Ранок. Шторм, що розпочався вночі, трохи вгамувався. Під дужими змахами весел швидко летить по хвилях баркас. Ось він впирається носом у кам’янистий берег. Не чекаючи, поки матроси витягнуть його на сушу, Сєдов швидко піднімається по невисокому схилу. Недалеко від берега видніються якісь будівлі. Сєдов прямує до них. Безліч ведмежих слідів відбито на снігу.

Сєдов поспішає.

Ось нарешті і будиночок, зовні він цілком зберігся. Сєдов зазирає всередину. Видно, здорово погосподарювали в ньому ведмеді: все порозкидано, поламано. Віконні рами висаджено, товстий шар брудної криги вкриває долівку; на двох’ярусних ліжках, змайстрованих нашвидкуруч, валяються випотрошені матраци. Скрізь мотлох, баночки, склянки.

У цьому будиночку, пригадує Сєдов, зимувала англійська експедиція Фредеріка Джексона. Покидаючи зимовище, англійці залишили на складі трохи вугілля. Нашвидку оглянувши житлове приміщення, Сєдов заходить у невеличку повітку, що була складом. Але й на окладі вугілля нема. Сєдов розгортає сніг руками — знаходить усього-на-всього кілька шматочків і злиплі грудки вугільної пилюки.

Сєдов поспішає у сусідню будову. Там також нема вугілля.

Сєдов іде до будиночка, що стоїть трохи оддалік. Його збудувала італійська експедиція Абруццького. П’ять тонн вугілля залишили тут у 1899 році італійці. Але й у цьому будинку Сєдов не знаходить ні грама вугілля.

Де ж склад Макарова?

В далині видніється ще одна будова. Швидше туди! Провалюючись по коліна в сніг, Сєдов нарешті добирається до макаровської хатини. Коло хатини стовп. На стовпі дощечка з написом: «„Ермак“ проходив тут. 1901.» Ось де мусить бути вугілля!

Сєдов з труднощами відчиняє двері, входить всередину. І тут пусто.

«Куди ж могло дітися вугілля? — дивується Сєдов. — Не з’їли ж його ведмеді».

— Шукайте! Обстежте весь берег! — наказує Георгій Якович.

Матроси розсипалися на всі боки.

Поки вони блукають по берегу, Сєдов знаходить в одному приміщенні невеличку записну книжку. Це власноручний щоденник капітана судна «Америка».

«Америка»! — відразу все стає зрозумілим.

На мисі Флора в І905 роді побувала американська експедиція Фіала. Це американці спалили все вугілля, залишене тут англійцями, італійцями і росіянами.

До болю зціплює зуби Сєдов. Усі його надії поповнити запаси палива щезли в одну мить…

Сєдов повертається на корабель. До болю згнітилося серце. Що робити? Залишатися зимувати біля мису Флора? Неможливо: берег відкритий для всіх вітрів і штормів. Крижини можуть притиснути «Фоку» до берега і розчавити його. Звідси необхідно вирушати. Але куди? Звичайно, тільки вперед. Відшукати на якомусь острові архіпелагу зручну стоянку. Перезимувати. А навесні… навесні — на вирішальний штурм. На полюс! Іншого виходу нема, не може бути. Не повинно бути.

Матроси розмірено гребли, змахуючи важкими веслами. Баркас плавно погойдувався на хвилях. Сєдов сидів за рулем і лавірував між крижин. Інколи з них плюхались у воду і з ревом кидались доганяти баркас незграбні моржі. Моржів було багато. Майже всі крижини і більша частина берега були вкриті численними стадами.

І Сєдов подумав: сальні туші моржів — чудове паливо. Правда, полювання на моржів, коли вони плавають стадами, дуже небезпечне. У моржів страшна зброя — їхні ікла. Одного удару досить, щоб розпороти або перекинути човен. Але…

Назавтра весь день полювали на моржів. Полювання було вдале. Вирішили ще один день потратити на промисел. Але вночі знявся дужий вітер. На ранок розігрався шторм — з моря почала насуватися крига. Довелось негайно вибрати якорі і рушити в дорогу. Здобуті полюванням трофеї пішли в топку.

Архіпелаг під назвою Земля Франца-Йосифа складається з понад вісімдесяти великих і малих островів. Обійшовши з заходу острів Нордбрук, Сєдов повів «Фоку» на північ.

Незабаром на шляху зустрілись крижини. Пішли вузькими протоками, що відокремлювали один острів від іншого. Минули острів Брюса, Землю Александри. Раз у раз зустрічались плавучі крижані гори — айсберги.

На островах архіпелагу безліч льодовиків. Вони сповзають з гір у море. Інколи від льодовиків відколюються величезні брили льоду. Силою течії їх відносить у відкрите море. Зіткнення з айсбергом загрожує неминучою загибеллю кожному кораблю.

Одного разу, вже в сутінки, корабель мало не налетів на плавучу гору. Насилу ухилилися.

У Британському каналі «Фоку» зустріла суцільна крига. Темрява, що настала, змусила зупинитися.

Вранці течія допомогла впоратися з кригою. Пройшли ще трохи. Сєдов намагався досягнути північної частини архіпелагу — острова Рудольфа. Але шлях до нього виявився закритим.

Ніч провели біля острова Скотт-Кельті. Сєдов не залишав містка. Стояв, вдивляючись у темряву. Несподівано до нього піднявся механік і з пригніченим виглядом повідомив:

— Я підрахував запаси палива — його не вистачить на завтрашній день.

Сєдов, заклопотаний, довго ходив по містку. Потім зупинився перед механіком і, дивлячись йому в вічі, промовив:

— Будемо зимувати десь поблизу. Що поробиш! — І, підрахувавши пройдену відстань, додав: — Все-таки на сто кілометрів ближче до полюса!..

Рано-вранці наступного дня почали шукати місце для зимівлі. Підійшли до острова Гукера. Невеличка затишна бухточка глибоко врізалась у берег. Уважно вивчивши її, Сєдов зробив висновок, що кращого місця для зимівлі не знайти.

Цього ж дня Сєдов зачитав новий наказ по експедиції, поздоровив усіх із щасливим закінченням плавання. Незважаючи на те, що «Фока» потрапив у кригу, команді все-таки вдалося впоратися з нею.

«Бажаю щасливої, тихої зимівлі!» — так закінчив Сєдов свій наказ.

Безіменну бухточку, де «Фока» залишився зимувати, Сєдов назвав — бухта Тиха.

Запис у вахтовому журналі про початок нової зимівлі був позначений датою: 19 вересня 1913 року.

Розділ 6

Сєдов у бухті Тихій

знову над Арктикою запанувала полярна ніч.

Прийшла зима, морозна, завірюшна. Потягнулись дні, до нудоти сумні і схожі один на одного.

Ще задовго до приходу зими мандрівники зробили все, щоб утеплити своє зимовище. Вони тісніше розселились у каютах, щоб марно не опалювати зайві помешкання; зашпаклювали всі щіліни, забили непотрібні двері і люки, відремонтували грубки. Найбільше лякала відсутність палива. Якщо на Новій Землі зимівники знаходили багато плавнику, то на Землі Франца-Йосифа попри всі намагання не пощастило відшукати жодної деревини. Щоб зекономити паливо, топили в грубках дуже короткий час. Спочатку на дрова розібрали корабельну комору, потім стіни у нежитлових помешканнях, нарешті взялись за вантажну палубу.

В каютах було вогко. Від випарування на стелі і на стінах з’явилися краплі. Вдень вони струмками стікали на долівку і утворювали калюжі, вночі — замерзали, і тоді зі стелі звисали довгі гострі бурульки, а по стінах повзли маленькі льодовики.

В дорозі у багатьох мандрівників зносився одяг і подерлося взуття. Довелося лагодити. Замість ниток шили дратвою, яку самі сукали з клоччя.

Але прийшло лихо страшніше від холоду.

Від тісноти, від постійної вогкості, від того, що харчувались солониною, у багатьох зимівників почалась цинга. Почали пухнути десна, вкриватися ранками, кровоточити, порозхитувалися зуби.

Цинга — страшна хвороба. Якщо з самого початку її не припинити, почне вона косити людей.

Не на жарт стурбувався Сєдов, коли довідався, що серед зимівників є хворі. Негайно викликав кока і наказав йому взяти з непорушного запасу сушене м’ясо, овочі і готувати для хворих м’ясні бульйони і овочеві вінегрети.

Уже через кілька днів хворі відчули деяке полегшення. Але необхідно було покласти край хворобі. Найвірніший засіб проти цинги, особливо якщо хвороба ще не запущена, — харчуватися свіжим м’ясом. Але де роздобути його?

Сєдов знав, що в цих місцях взимку ведмеді блукають біля відкритої води. Що, коли спробувати дійти до відкритого моря? Або знайти де-небудь ведмежий барліг?