Інші доводили:

— Навіщо таке казати? Адже Георгій Якович писав у газетах, що вони на судні тільки Землі Франца-Йосифа дістануться. Там знайдуть для «Фоки» зручну стоянку, а самі на собаках подадуться до полюса.

— Ну, коли так — інша річ!

Всі бажали успіху експедиції. Всіх об’єднувало почуття великої гордості за російських моряків, що відважно вирушають у невідому дорогу до полюса.

Проводжаючі прибували щохвилини. До полудня вся пристань була вкрита народом. З місцевого собору прийшли священики на чолі з архієреєм. Прибули члени міської думи — «батьки міста», як їх глузливо називали жителі. Приїхав нарешті і віце-губернатор.

О дванадцятій розпочався прощальний молебень. Все відбувалося статечно і святково. Співав хор. На соборній дзвіниці дзвонили дзвони. Їх мідне гудіння далеко розносилось по місту, і зграї наполоханих ворон кружляли над дахами будинків.

Після молебня Сєдов розгорнув папку з паперами. Настала тиша. Твердим голосом, чітко і виразно Георгій Якович зачитав наказ по експедиції.

Насамперед Сєдов висловив подяку всім тим, хто безкорисливо відгукнувся на його заклик спорядити експедицію і цим покласти початок здійсненню великої ідеї Ломоносова.

Георгій Якович перевів подих, витер піт на чолі і читав далі:

— «Сьогодні відпливає перша російська експедиція на Північний полюс. Вперше розгорнеться російський прапор за оволодіння Північним Льодовитим океаном. На мою долю випала велика честь стояти на чолі цієї експедиції. І я переконаний, що ми всі з гордістю в міру своїх сил виконаємо це почесне доручення і цим виправдаємо високе довір’я, покладене на нас, прославимо нашу країну науковими працями про невідоме заполяр’я…»

Потім Сєдов звернувся до всієї команди та учасників експедиції;

— Я прошу вас дружно об’єднатися в розумінні спільного обов’язку, сумлінно працювати, і тоді ми перемогою завершим розпочату нами справу!..

Час наближався до третьої години дня. Почалось прощання.

Першим попрощався віце-губернатор. Він побажав щасливого плавання і досягнення мети. Він говорив холодно і байдуже. Мабуть, не дуже цікавила віце-губернатора доля експедиції. Він одразу сів у коляску, не чекаючи на відплиття судна, і поїхав геть.

За віце-губернатором почали прощатись члени міської думи — найбільші багатії міста.

— Ну ось, Георгію Яковичу, — говорив, простягаючи до Сєдова келих з шампанським, архангельський купець, — спорядились ви у далеку доріженьку… закупили різний теплий одяг, витратились. А на мій розсуд, все це марно! Вирушили б ви на Південний полюс — і в усьому цьому не було б потреби. Адже там південь… тепло. Велика була б економія… Але зробленого не повернеш! Прощавайте, добродію!

П’яненький купець щиро вірив у те, що коли полюс південний, то там тепло. Георгій Якович тільки гірко усміхнувся: за час підготовки експедиції йому не раз доводилось зустрічатись з таким неуцтвом.

Підходили прощатися рідні, друзі і навіть незнайомі люди. Всі зичили успіху експедиції, доброго здоров’я її учасникам.

Військовий оркестр грав марш. Звідусіль чулися привітання, побажання щасливої дороги. Над річкою пролунали гарматні постріли. Всі судна підняли прапори, салютуючи «Фоці», що повільно відчалював од морської пристані. Георгій Якович стояв на верхньому містку. Місто, пристань, натовп народу на березі — все поступово віддалялось, ніби відпливало кудись у далину. Все глухіше, все тихіше долинали з берега вітальні вигуки. Сєдов стояв мовчки і лише зрідка кивав головою. Він прощався з землею, прощався надовго, можливо, назавжди…

У самому гирлі Двіни, на барі[1] — там, де річкові води вже змішувались з водами Білого моря, — «Фока» став на якір. Тут до нього підвели баржу. За ніч з неї перевантажили на судно останнє експедиційне спорядження. А на світанку 28 серпня буксирний пароплавчик повів баржу назад.

Коли баржа і буксир зникли з очей у досвітньому тумані, Сєдов скомандував:

— Віра якір!

Загримів ланцюг. Якір вибрали. «Фока» дав довгий прощальний гудок і повільно рушив на північ.

З-за обрію викотилося сонце. У його променях на легкому вітрі затріпотів корабельний прапор, прапор першої російської експедиції на Північний полюс.

Розділ 2

У боротьбі зі штормами

 

зимку, коли крига сковує води Білого моря, воно і справді стає зовсім білим, наче хто вкрив його простирадлом.

Але це взимку. А зараз, у тиху, безвітряну погоду, море світло-зеленого кольору. Від яскравого сонця поверхня його здається посипаною безліччю блискіток.

Навантажений до краю, «Фока» йде з невеликою швидкістю — всього чотири милі на годину. За кормою від гвинта тягнеться і губиться в далині широка доріжка спіненої води. Спереду на обрії де-не-де біліють вітрила рибальських шхун немов чайки, що сіли на воду після довгого польоту.

На капітанському містку, зіпершись на поруччя, стоїть Сєдов. Він зосереджений і замислений. Довгими, виснажливими були клопоти по організації і спорядженню експедиції. Добре, що все це уже позаду.

Одначе турбує Сєдова інше. За всяку ціну в цьому році йому необхідно дістатися Землі Франца-Йосифа і підготувати все для зимівлі. А вже наступної весни, зі свіжими силами, вирушити звідти на полюс. Але надто затягнулась підготовка експедиції, пізно він вирушив у цю далеку, невідому дорогу. Те, що зараз навкруги спокійне, гладеньке море, не може обманути досвідченого, бувалого моряка. Літо — найсприятливіша пора для плавання на північ — уже минає. З дня на день повіють осінні вітри. А за ними прийде зима, холодна, хуртовинна, довга. Як панциром скує вона океанські води, стане на шляху «Фоки» крижаною перепоною, і тоді…

Але Сєдов відганяє від себе цю думку. Він рішуче підходить до компаса: стрілка показує курс — північ.

— Так тримати! — коротко кидає Сєдов.

— Єсть так тримати! — відгукується рульовий.

День, ніч, ще день і ще ніч йшов «Фока» Білим морем. На світанку 30 серпня він потрапив у горловину — вузьку протоку, що відокремлює Біле море від Баренцового. І тут налетів свіжий вітер. В одну мить змінилось море. Потемніло, скипіло. Ходором заходили по ньому високі хвилі.

Це ще був не справжній шторм. Але перевантажений «Фока» ледве справлявся з хвилями. Вони бились об його корпус, розхитували обшивку, валили з борту на борт, захлестували і розтікались по всьому судну. Хвилі то піднімали «Фоку» на своїх високих гребенях, то кидали у вир.

Одразу корабель втратив швидкість. Слабосила машина погано гребла проти хвиль і дужого вітру. «Фока» майже перестав слухатися руля. До того ж у трюмі від сильної качки розбилась бочка з машинним маслом. Воно змішалося з сміттям і залило парову помпу-насос, яким відкачували воду з трюму. Становище було дуже серйозне. Як не дорожив Сєдов кожним днем, кожною годиною — він не міг ризикувати кораблем. З великими труднощами пощастило заховати «Фоку» у маленькій затоці біля Трьох Островів. Але й тут хвилі шалено бились об судно. Вибравши час, коли вітер трохи вщух, Сєдов повів судно до Городецького маяка, у надійніше і затишніше місце.

Два дні втратив Сєдов біля Городецького маяка. Щоправда, за цей час почистили помпу, законопатили щілини в бортах, відкачали з трюму воду, дістали на маяку нову бочку з мастилом.

Третього дня море втихомирилось. Користуючись попутним вітром, корабель вирушив далі, курсом на Крестову губу на Новій Землі.

Тепер «Фока» йшов Баренцовим морем. Широке, величне, воно, здавалось, віщувало щасливе плавання. Коли хтось з команди чи учасників експедиції казав про це Сєдову, він у відповідь весело усміхався і підтакував. Але сам він не потішав себе марними надіями — відчував, що недавня буря була лише першою вісницею.

У ніч на 5 вересня, коли «Фока» проходив уздовж тієї частини Нової Землі, що на картах зветься Гусиною Землею, знову подув зустрічний штормовий вітер.