Чиновники радісно заволали. Гвардійці з переможним криком потрясали над головою зброєю.

Але тільки вони. У натовпі панувала мертва тиша, поки білий пил осідав на площу. Всі їх надії, втілені в цій статуї, тільки що були знищені.

Ніккі дивилася в повному отупінні. Горло стиснуло від болю. Очі наповнилися сльозами. Люди мовчки дивилися, немов тільки що стали свідками трагічної марної смерті.

Гвардійці насунулися на Річарда, відтісняючи його до інших, які вже очікували з важкими колодками.

І тут із оглушеної натовпу біля самих ступенів пролунав ясний крик.

— Ні! Ми цього не потерпимо!

У наступаючої темряві Ніккі побачила того, хто кричав. Він був майже біля самих сходинок і рішуче пробивався вперед, щоб вибратися на площу.

Це був коваль, пан Касселл.

— Ми цього не потерпимо! — Ревів він. — Я більше не дозволю вам і далі тримати мене в рабстві! Чуєте ви?! Я — вільна людина! Вільна!

І тут вся юрба перед площею оглушливо заревіла.

А потім дружно рвонула вперед. Вимахуючи кулаками, людська лавина з лютими криками кинулася на площу. Їм назустріч рушив стрій збройних гвардійців. Натовп змів їх, навіть не помітивши.

Ніккі заволала на всю силу легенів, намагаючись привернути увагу Річарда, але її голос потонув у оглушливому гаморі.

Річард не знав, що вразило його більше: руїни створеної ним статуї або видовище натовпу, що мчить вгору по щаблях після оголошення Віктором себе вільною людиною.

Натовп без найменшої затримки змів висунуту їй назустріч збройну гвардію. Хоча були й поранені та вбиті. Але тіла впалих затоптали напираючі люди. Йдучі попереду не могли зупинитися при всьому бажанні: напір багатотисячного натовпу змушував їх йти вперед. Але вони і не хотіли зупинятися. Рев стояв оглушливий.

Брати запанікували. І стоячі в задніх рядах чиновники теж. Кілька тисяч озброєних гвардійців теж впали в паніку. В одночас світ перевернувся: влада Ордена валилася, і присутні на площі люди перетворилися в окремих, самостійних індивідуумів.

Річард хотів дістатися до брата Нарева. Але замість цього побачив, як до нього мчать озброєні люди. Вивернувшись, він увігнав кувалду в груди летячого на нього гвардійця З мечем. Нападник звалився, і Річард, вихопивши у нього меч, сам тут же перетворився на смертоносний вихор.

Невелика групка гвардійців вважала своїм обов'язком захищати братів. Річард обрушився на них, і кожен його удар не пропадав марно. Кожен удар мечем відносив життя.

Але зовсім не гвардійці були основною метою Річарда. Якщо йому доведеться втратити все, то він бажав натомість голову Нарева. Прориваючись крізь стрій, він ніде не міг виявити брата Нарева.

З натовпу виринув Віктор, тягнучи за волосся одного з братів. Ще кілька людей допомагали йому. В очах коваля горів вогонь, здатний розплавити залізо. Ока брата закотилися, ніби його як слід тріснули по голові і він ніяк не оклигає.

— Річард! — Вигукнув коваль. Ті, хто разом з ковалем тягли брата, стовпилися навколо Річарда, утворивши щільне кільце.

— Що нам з ним робити? — Запитав один з них.

Річард оглянув натовп. І побачив знайомі по будівництву лиця.

Серед них Пріску і Іцхака.

— Чому ви мене питаєте? Це ж ваше повстання. — Він зухвало подивився їм в очі. — Що, по-вашому, слід з ним зробити?

— Це ти нам скажи, Річард, — відповів один із скульпторів.

Річард похитав головою.

— Ні. Це ви мені скажіть, що маєте намір з ним зробити. Але вам слід знати, що ця людина — чарівник. Коли він прочухається, то почне вбивати. Мова йде про життя і смерть, йому це добре відомо. А вам? Мова про ваші життя. І вам вирішувати, що робити, а не мені.

— Цього разу ми хочемо, щоб ти був з нами, Річард, — прокричав Пріска. — Але якщо ти як і раніше не захочеш приєднатися до нас, то ми підемо далі без тебе! Це наше повстання, ми боремося за наші життя. Ось як все буде!

Чоловіки, вимахуючи кулаками, криками висловили своє схвалення.

Віктор притиснув оглушеного брата до грудей і згорнув йому шию. Хребет з тріском зламався, і обм'якле тіло ковзнуло на землю.

— Ось, що ми збиралися з ним зробити! — Промовив Віктор.

Річард, посміхаючись, простягнув руку.

— Завжди радий зустріти вільну людину. — Вони обмінялися міцним рукостисканням. Річард пильно подивився Віктору в очі. — Я — Річард Рал.

Віктор моргнув. А потім розкотисто зареготав. Іншою рукою він ляснув Річарда по плечу.

— Ну звичайно! Всі ми — Річард Рали. На мить ти мене підловив, Річард! Правда-правда!

Тиск натовпу відтіснив їх до колон. Нахилившись, Річард схопив мертвого брата за рясу і поволік за собою. Масивні кам'яні стіни і мармурові колони давали хоч якийсь захист від оскаженілого натовпу.

Земля здригнулася. Блискавка, яка вдарила зовні, пробила дірку в стіні. Темряву прорізало світло. У повітря полетіли уламки каменю. Попадали десятки скривавлених людей.

— Що це?! — Проревів Віктор, перекриваючи крики, стогони і гуркіт вибуху.

Ігноруючи небезпеку, натовп продовжувала насуватися на своїх поневолювачів. По тому місцю, де стояла статуя, прокотився натовп, здіймаючи мармурові осколки. Люди цілували залишки статуї і на ходу торкалися пальцями слів, вигравіруваних на бронзовому кільці. Всі вони вибрали життя.

Натовп захопив кількох братів і чиновників і взялася забивати їх до смерті мармуровими шматками статуї.

— Брат Нарев — чаклун, — пояснив Річард. — Віктор, ти зі своїми людьми повинен взяти натовп під контроль. Нарев може вдатися до магії. Я розумію бажання людей стати вільними, але буде багато вбитих і поранених, якщо не візьмемо все це під свій контроль.

— Зрозумів, — кивнув Віктор, не даючи напираючому натовпу потягти його за собою.

Деякі з чоловіків, що оточили Річарда захисним кільцем, почувши його слова, згідно закивали. І в натовпі зазвучали команди, що закликали виступати організовано. Ці люди хотіли перемогти. Вони бажали добитися своєї мети і тому зрозуміли потребу організації натовпу. До того ж багато з них звикли керувати великими робочими підрозділами. І вміли організовувати людей. Річард почав стягувати рясу з мертвого брата.

— Твої люди повинні тримати людей подалі від палацу. Там Нарев. І всякий, хто наважиться увійти туди, ризикує стати небіжчиком. Не пускай людей всередину. Оскільки там брати, то палац — смертельна пастка.

— Зрозумів, — кивнув Віктор.

— Ми не дамо людям увійти, — підтримали його інші. Річард почав натягувати через голову рясу мертвого брата. Віктор схопив його за руку.

— Що ти робиш?

Річард просунув голову в горловину ряси.

— Іду всередину. У пітьму. Нарев прийме мене за брата, і я зможу таким чином підібратися до нього ближче. Він сунув меч під рясу, прикриваючи рукою руків'я. — Не пускай туди людей — Нарев володіє небезпечною магією. Я повинен зупинити його.

— Ти там сам пообережніше, — порадив Віктор.

Люди, які взяли на себе командування почали розсмоктуватися в різні боки, переконуючи натовп підкорятися наказам. Деякі підкорилися, і, дивлячись на них, почали виконувати команди та інші. Оскільки всі захоплені чиновники були вже мертві, натовп поволі почав заспокоюватися, і дуже вчасно. Напір величезного натовпу був небезпечний для всіх.

Проходячі мимо люди плакали, піднімаючи залишені від статуї уламки, притискали до грудей ці шматочки свободи і краси, і рухалися далі, поступаючись місцем ідучим слідом. Це були люди, яким запропонували життя, і вони зробили свій вибір. Вони довели, що гідні свободи.

Віктор побачив, чим займається народ.

— Річард… Мені дуже шкода…

На площі прогримів вибух, уклавши наповал добру сотню людей. Вибух був такої сили, що розривав тіла на шматки. Звалилася величезна кам'яна колона, ховаючи під собою людей, які через натиск натовпу не могли вчасно відскочити.

— Пізніше! — Крикнув Річард, перекриваючи шум. — Я повинен дістатися до Нарева! Не пускай нікого до палацу! Там їх чекає лише смерть!