Енгульдрада походить з роду Равеннатів, що в давні часи дуже славився в нашому місті.[217] Я вважаю за необхідне, і не без вагомих на те причин, зарахувати її до славних жінок за видатну відвагу, яку вона виявила перед римським імператором, захищаючи свою чистоту.

На якесь велике свято Енгульдрада, разом з іншими флорентійськими матронами, була у храмі, що спочатку був присвячений Марсу, а згодом істинному Богові й названий іменем Йоанна Хрестителя. Саме тоді до храму зайшов Оттон IV,[218] римський імператор, що в той час випадково проїздом був у Флоренції, разом із великою свитою придворних, щоб своєю присутністю побільшити значущість і враження від свята. Сидячи на високому троні та оглядаючи чудове оздоблення храму, строкатий натовп людей, що зібрався, матрон, котрі сиділи довкола, імператор випадково зупинив погляд на Енгульдраді.

Подивований красою, невибагливістю одягу, гордою поставою, виваженим поглядом дівчини, імператор не міг не відгукнутися похвальним словом про неї. Тоді він звернувся до Билікона, одного поважаного старого громадянина шляхетного роду, який прославився своєю військовою звитягою, з такими словами: «Що це за діва, дозволь запитати, сидить ось навпроти, перевершуючи, на наш погляд, усіх інших своєю красою?» На що Билікон, усміхнувшись, улесливо мовив: «Ясновельможний імператоре, якою б гарною вона не була, все ж, якщо ваша воля, то за моїм наказом вона вас поцілує».

Щойно ці слова долетіли до вух дівчини, вона тут же обурилася, розгнівавшись на батька, що він так легковажно висловлює свою думку про її гордість та про збереження дівочої чесноти. Не могла стримати образи: багрянцем налилося лице дівчини. Навіть не дочекавшись відповіді імператора, піднялася, з-під лоба кинувши на батька погляд і відразу опустивши очі в землю, мовила смиренним, однак упевненим голосом: «Припини, прошу тебе, мій батьку, так говорити; зарікаюся, якщо не застосовувати сили, ніхто, крім того, кого ти поєднаєш зі мною святим законним подружжям, не отримає того, що ти так марнотратно роздаєш».

О благий Боже! Великодушний чоловік ніколи не дозволить безслідно пропасти бездоганному слову, мовленому від чистого серця. Цезар на деякий час завмер в зачудуванні. Врешті, незважаючи на різницю між германською і варварською мовами, імператор зрозумів позицію дівчини, відчувши в її словах духовну святість і чистоту серця. Довгою промовою вихваляючи справедливе обурення дівчини і її відповідь, наказав послати за Гідоном, юнаком шляхетного роду, і щоб дівчина довго не чекала на когось, кому могла б законно і добровільно віддати свій поцілунок, представив юнакові Енгульдраду, дівчину в квітучому віці, а також її батька, який висловив свою вдячність, від себе додав чудові дари, одружив молодих і аж тоді поїхав. Імператор вважав, що справедлива і гідна відповідь вкорінюється не тільки у таїнстві дівоцтва, а випливає з могутнішого джерела чесноти, що відкривається завдяки силі справедливого обурення. Саме тому він вважав, що дівчина якнайбільше заслуговує цезаревого дару.

Так дівчина, увійшовши до храму з думкою про непорочну чистоту, повернулася до батьківського дому заміжньою – на превелику радість усіх своїх рідних. З перебігом часу Енгульдрада народила багато дітей, після своєї смерті залишивши чоловікові чудове родинне гніздо, прекрасних наступників, нащадки яких живуть і сьогодні.

Я пишу це, щоб дорікнути сучасним дівчатам, які хизуються своєю легковажною поведінкою і неприборканими звичками, пориваючись обіймати кожного, хто закликає їх щонайменшим поглядом чи порухом.

Констанція, римська імператриця,[219] якийсь період на цілий світ сяяла з вершини свого правління. Оскільки подібність її слави до слави інших жінок применшує подив споглядаючих, тому для прославляння цієї жінки в наш час необхідно віднайти якусь іншу причину: це зробити неважко. Адже якщо немає іншої заслуги, то Констанція прославилася своїм єдиним сином.

Була вона донькою Вільяма, славного на той час короля Сицилії. Багато хто стверджує, що на пологах був присутній калабрійський абат Йоаким, наділений пророчим даром: він повідомив королю, що його новонароджена донька спричиниться до занепаду сицилійського королівства. Вільям, приголомшений і переляканий таким пророцтвом, повірив у його слова і з тривогою на серці почав домислювати, яким чином таке може трапитися через жінку. Оскільки нічого іншого, крім чоловіка чи сина, король не міг передбачити, тому вирішив, переймаючись долею свого королівства, докласти всіх зусиль, щоб відвернути загрозу. Аби позбавити доньку можливості вийти заміж і народити нащадка, він закрив ще зовсім юну дівчину в монастирі, змусивши прийняти обітницю довічної дівочості перед Богом.

Це був би непоганий план, якби він спрацював. Але навіщо ми, нерозумні та слабі, сплітаємо інтриги супроти Бога, який справедливо карає негідні вчинки смертних? Достатньо лише одного найменшого поруху, щоб зруйнувати наші задуми.

Коли її найсвятіший батько і брат відійшли, окрім неї не залишилося нікого, хто законно міг би успадкувати владу. Вся її молодість уже відцвіла: Констанція виглядала, як стара жінка. Після загибелі Вільяма королівську діадему перейняв принц Танкред, а відтак ще зовсім юний його син Вільям. Чи то через часту зміну правителів, чи через невелику їх достойність дійшло до того, що по всіх усюдах почали розгорятися війни між різними кланами шляхти: видавалося, що вони мечем і вогнем швидко доведуть ціле королівство до руйнації. Тому в розуми стурбованих таким станом речей увійшла ідея, що згодом втілилася: а саме, щоб Констанцію видати заміж за якогось відомого принца і, завдяки його могутності та впливовості, втихомирити смертоносні заколоти.

Доклавши великої праці та зусиль, отримавши дозвіл самого Папи, вдалося схилити Констанцію прийняти таке рішення – вийти заміж: адже вона непохитно трималася своєї обітниці та й була вже в роках, що також було перепоною. Але незважаючи на її протести, справа зайшла так далеко, що було вже нелегко відступати, і Констанцію видали заміж за Генріха,[220] римського імператора, сина Фрідріха Першого.

Так стара зморщена жінка покинула святу келію, зняла свій плащ монахині і, зодягнувшись у королівські шати, одружилася і вийшла на люди як імператриця. Отже Констанція увійшла у спочивальню принца, лягла на шлюбне ложе і позбулася своєї довічної дівочості, яку була присвятила Богові. І на всезагальний подив сталося так, що стара жінка на сорок четвертому році життя зачала.

Нелегко вірилося людям, що Констанція зачала: більшість вважала, що це неправда. Тому, коли наблизився час Констанції народжувати, імператор завбачливо запросив усіх бажаючих матрон Сицилії бути присутніми на пологах, щоб усунути будь-яку підозру. Вони поз’їжджалися з усіх найвіддаленіших куточків, порозкладавши свої намети на лугах поза містом Палермо. Деякі джерела переконують, що імператриця привселюдно народила немовля, сина Фрідріха, який згодом переродився у потворного чоловіка, згубного не тільки для Сицилії, але й для всієї Італії.[221] Так справдилося пророцтво калабрійського абата.

Хто ж не вважатиме, що Констанція зачала і народила чудовисько? Відтоді аж до наших днів ніхто не чув, щоб народжувалося щось подібне. Що ж маю сказати про сьогодення? Починаючи від прибуття Енея до Італії, відомо лише про єдину жінку, яка в такому віці народила, – це Єлизавета, дружина Захарії, яка народила Йоанна завдяки Божому втручанню. Після цього жоден інший син, народжений жінкою, не дорівнявся до нього.