21 квітня в районі села Петрашівки означена банда зупинила голову сільради і голову сількомнезаму села Півні й по-звірячому закатувала їх. На чорному піджаку голови сільради, на спині, крейдою намальований білий хрест. Це підтверджує, що злочин скоїв Кальчевський і залишки його банди. Після вбивства бандити направились в бік села Громаки. Жителі села повідомили, що бачили в дубовому гаю 8 бандитів.

Начальник окружного резерву міліції Покотило.

ТЕРМІНОВО ТАЄМНО ОПЕРРОЗВІДЗВЕДЕННЯ

23 квітня о 18 годині летючий загін Вільшанської окружної міліції чисельністю 10 шабель під командою начальника окружного резерву тов. Покотила повернувся з оперативного відрядження по ліквідації банди Кальчевського «Білий хрест». Втрати загону в перестрілці з бандитами такі: загинув командир взводу тов. Безгласний і поранений кінний міліціонер тов. Задорожнюк, убито коней стройових – 1, поранено – 1, відібрано від убитих бандитів 2 російські гвинтівки кавалерійського зразка, 40 штук набоїв, 2 револьвери системи «наган», утинок і ручний кулемет, покришка сідла й підпруга. Загоном витрачено 163 патрони.

У перестрілці захоплений бандит Патент, убиті – Бім-бом і Хтокало. Кальчевському, Салмашу, Баглаю, Страпатому і Тягуну вдалося втекти.

Начальник Вільшанської окружної міліції Волощук.

ВИТЯГ З НАКАЗУ

по губернській робітничо-селянській міліції й розшуку

27 квітня 1927 року

§ 1.4.21.

З 20-го по 23 квітня летючий загін Вільшанської окружної міліції під командою начальника окружного резерву тов. Покотила, переслідуючи залишки банди Кальчевського «Білий хрест», 23 квітня оточив вказану банду під селом Петрашівка і знищив двох бандитів, одного захоплено живим. У цій справі революційний героїзм і відвагу виявили начзагону тов. Покотило і міліціонер тов. Максимець, які своїми рішучими діями сприяли частковому знищенню банди, показували гідний приклад боротьби з ворогами Радянської влади і трудового народу.

Відмічаючи згаданий факт як видатний, оголошую, подяку тт. Покотилу і Максимцю із занесенням в послужбовий список.

Вічна пам'ять тт. Безгласному і Задорожнюку, що віддали життя за світову революцію.

Наказ прочитати в усіх управліннях і частинах міліції і розшуку.

§ 2.

Сім'ям тт. Безгласного і Задорожнюка надати грошову й продуктову допомогу, а також виділити по 10 метрів баї.

§ 6.

Збільшити об'єм фуражу двом коням – Графу і Гремучому Вільшанського окррезерву з огляду на їх великий розгін і змарнілий вигляд до 15 фунтів вівса.

НАЧАЛЬНИК ГУБАДМІНВІДДІЛУ

Я читав зведення про злочини, вже скоєні Кальчевським, Салмашем, Баглаєм, Страпатим і Тягуном. Спочатку вони діяли по селах, потім перебралися до міста. Чинили розбій, грабунки і скрізь залишали на місці події чорний кружечок паперу з білим хрестом у центрі – своєрідну «візитку». Кілька таких «візиток» знаходилось у справі.

Далі ще документи:

НАЧАЛЬНИКУ МІСЬКМІЛІЦІЇ

Комісія допомоги голодуючим просить терміново прислати на всю ніч для охорони зібраних грошових сум 4 міліціонерів (адреса: вул. Соборна, 2).

Секретар губкому.

РАПОРТ

9 червня 1927 року ми, у складі старшого міліціонера Білоуса, міліціонерів Марківського, Кулика і Сідакова, охороняли зібрані сознательними трудящими губернії гроші для голодуючих. Десь о 3-й годині ночі до приміщення влізло 5 озброєних бандитів. Ми їх впустили на другий поверх і до кімнати, де лежали гроші. Коли вони туди зайшли, ми вискочили із схованок і наказали кидати нагани і здаватись. Бандити, вороги трудового народу і революції, почали стріляти. Ми відповіли. У перестрілці було вбито 3 бандити і 2 поранено, з нашого боку загинув міліціонер Кулик і поранений міліціонер Сідаков. Поранені бандити хотіли тікати, але ми їх затримали і зв'язали. В кишені одного із них знайшли кружечок з намальованим білим хрестом.

Старший міліціонер Білоус.

10 червня 1927 року

З наступних матеріалів я дізнався, що міліціонери захопили живими Кальчевського і Баглая. Застрелили – Салмаша, Тягуна і Страпатого. Отож банда «Білий хрест» перестала існувати. В протоколах опізнання засвідчено, що Кальчевський – колишній жандармський ротмістр; Баглай Євсаган – власник двох шинків; Страпатий Панас – квартальний; Тягун Микола тримав м'ясну лавку.

Я прочитав протоколи ще раз. Все правильно; три прізвища ті, що й у повідомленні на наш запит, тільки імена різні. Я дістав записник, звірився… Сини, безперечно, і по батькові кожного збігалось. Лише жандарм Кальчевський не посіяв ядуче сім'я жорстокості. А може, у нього?.. Точно: дві дочки.

Кальчевського і Баглая після вилікування за вироком суду розстріляли. Прізвище чи кличка «Квач» мені ніде не трапилась на очі. І Баглай Катерина теж. Хто ж вона?

Друга справа – «Про напад на олійню артілі «Кооператор» 31 грудня 1934 року». Короткий її зміст: опівночі троє невідомих забралися в олійню, але нагодився сторож і зачинив їх там, викликав міліцію. Затриманими виявились Баглай Данило Євсаганович, Страпатий Сидір Панасович і Тягун Феофан Миколайович, їх судили.

І ось переді мною третя, найтонша, справа «Про пограбування гр. Дзімбовського К. Т., травень, 1941 рік». Напередодні війни Баглай, Тягун і Страпатий, що на той час повернулися до міста, відбувши покарання, відібрали зарплату, зняли годинник і туфлі з інженера Дзімбовського. Знову суд. Подальші факти, згідно повідомлення інформаційного центру, свідчили, що Страпатому дозволили спокутувати провину в боях з фашистами, а Баглай і Тягун були звільнені у жовтні 1945 року.

Глибоке коріння, і, на жаль, ніхто із синів злочинців не став порядною людиною. У надто лихому оточенні вони зросли. Що такі батьки могли дати своїм дітям у спадок? Вони зробили їх нащадками банди «Білий хрест». Я встав, пройшовся по кабінету. До мене ніби повернулися слух і сприйняття: чув кроки в коридорі, голоси, у відчинену кватирку долинало пташине цвірінькання. Глянув на годинник – ого, без п'ятнадцяти три! А Баглай Катерина працювала до п'ятнадцятої.

Моренцов не з'явився. Напевне, десь тримали справи. Я замкнув кабінет, вийшов на Ленінську. Поруч відділу їдальня. Пообідав. До 16. 00 залишилося півгодини. Вирішив прогулятися вулицею. Оно він, «Каблучок», навпроти масивного сірого приміщення банку. Майстерня по ремонту взуття розташована у цоколі триповерхового будинку, і її вікна – на рівні тротуару. У ній горіло денне світло й виднілися схилені постаті шевців. Там – Страпатий. Який він із себе? Що розповість? Як поведеться? Син колишнього квартального… Чудно звучить – квартальний. Наче квартальний план…

Без десяти хвилин чотири. Пора.

Відчинив двері до майстерні. На мене пахнуло запахом ацетону, лаку й шкіри. Двома східцями спустився до зали, перегородженої дощатим бар'єром. Коло приймальниці стояло кілька замовників, двоє сиділо на стільцях, мабуть, чекали на полагоджене взуття.

За перегородкою працювало чотири шевці. Один із них відразу привернув мою увагу: набагато старший за решту, десь передпенсійного віку, широколиций, з обвислими, рудуватими від тютюну вусами, з лисиною на півголови (тільки від тімені на потилицю росло волосся), одягнутий в офіцерську зелену сорочку. Дядько вправно з одного удару забивав цвяшки в підошву босоніжка. Вочевидь майстер відчув мій погляд – гостро зиркнув з-під кущуватих брів на відвідувачів.

– Сидоре Панасовичу, білі босоніжки готові? – кинула запитання у залу приймальниця.

До Страпатого. Хто з них?..

– Ще три цвяхи, – приємним баритоном відповів рудовусий дядько.

Він, Страпатий. Я вийшов з майстерні на вулицю почекати його надворі. Спинився під липою й поглядав на двері. Хвилювався. Звісно, незабаром розмовлятиму з одним із нащадків «Білого хреста». Цікаво, була у Страпатого сім'я, діти? Хто вони? Як виховав їх? Судячи з адреси, у нього державна квартира.