— У це місто ти приніс смерть, — Підколола вона, змушуючи Джегана мимоволі підтвердити правильність того, що вона зробила. — Хоча ці люди вибрали Орден.

— Я віддав наказ, щоб городянам, які залишилися в живих, було дозволено повернутися додому. Грабежі закінчилися. Місцеві жителі не дотримали своїх обіцянок і тим спровокували жорстоке поводження. Вони побачили, на що ми здатні, побачили, що тепер все закінчилося і настав новий порядок. Розділенню держав прийшов кінець. Всі люди будуть підкорятися єдиному керівництву та всі разом увійдуть в нову еру процвітання — під владою Імперського Ордену. Знищать тільки тих, хто буде опиратись, але не за те, що опиралися, а тому що вони вороги загального процвітання і повинні бути знищені. Тут, в Андері, відбувся поворот у нашій боротьбі. Нарешті Річарда Рала відкинув народ, який побачив цінність того, що пропонуємо ми. Відтепер Рал більше не може заявляти, що представляє їхні інтереси.

— І все ж ти прийшов і вирізав…

— Місцеві керівники не виконали деякі зобов'язання. хто знає, скільки ще народу в цьому замішано, тому городянам довелося заплатити. Але все ж в цілому вони заслужили місце в Ордені своєю хоробрістю, рішуче відкинувши Магістра Рала і застарілі, егоїстичні моральні принципи, що він їм пропонував. Людей повернуло в інший бік. Люди більше не вірять Магістрові Ралу, і він тепер теж не може вірити в них. Річард Рал — занепалий вождь.

Ніккі подумки сумно усміхнулася. Вона — занепала жінка, Річард — занепалий чоловік. Їхні долі переплетені.

— Можливо, тут, в маленькому містечку це і так, — сказала вона. — Але він далеко не переможений. Він все ще небезпечний. Зрештою, саме через Річарда Рала ти не зміг отримати все, що хотів в Андері. Він не тільки позбавив тебе чистої перемоги, знищивши величезні запаси продовольства і повністю зруйнувавши всю виробничу систему, але ще й прослизнув у тебе між пальцями, коли ти вже вважав, що він у тебе в руках.

— Я його схоплю!

— Та ну? Сумніваюся. — Ніккі простежила, як стиснувся і знову розтиснути величезний кулак, і продовжила:

— Коли ти маєш намір направити наші сили на північ, в Серединні Землі?

Джеган потер волохаті груди.

— Скоро. Для початку я хочу дати їм час розслабитися. А коли їх самовдоволення досягне піку, піду на північ. Великий полководець повинен розуміти суть битви, щоб вчасно змінювати тактику. Тепер ми вже рушимо на північ як визволителі, несучи славу Творця народам Серединних Земель. Ми повинні завоювати серця і уми незвернених.

— Ти зважився на такі зміни? Сам? Ти не узгоджуєш їх з волею Творця, ведучи свою кампанію?

У відповідь на таке нахабство Джеган грізно подивився на Ніккі, даючи зрозуміти, що краще б їй не задавати подібних питань.

— Я імператор. Мені не потрібно радитися з духовними лідерами, але оскільки рада завжди вітається, я вже переговорив з жерцями. Вони схвально відгукнулися про мої плани. Брат Нарев визнав це мудрим рішенням і дав своє благословення. Ти краще займалася б своєю справою придушення всяких опозиційних ідей. Якщо не станеш виконувати мої накази — що ж, ніхто не стане нудьгувати без однієї з сестер. У мене їх багато.

Ніккі його погрози абсолютно не чіпали, якими б реальними вони не були. Судячи з підозрілого погляду Джегана, він теж почав розуміти її відношення.

— Те, що ти говориш, цілком годиться, — вимовила вона, — але це треба поділити на маленькі шматочки, які народ зможе прожувати. Народ не володіє мудрістю Ордена і не бачить, що для нього краще. Люди рідко це розуміють. Навіть такий тупиця, як ти, повинен розуміти, що я передбачала твої плани, допомагаючи тим, кого ти не можеш собі дозволити вбити, зрозуміти, що ти врятував їх від страждань завдяки твоєму почуттю справедливості. Чутки про подібні діяння завоюють серця людей.

Джеган покосився на неї.

— Я — очисний вогонь Ордена. Це необхідний вогонь, але не фінал. Це всього лише засіб дійти до кінцевої мети. На тому попелищі, що створюю я, Джеган, проросте і розквітне новий порядок. Саме ця кінцева мета, ця нова ера процвітання людства, виправдовує все. І тут мій обов'язок — а зовсім не твій — встановлювати справедливість, визначати, на кого вона поширюється, а на кого ні.

Його хвастощі почали дратувати Ніккі.

— Я просто дала цьому ім'я — Джеган Справедливий — і почала поширювати твій новий титул, коли підвернулася відповідна можливість, — колючим тоном промовила Ніккі. — Заради цієї кінцевої мети я пожертвувала Кадаром, по тих самих причинах, що ти перерахував. Це потрібно було зробити зараз, щоб у нас був час і новина поширилася повсюдно, інакше Новий світ незабаром необоротно згуртує свої ряди проти Ордену. Я вибрала час і місце і, пожертвувавши життям Кадара — життям героя війни, — довела, що ти ставиш вірність Ордену понад усе. Очко в твою користь. Пожежу може учинити будь-який нелюд. Цей новий титул демонструє твої високоморальні позиції — ще один плюс.

Зеддікус Зу'л Зорандер зумів вмовити і зачарувати всіх солдат, що попадалися йому по дорозі, але цих анітрохи не чіпали його запевнення в тому, що він дід Річарда. Мабуть, краще було б прийти сюди вдень, щоб уникнути підозр, але він втомився і до того ж ніяк не припускав, що проникнути в табір виявиться так непросто.

Солдати проявили належну пильність, що вельми сподобалося Зедду, але він повністю видихався, і у нього зараз були справи куди важливіші, ніж відповідати на запитання.

— Навіщо ви хочете його бачити? — Повторив солдат.

— Я ж сказав. Я дід Річарда.

— Ви говорили про Річард Сайфера, якого, як ви тепер кажете…

— Так-так, так його звали, коли він був дитиною, і я звик так його називати, але я мав на увазі Річарда Рала, як його звуть тепер. Знаєте, Магістр Рал, ваш правитель? Мені думається, що, будучи дідом настільки знатного пана, як ваш Магістр Рал, я гідний деякої поваги. І не тільки поваги. Я б із задоволенням поїв чогось гарячого.

— З тим же успіхом я можу заявити, що я брат Магістра Рала, — заперечив солдатів, міцно тримаючи коня Зедда за вуздечку. — Але це не означає, що так воно і є.

— Дуже вірно, — зітхнув Зедд. Як би не був роздратований Зедд, в глибині душі він радів, що ці люди не дурні і не відрізняються довірливістю.

— Але я ще й чарівник, — додав Зедд, насупивши брови для більшого впливу. — Не будь я настільки доброзичливий, я просто спопелив би вас і пішов далі.

— А якби я не був настільки доброзичливий, — заявив солдат, — я подав би сигнал — а вас вже пропустили досить далеко, — і ви тепер повністю оточені, — і десяток лучників, що ховаються в темряві, випустили б стріли, які націлені на вас з того моменту, як ви наблизилися до табору.

— А! — Переможно здійняв палець Зедд. — Все це добре і здорово, але…

— І навіть якщо б я загинув у вогні, служачи Магістрові Ралу, ці стріли все одно б полетіли без мого сигналу.

Зедд хмикнув, опустивши палець, але подумки посміхнувся. Гарний же він, Чарівник Першого Рангу! Не будь це свої, його обставив би в цій грі простий солдат.

А може, й ні.

— По-перше, сержант, як я вам сказав, я чарівник, і давно знаю про цих лучників. Я вже відвів загрозу, зачарував їх стріли, так що тепер вони не страшніше помиїв. По-друге, якщо я брешу — а саме так ви зараз думаєте, — то ви зробили помилку, повідомивши мені про загрозу і давши таким чином можливість тут же вдатися до магії та убезпечити себе.

Лице сержанта розпливлося в усмішці.

— Ух ти, приголомшливо! — Він почухав потилицю, подивився на напарника, потім знову на Зедда. — Ви маєте рацію, саме про це я і думав: що ви можете брехати про те, що знаєте про лучників.

— Ось бачите, юначе? Не дуже-то ви і кмітливі, як з'ясовується.

— Ви маєте рацію, добродію, не дуже. Ось стою я, так захопившись бесідою з вами і так убоявшись вашої могутності і всього такого, що геть забув сказати вам про те, що ще таїться в темряві і буде трохи небезпечніше стріл, смію сказати.