«Центр.

За словами мого шефа, початок війни призначено на 22 червня.

Відряджений до Кракова для розмови з «фюрером» ОУН-Б Степаном Бандерою. Переглянув матеріали, зібрані на нього. Судячи з досьє, Бандера є кримінальний елемент, який претензійно віщає «від імені нації». Усі дані про його кримінально-терористичне минуле дозволяють — якщо буде доцільно — віддати його під суд за грабунки, нальоти на інкасаторів, шантаж, що виконувалися, зрештою, за наказом звідси, з Берліна. Ця постать — після ознайомлення з матеріалами гестапо — «зроблена», вона промовляє вивчені слова, закладені в нього тутешніми інструкторами. Зараз, із матеріалів гестапо, видно, що Бандера робить усе можливе, аби про нього дізналися фюрери рейху. Він висуває якісь плани, ставлення до яких тут вельми гумористичне. Проте тут вважають, що Бандеру треба субсидувати й далі, бо він готовий виконати будь-яке завдання, не зупиниться ні перед чим. Йому належить фраза: «Наша організація повинна бути страшна, як і наша оунівська влада». Його оточення дуже слабке: як правило, діти сільських священиків та дрібних буржуа, вони малограмотні й зовсім позбавлені будь-якої, хоч трохи привабливої соціальної ідеї. Сильні вони тільки в одному: живуть за законами мафії і не зупиняться ні перед чим у прагненні одержати землю, посади, гроші. (Колишній ватажок ОУН Коновалець і теперішній його наступник Мельник пишаються з того, що були офіцерами австро-угорської армії, перебувають у родинних стосунках з мільйонером Федаком, грають в аристократизм. Бандера позбавлений минулого — воно в нього злочинне, кримінальне, криваве, — він, очевидно, битиметься за свій «шматок пирога» особливо люто; що ж до демагогічних лозунгів, то над цим, видно, працюють тут, у Берліні, його безпосередні керівники, яким він підкоряється беззаперечно).

Останніми днями зустрівся з начальником управління у справах російської еміграції в Берліні генералом Біскупським Василем Вікторовичем. Ці зустрічі підтвердили факт наближення агресії.

Центр усієї роботи з російськими фашистами зараз перенесено в генерал-губернаторство. Шеф варшавського філіалу — колишній начальник контррозвідки Денікіна журналіст Сергій Войцехівський, брат якого застрелив радянського торгпреда у Варшаві Лазарева. Його зв'язковий по лінії гестапо — Борис Софронович Коверда, убивця Войкова. Войцехівський, раніше зв'язаний з розвідкою польгенштабу, зараз передав усю свою агентуру гестапо. Другий центр знаходиться також у Варшаві — Пшескок, 4. Це «Російська фашистська спілка». Шеф — Володимир Шелехов. Керівник «Народно-трудової спілки нового покоління» Вюрглер працював до війни в японському посольстві, зараз на прямому зв'язку з абвером. Лідер РЗВС[3] генерал Єрогін веде переговори про відкриття школи для майбутніх російських офіцерів. Біскупський сказав також, що він опікає російські організації в протектораті Чехії та Богемії і в Словаччині. Із тамтешніх організацій він виділяє РНСР — «Російський національний і соціальний рух»; зв'язаний безпосередньо з НСДАП, що вважається російською референтурою Бормана. За головного — Володимир Леонтійович Кузнецов. Так само сильна, із слів Біскупського, «Професійна спілка інженерів і техніків» на чолі з Запорожцевим Миколою Семеновичем. Біскупський ознайомив мене з промовою Запорожцева: «Німеччина вже зараз готова прийняти колоніальне господарство — вона має колоністів, поліцейський та адміністративний апарат, який знає становище на місцях. Наше завдання — провести негайний опит всієї еміграції: хто й куди хоче повернутися. Слід негайно вивчити радянську термінологію, бо нам треба буде стати посередниками між колоністами й масою населення». Із слів Біскупського, дуже сильна «Загальнокозацька спілка» на чолі з Василем Трохимовичем Васильєвим і «Вільне козацтво» на чолі з Білим та Макаренком. Останнє займає особливу позицію, бо наполягає на створенні Великої козацької держави від Кубані до Дону. Із слів Біскупського, разом з військами в Росію буде відправлено понад двадцять тисяч чоловік — для роботи в бургомістратах.

Після вивчення питання про російську фашистську еміграцію повертаюся до оунівців: за дорученням Шелленберга я зустрівся з референтом іноземного відділу НСДАП Егоном фон Лоренцом. Інструктуючи мене з приводу Бандери, Мельника та інших, за його словами «кримінальників і пройдисвітів, прохідних пішаків нашого шахового гамбіту», він сказав таке: «Ідея державності, якою захоплені костоломи з ОУН, дозволяє нам грати перспективно, всіляко потураючи націоналістам, дозволяючи їм — на якомусь етапі — сподіватися на те, що вони — на випадок зіткнення з Советами — цю свою державність одержать. Звичайна річ, ми з вами розуміємо, що ні про яку державність слов'ян не може бути й мови — тим паче про незалежну українську державу: територія від Пруту до шахт Донбасу повинна стати і стане землею, що належить німецьким колоністам. Проте зараз необхідно грати на маячній ідеї ОУН. Ясно, що ніяка націоналістична ідея, крім расової ідеї фюрера, неможлива в Європі. Проте слід пам’ятати, що маріонетки надзвичайно хворобливі й уразливі в плані ущемленого честолюбства. Тим-то необхідно зовні дотримуватися своєрідного декоруму, повторюючи Бандері й Мельнику, що ми із розумінням ставимося до їхньої майбутньої місії. Усю роботу в Кракові вам треба буде провадити з урахуванням цього моменту: ми виставляємо на шаховий стіл наших українських пішаків для того, щоб розрахуватися ними, коли настане час, вигідний з погляду нашої перспективної політики на Сході». Лоренц додав також, що групи ОУН мають бути під абсолютним контролем німецьких керівників, і жоден їхній захід не може бути проведений поза і без санкції німецької влади. «Це, — додав він, — альфа і омега наших взаємовідносин з головорізами, яких поки що доводиться терпіти».

Зв'язок у Кракові — за звичайним методом.

Негайно повідомте, у якому напрямку продовжувати роботу.

Дайте санкцію на дії.

Юстас».