Георгій Якович не став більше перевіряти морехідних якостей «Фоки». Та й ні до чого, подумав він, марно витрачати вугілля. Вирішено було знову перечекати негоду в затишному місці. На щастя, судно перебувало недалеко від Бєлушої губи — вузької затоки, добре захищеної від вітру і шаленства хвиль.

Згаявши на стоянці ще один день, «Фока» напнув вітрила і покинув гостинний куточок. Щоб надолужити час, Сєдов наказав запустити машину. Так, під вітрилами і з діючою машиною, «Фока» швидко прямував на північ, уздовж західного берега Нової Землі.

З борту судна добре було видно високі шпичасті гори новоземельського хребта. Його вершини, вкриті снігом, іскрились на сонці. Всі ці місця були знайомі Сєдову.

Уперше Георгій Якович потрапив на Нову Землю 1902 року. Тоді він брав участь в експедиції на Судні «Пахтусов». У наступному році Сєдов знову плавав біля новоземельських берегів. А в 1910 році Георгію Яковичу пощастило провести все літо в цьому краю, вивчаючи велику затоку в північній частині Нової Землі — Крестову губу.

І ось знову він бачить ці місця, що полюбились йому з першої зустрічі. І в пам’яті постають події минулих днів. Сєдов захоплено розповідає своїм супутникам, як доводилось йому блукати з компасом у руці по цих пустельних землях, як по багато днів плавав він понад берегом на маленькій шлюпці і промірював прибережні глибини і як саме тут, на Новій Землі, зародилась у нього думка організувати експедицію на Північний полюс.

…Весь день ішли понад берегом. Команда корабля та учасники експедиції милувались красивими краєвидами Нової Землі.

Сонце вже почало спускатись до заходу, коли Сєдов звернув увагу на невеличку хмарку. Вона неначе застрягла, зачепившись за одну з гірських вершин, і безпомічно на ній повисла. Георгій Якович нахмурився. Тільки він один з усіх присутніх знав, що ця маленька, зовсім непримітна хмарка означає наближення «встоку», або «новоземельської бори». Так називається тут штормовий вітер надзвичайної сили, що часто переходить в ураган. Всток звичайно перевалює через Нову Землю і скаженіє над Баренцовим морем.

Цього разу Сєдов не міг ухилитися від бурі: поблизу не було зручної стоянки. Хоч-не-хоч, а довелося готуватися до зустрічі з грізним гостем.

За командою Сєдова матроси наглухо задраїли всі люки. Ще міцніше закріпили палубні вантажі. Вкрили брезентом клітки з собаками. Бідні тварини, передчуваючи негоду, жалібно скавчали. Ніч минула в тривожному чеканні. Всток задув лише вранці. З кожною хвилиною вітер дужчав і шаленів. Хвилі перекочувалися через палубу, заливали капітанський місток. Одна хвиля, обрушившись на «Фоку», зірвала шлюпку, інша розбила клітку з собаками і понесла їх у запінене море. Щогли скрипіли, згиналися дугою, немов луки-самостріли. Здавалось, ось-ось вони впадуть. Поривом вітру зірвало частину вітрил. Але попри це «Фока» стрілою мчав уперед. Зариваючись у воду, корабель, що звичайно ходив зі швидкістю чотирьох миль на годину, зараз летів утроє швидше — такий дужий був вітер.

Сєдов ні на хвилину не залишав містка. Вітер все дужчав. Море кипіло, як у кратері вулкана. Велетенські, наче багатоповерхові будинки, хвилі обрушувались на корабель. Це був шторм рідкісної сили. Навіть бувалі матроси не переживали ще такого на своєму віку.

Більша частина команди вибула зі строю і в нестямі валялась у каютах. Лише деякі матроси, переборюючи качку, допомагали Сєдову.

А він незмінно стояв на містку. Боровся за життя корабля, гучно подавав матросам одну за одною команди, кидався до вітрил або закріплював вантажі.

Ось шалена хвиля зірвала ще одного човна. Повиснувши на канатах, він б’ється об борт судна. Ще трохи — і від його ударів розійдеться обшивка борту. Сєдов бачить це. Треба негайно обрубати канати, на яких висить човен. З сокирою в руках він кидається на допомогу матросам. Спільними зусиллями обрубують канати. Човен миттю зникає у морському вирі, але зате борт «Фоки» цілий…

Сєдов знову на містку. Нова хвиля збиває з ніг рульового, відриває його від штурвала, несе геть… Ще мить — і нещасного змиє в море. Сєдов на льоту підхоплює його. Хвиля, перекочуючись через місток, несе вже обох. Біля самого борту Сєдов чіпляється за якісь снасті, нелюдським напруженням сил утримується і рятує матроса. У цей час залишений без управління «Фока» безпомічно накреняється під ударами хвиль, черпає бортом воду, от-от перекинеться…

Поки рульовий, насьорбавшись морської води, відпльовується, Сєдов береться за руль і ставить «Фоку» проти хвилі…

Так, у боротьбі зі штормом, минає весь день і настає ніч. Здається, нічне небо нависло над розбурханим морем, з’єдналось з ним.

І в непроглядній пітьмі всі сили природи накинулись на «Фоку».

Уже давно парові помпи вийшли з ладу. Трюм все більше наповнюється водою. Все глибше заривається «Фока» у воду.

Все важче боротися йому з хвилями. А вони, немов відчуваючи, що «Фока» знесилюється, ще більше навісніють…

Сєдов розуміє: тримати «Фоку» у відкритому морі — означає наражати судно на неминучу загибель. З ним загинуть всі вантажі експедиції, а основне — люди. І Георгій Якович зважується на рішучий крок. Не кожний досвідчений і бувалий моряк відважився б на нього. Сєдов знову береться за штурвальне колесо. І «Фока» лягає на новий курс.

— Георгію Яковичу! Адже там Сухий ніс! — вигукує матрос, показуючи Сєдову у той бік, куди він спрямував «Фоку».

Сєдов нічого не відповідає. Він лише сильніше затискає штурвал і впивається очима в темряву. Так, він знає, що спереду мис Нової Землі — Сухий ніс. І він вирішує поставити судно під прикриття мису. Правда, для цього «Фока» мусить проскочити через вузеньку протоку, усіяну підводними скелями. У такий шторм це дуже небезпечно. Але іншого виходу нема. Це єдина можливість зберегти судно і врятувати людей.

Непроглядна темрява вкрила все навкруги. Звідкілясь із темноти насувався скелястий берег. «Фока» йшов йому назустріч на повній швидкості.

Рульовий, що в цей час стояв на містку, зі страхом дивився на Сєдова, що вів «Фоку» просто на скелі… Ось крізь виття вітру і шум хвиль долинуло грізне ревіння прибережних бурунів. З кожною хвилиною все ближче, все голосніше. Нарешті в темряві показались скелі настільки близько, що було добре видно, як вони оперезані білою піною грізних хвиль.

І рульовий не витримав. Він кинувся геть з містка. Влетів у кубрик і закричав несамовито:

— «Фоку» несе на камені! Нас зараз розіб’є!

Всі посхоплювались з ліжок, припали до ілюмінаторів. В ту ж мить дужий удар струсонув «Фоку». Все загойдалось. Від несподіваного поштовху люди попадали на підлогу. Ось зараз крізь пробоїни ринуть потоки води, і тоді кінець «Фоці»… Але «Фока» продовжував рух. Він ішов рівніше, його не кидало з борту на борт, як раніше. Минула хвилина, друга… І всі почули голосну команду:

— Віддати якір!

З гуркотом у воду ринувся якір. Потім віддали другий. І корабель зупинився. Небезпека минула. Втомлений, важко переставляючи ноги, Сєдов зайшов до себе в каюту і, як був, не роздягаючись, повалився на ліжко. Матроси й учасники експедиції висипали на палубу. Всі старанно взялися наводити лад на «Фоці». Одні міняли вітрила, інші складали та прив’язували вантажі, що їх порозкидало під час шторму по всій палубі. Механіки борсались біля машини, лагодили помпи, відкачували з трюму воду. Теслярі укріплювали борти, ставили підпірки.

Усі працювали злагоджено і весело, відчуваючи, з якої біди визволив їх Сєдов.

— Ех ти, тюлень! — глузували матроси з рульового. — «На каміння йдемо! Рятуйся, хто може!»

— Та я ж, братця, — виправдувався той, — бачу: жене нашого «Фоку» прямісінько на Сухий ніс, на вірну загибель…

— Та хіба ж Георгій Якович допустить до цього! Як прокинеться начальник, велике спасибі від усіх нас сказати йому треба. Якби не він — потрапили б усі рибі на харч!