І сидить він під скалою,

І сидить, і плаче.

Аж тут ворон чорнокрилий

Понад морем кряче:

«Ой, літав я кажду нічку

Помежи горами,

Кажду нічку доглядав я

Соломона мами.

Ой, коли ж ти, злая ненько.

Будеш умирати?

Ой, коли ж я над тобою

Сяду балювати?

І літав я надаремне,

І не маю жалю:

Серед тучі, серед грому

Я дождався балю.

Общипав я твоє тіло

Виссав твої жили,-

Нащо ж серце твоє чорне

Громи розкришили! ..»

І літав він понад море,

Просив моря пити:

Тяжко стало після балю

Ворона палити.

I зачав він воду пити,

Пив і не напився

І без духу в синє море

3 берега звалився.

А Соломон розважає,

Сльози утирає

І до батька, до Давида,

Весело вертає.

Давид плакав у палацу,

Тяженько журився.

Аж тут раптом перед него

Соломон з'явився.

«Здоров, батьку мій Давиде!

Ой, як ся ж ти маєш?

Чи за неньку, чи за сина

Сльози проливаєш?»

І упав йому у ноги,

Низько поклонився,-

I, як сонечко на небі,

Цар розвеселився.

«Здоров, сину Соломоне,

Рідная дитино!

Де ти був до сего часу?

Сядь-но, розкажи-но!»

І Соломон сів із батьком.

Все став говорити:

Як-то його рідна ненька

Думала згубити;

Як він смерті відкупився

Від рідної мами;

Як потому став він жити

Чужими літами.

Розказав він все Давиду.

Давид розридався:

«Слава богу, Соломоне,

Що хоть ти остався!

Я старий; уже не можу,

Будеш помагати,

А як смерть пошле мні господь,

Будеш царювати!»

І почули зараз люде,

Да і світ дочувся,

Що Соломон - у Давида,

Що він повернувся.

І зібрались до Давида

Царі і цариці,

Мужі, хлопці і дівчата,

Й гарні молодиці.

Давид видав баль на диво,

Гості їли, пили,

Напослідок Соломона

Видіти просили.

І явився син Давидів,

Лиш не в кармазині:

В простих чоботях пасових,

В простії свитині.

І говорить: «Добрі люде!

З розумом судіте:

Як що шиєте, то перше

Гудза зав'яжіте!»

Тілько всього було й мови,

Всякий розважає,

Як, куди і против чого

Соломон стріляє.

Розважали і гадали,

Сили не добились,

Поклонилися Давиду,

Сину поклонились.

І поїхали додому,

Стали розважати:

Що б то було, як він каже,

«Гудза зав'язати»?

Якось живо після балю

Цар Давид скончався,

І Соломон сів на троні,

І коронувався.

Сів на троні й зачинає

Думоньку гадати:

Як би небо розгадати,

Море згрунтувати.

Соломону треба було

Тілько захотіти.

Захотів лиш,- і на крузі

В небо став летіти.

І летів він, і чи довго -

Бог то святий знає.

Наостаток аж під самі

Хмари підлітає.

В хмаpax густо, круг оперся

Нічого діяти!

І зачав він помаленьку

Хмари розгортати.

Розгортає чорні хмари,

Круг свій підіймає,

Аж по самій середині

Голуба стрічає.

«Здоров, мудрий Соломоне!

Де ж ти так спішишся?

Не ізміряєш ти неба,

Даром не трудися.

Може ще як ти на милю

Хмарою проб'єшся.

Но як дальше йти захочеш,

Там і останешся.

Повертайся ж ти додому

Та пантруй усюди:

Під тобою синє поле

І п'ятно лиш буде.

І п'ятно - то земля наша,

Синє поле - море! ..»

І вернувся він із неба,

Мале йому горе.