибалки з селища Крива Коса — зберегли пам’ять про героїчний похід Георгія Сєдова. Вірили: прийде час, і російський прапор, який не вдалося Сєдову донести до Північного полюса, буде піднято на вершині світу…

Весна 1937 року видалась рання. Цього року раніше від звичайного скресла крига на Північній Двіні.

В Архангельському порту відразу стало тісно від великої кількості пароплавів, барж і різних інших суден.

У лоцмана Архангельського порту Олександра Матвійовича Пустошного почалась гаряча пора. Ні один великий корабель не міг вийти на архангельський рейд або знятися з нього без допомоги лоцмана.

Напоєна водами численних приток, Північна Двіна, раніш ніж влитися в Біле море, ділиться біля Архангельська на багато рукавів. Одні з них широкі, інші — вузькі; деякі мілководні, інші глибокі. Чим ближче до гирла, тим течія ріки уповільнюється. На дно осідають міріади піщинок й дрібних часток глини. І там, де недавно ще було глибоко, несподівано з’являється мілина. Морякові, який не знає характеру і норову річки, не знайомому з її поведінкою, важко провести свій корабель так, щоб не натрапити на мілину. Для цього на допомогу приходить лоцман.

Олександр Матвійович Пустошний народився і виріс на Північній Двіні. З заплющеними очима міг він провести корабель по будь-якому звивистому рукаву до причалу і від причалу вивести у відкрите море.

З великою любов’ю до своєї відповідальної справи ставився лоцман Архангельського порту. І всі в порту поважали за це Пустошного. Всі знали про його участь у поході Сєдова до Північного полюса і чудово розуміли ті почуття, які хвилювали Пустошного, коли йому доводилось зустрічати чи проводжати кораблі, що йшли в Арктику.

Проводжаючи полярників, Олександр Матвійович завжди на прощання просив їх передати Арктиці його привітання. Коли ж Пустошний виходив у море назустріч полярникам, що поверталися назад, першими його словами були: «Ну як там, в Арктиці?»

За роки Радянської влади невпізнанно змінилась Арктика. На багатьох островах і на побережжі Льодовитого океану, там, де блукали ведмеді та песці, де в темні полярні ночі завивали заметільні вітри, з’явилися затишні будиночки — наукові станції. У них поселились зимівники. Кожного року, кожного дня радянські полярники і вчені розгадували таємниці зародження погоди, вітрів, дрейфу крижин і течій. Але залишалась ще одна велика, ніким не розкрита таємниця. Загромаджений крижинами, окутаний холодною млою, Льодовитий океан ревно приховував її від людини.

Кожного разу, зустрічаючи або проводжаючи кораблі в Арктику, Пустошний замріяно думав про Північний полюс. Олександр Матвійович гаряче вірив, що рано чи пізно настане такий день, коли радянські люди відкриють для науки таємниці полюса: все йшлося до цього.

…Пізно вночі 22 травня Пустошний, після кількох днів, проведених на плавучому маяку в Білому морі, повертався до Архангельська.

Нічне небо було світле і прозоре. Над річкою кружляли чайки. Вверх і вниз по течії сновигали квапливі катери і буксири. На рейді біля причалів товпились океанські кораблі. Цілий ліс струнких корабельних щогл впирався в небо.

Картина знайома до найменших подробиць розгорталася перед Пустошним. Він стояв біля руля і вів свій катер до причалу Соломбальської пристані. Коли до пристані було зовсім недалеко, Олександр Матвійович помітив на ній групу лодей. Хтось привітно махав йому рукою. Пустошний здивувавя: що це раптом привело його друзів сюди в непризначений час?

Пустошний зійшов на пристань. Тісним колом його оточили друзі.

— Що це у вас вигляд такий, наче ви всі іменинники? — спитав Пустошний.

— Почекай, зараз і ТИ будеш іменинником! — весело відповів старий моряк, один з друзів, і, розгорнувши місцеву газету, почав голосно читати: — «Більшовицький привіт героїчним синам нашої Батьківщини, завойовникам Північного полюса! Двадцять першого травня тринадцять відважних синів соціалістичної країни висадились на Північному полюсі».

— Ану, давай сюди! — вигукнув лоцман.

— «ЦК ВКП(б)… — поспішно ковтаючи слова, читав він. — Об 11 годині 10 хвилин літак „СРСР-Н-170“ під керуванням Водоп’янова… пролетів над Північним полюсом… Крижина, на якій ми зупинились, розташована, приблизно, за 20 кілометрів за полюсом по той бік… Крижина цілком придатна для наукової станції, що дрейфує у центрі Полярного басейну…»

Від хвилювання перед очима Пустошного підстрибували рядки.

— Нарешті… нарешті!.. — бентежно прошепотів Олександр Матвійович: — Ось коли здійснилась велика мрія! — І раптом схопив в обійми своїх друзів: — Та розумієте ви, яка це радість? — Адже наш полюс! Наш! Здійснилась мрія!..

Але раптом Пустошний розціпив обійми, повільно зняв кашкет і, важко зітхнувши, промовив:

— Бідний мій Георгій Якович! Рано ти жив… Поганий час випав на твою долю… Скільки принижень довелось перенести тобі, коли ти збирався в похід! — Обернувшись до друзів, Олександр Матвійович згадав про далекі дні: — Які часи були… царський уряд палець об палець не вдарив, але ж Георгій Якович для батьківщини старався… Не для себе шукав слави — для Росії… Щоб російський прапор підняти на полюсі, він віддав своє життя. Вмираючи, він сказав: «Все пропало!..»

Олександр Матвійович трохи помовчав.

— Ні, Георгію Яковичу, не пропало! — вів він далі. — Сини нашої Батьківщини здійснили розпочату тобою справу! Ти мріяв підняти на полюсі російський прапор — сьогодні на вершині світу майорить російський прапор, радянський прапор!

Пустошний стояв, дивлячись на північ.

Йому ввижались засніжені крижані простори… Великий літак «СРСР-Н-170» на крижині… І перші радянські люди, по праву, хазяйновито ступають на вершину світу.

Бар — наносна мілина в гирлах річок.

Баркас — великий весловий човен для перевезення людей і вантажів.

Ванти — товсті мотузки або металеві канати (троси)! протягнуті від верху щогли до бортів; перев’язані тонкими поперечними мотузками, вони правлять за драбини, по яких забираються на щоглу.

Вахта — чергування. Стояти на вахті або нести вахту — чергувати.

Вахтовий журнал — журнал для запису всіх подій, що відбуваються на кораблі.

Вахтовий матрос — черговий матрос.

Віра якір! — наказ підняти якір.

Кают-компанія — приміщення для командного складу корабля.

Кубрик — житлове приміщення для суднової команди.

Курс — напрямок, у якому рухається судно.

Лоцман — моряк, що добре знає безпечний прохід між підводними мілинами і скелями. Лоцман проводить судна в небезпечних місцях.

Люк — отвір в борту судна чи на палубі, який закривається особливими дверцями або кришкою.

Рейд — зручне місце для стояння суден, звичайно недалеко від берега.

Рейс — шлях корабля від місця виходу до місця призначення.

Ропак — гостра, занесена снігом крижина, що стоїть сторч.

Торос — крижана брила, що утворюється в полярних морях при стисненні крижин.

Трюм — приміщення на кораблі для вантажів.

Екіпаж — команда судна.