Литмир - Электронная Библиотека
A
A

«Я би вже давно подякувала вам, моя люба тітонько (що мені і слід було зробити), за ваше доброзичливе, цікаве та всебічне викладення подробиць; але, правду кажучи, я була надто сердитою, щоб писати. Ви припускали більше, ніж насправді було. Але тепер можете припускати все, що ваша душа забажає, відпустіть у політ вашу уяву, фантазуйте стільки, скільки вам дозволить ця тема, і якщо в результаті вам спаде на думку, що я вийшла заміж, то ви будете недалеко від істини. Ви мусите написати відповідь негайно ж і віддати йому належне мірою набагато більшою, ніж це ви зробили у вашому останньому листі. Дякую вам іще раз і ще раз за те, що ми не поїхали до Озерного краю. І як я була такою дурепою, що збиралась їхати туди? Ваша думка щодо поні просто прекрасна. Ми їздитимемо навколо парку щодня. Я — найщасливіша людина у світі. Мабуть, багато людей казали так раніше, та ніхто з них не мав на це стільки вагомих підстав, як я. Я навіть щасливіша за Джейн, бо вона лише посміхається, я ж — сміюся. Містер Дарсі шле вам вітання з усією тією любов'ю, яка не призначатиметься мені. Запрошую всіх вас на Різдво до Пемберлі.

З повагою, і т. д.»

Лист містера Дарсі до леді Кетрін був написаний в іншому стилі, а ще більше відрізнявся від обох той лист, котрий містер Беннет надіслав у відповідь містеру Коллінзу.

«Шановний Пане!

Мушу знову потурбувати вас із приводу необхідності нових поздоровлень. Елізабет стане незабаром дружиною містера Дарсі. Докладіть усіх ваших зусиль, аби втішити леді Кетрін. Але я б на вашому місці став на бік її племінника. Від нього вам буде більше користі.

Щиро ваш, і т. д.»

Поздоровлення, що їх надіслала міс Бінглі своєму брату, були настільки ніжними, наскільки й нещирими. З цього приводу вона написала навіть Джейн, висловивши їй свою радість і знову завіривши її в незмінності своєї дружньої поваги до неї. Джейн знала істинну ціну цим виливам почуттів, але все одно була розчулена; тому хоча вона й не вірила міс Бінглі, але все одно не втрималась і написала їй листа набагато люб'язнішого та привітнішого, ніж остання на це заслуговувала.

Радість, яку висловила міс Дарсі по отриманні відповідного повідомлення, була такою ж щирою, з якою її брат це повідомлення послав. Чотирьох сторінок аркуша не вистачило їй для того, щоб умістити ввесь її захват і щиру надію на теплі стосунки зі своєю невісткою.

Не встигла надійти відповідь від містера Коллінза чи поздоровлення Елізабет від його дружини, як лонгбернська родина прочула, що Коллінзи самі приїхали до Лукас-Лоджа. Невдовзі виявилась і причина такої раптової подорожі. Леді Кетрін так розлютив зміст листа, якого вона отримала від свого племінника, що Шарлотта, яка насправді дуже раділа цьому шлюбу, поквапилася поїхати геть і перечекати, доки не втихомириться буря. В такий момент прибуття подруги стало для Елізабет великою втіхою, хоча під час їхніх зустрічей у неї часто виникала думка, що ця втіха куплена надто дорогою ціною, бо бачила, чого коштувало містеру Дарсі стерпіти показуху та запопадливу чемність з боку містера Коллінза. Однак він переніс усе це з гідним усілякої похвали спокоєм. Він навіть спромігся з серйозним виглядом вислухати сера Вільяма Лукаса, коли той поздоровив його із здобуттям найдорогоціннішої перлини їхньої округи і висловив надію, що вони ще не раз зустрінуться в Сент-Джеймсі. І якщо містер Дарсі і стенув плечима, то тільки тоді, коли сер Вільям відвернувся й пішов.

Вульгарність місіс Філіпс стала ще одним, мабуть, серйознішим випробуванням його поблажливості. І хоча місіс Філіпс, як і її сестра, відчувала до містера Дарсі надто велику пошану, щоб дозволяти собі фамільярність, до якої заохочували невимушені манери та приязність Бінглі, все одно — її вульгарність виявлялася щоразу, коли вона наважувалася говорити. Не змогла також її повага до нього зробити її більш елегантною, хоча менш говірливою — зробила. Елізабет робила все можливе, щоб уберегти містера Дарсі від надмірної уваги з їх боку, весь час намагаючись тримати його біля себе й біля тих членів своєї родини, з якими він міг би спілкуватися без почуття приниження. І хоча викликані всім цим неприємні почуття позбавили пору заручин великої частки притаманного їй радісного настрою, все одно надії на майбутнє зміцніли; й Елізабет із приємністю мріяла про той час, коли вони полишать товариство, таке неприємне для них обох, і насолоджуватимуться комфортом та вишуканістю своєї сімейної компанії у Пемберлі.

Розділ LXI

Щасливим був для материнських почуттів той день, коли місіс Беннет здихалася своїх двох найдостойніших дочок. Можна лише здогадуватися, з яким радісним захватом вона відвідувала потім місіс Бінглі та розмовляла про місіс Дарсі. Мені, звичайно ж, дуже хотілося б сказати (зробивши це заради її ж родини), що здійснення найзаповітніших бажань місіс Беннет, тобто одруження аж трьох дочок, справило свій пом'якшувальний вплив і зробило її розумною, приязною та освіченою жінкою на решту життя, але ж ні — вона так і лишилася безнадійно дурною і час від часу страждала від нервових нападів. Від цього її чоловік лише виграв, бо інакше просто не зміг би повною мірою насолоджуватися таким неочікуваним сімейним щастям.

Містер Беннет дуже скучав за своєю другою дочкою; його любов до неї витягувала його з дому частіше, ніж будь-що інше. Він із задоволенням їздив до Пемберлі, особливо тоді, коли на нього там не чекали.

Містер Бінглі та Джейн пробули в Недерфілді лише рік. Така близькість до її матері та меритонських родичів була обтяжливою навіть для його легкої вдачі та для її ніжного серця. І тоді здійснилася заповітна мрія його сестер — він придбав маєток неподалік від Дербішира; і Джейн та Елізабет, на додаток до всіх інших радощів, опинились усього за тридцять миль одна від одної. Кітті — на велику користь для неї — більшість свого часу проводила зі своїми сестрами. Потрапивши в набагато вишуканіше, ніж досі, товариство, вона значно вдосконалилася. Характер Кітті мала не такий неконтрольований, як Лідія, і тому, позбувшись впливу останньої, вона — при достатній увазі та добрих повчаннях — стала менш дратівливою, більш освіченою і не такою нудною. Звичайно ж, її всіляко намагалися тримати подалі від негативного впливу Лідії, і хоча місіс Вікхем і запрошувала її часто приїхати до неї та погостити, обіцяючи бали та численних молодиків, містер Беннет ніколи не давав згоди на поїздку.

Марія була єдиною дочкою, що залишилася вдома. Їй тепер доводилося часто переривати процес самовдосконалення, бо місіс Беннет бракувало компанії. Вона стала більше бувати на людях, але ще й досі намагалася моралізувати з приводу кожного вранішнього візиту; а оскільки її більше не пригнічувало явно невигідне порівняння своєї зовнішності із зовнішністю своїх сестер, то батько почав підозрювати, що вона потайки радіє перемінам, що сталися.

Що ж до Вікхема та Лідії, то їхні характери не зазнали якихось різких змін через одруження сестер. Вікхем філософськи пережив упевненість у тому, що тепер-то Елізабет дізнається про його невдячність та брехливість; але незважаючи на все це, він продовжував сподіватися вмовити Дарсі відписати йому частину своїх грошей. Поздоровчий лист, котрого Елізабет отримала з нагоди свого заміжжя, підтвердив, що коли не сам Вікхем, то принаймні його дружина таку надію плекає. Ось про що йшлося у цьому листі:

«Моя люба Ліззі,

я бажаю тобі радості. Якщо сила твого кохання до містера Дарсі може хоч якось зрівнятися з силою мого кохання до любого Вікхема, то тоді ти — безперечно щаслива жінка. Приємно думати, що ти така багата, і якщо тобі немає чим зайнятися, то я сподіваюся, що ти подумаєш про нас. Вікхем дуже хотів би отримати місце при дворі, і мені здається, що нам може не вистачити грошей, аби жити там без сторонньої підтримки. Згодиться будь-яке місце з доходом у три-чотири сотні на рік; однак якщо тобі не хочеться, то з містером Дарсі про це говорити не треба.

Твоя і т. д.»
85
{"b":"211635","o":1}