Елізабет чомусь дуже не хотілося говорити про це з містером Дарсі, і тому у своїй відповіді вона спробувала покласти край усяким подальшим таким спробам. Однак посильну допомогу за рахунок того, що можна назвати заощадженням власних коштів, вона надсилала їм часто. Елізабет завжди добре розуміла, що такий невеликий доход, як у них, та ще й у розпорядженні таких двох марнотратців, які ніколи не думали про майбутнє, був явно недостатнім для покриття їхніх витрат; і при кожному переїзді вони обов'язково зверталися по допомогу або до Джейн, або до неї по «невеличку» допомогу у сплаті рахунків. Їхній спосіб життя, навіть після того, як відновлення миру дало їм змогу осісти, був украй недоладним. Вони постійно переїжджали з місця на місце в пошуку дешевшого житла і постійно витрачали грошей більше, ніж слід. Його любов до неї незабаром перетворилася на байдужість; її ж любов протрималася трохи довше; але незважаючи на свою молодість і свої манери, Лідія чіпко трималася за репутацію поважної заміжньої жінки.
Хоча Дарсі й не бажав приймати Вікхема в Пемберлі, однак він, заради Елізабет, продовжував допомагати йому з отриманням потрібних посад. Лідія інколи приїздила до них у гості, в той час, коли її чоловік розважався у Лондоні чи Баті; а у Бінглі вони вдвох часто затримувалися так надовго, що на них не вистачало навіть доброзичливої вдачі містера Бінглі, і йому часто доводилося навіть вголос натякати на те, що їм пора їхати.
Одруження містера Дарсі глибоко засмутило міс Бінглі; але оскільки вона визнала за краще зберегти за собою право робити візити до Пемберлі, то їй довелося забути про всі свої образи. Вона ще сильніше полюбила Джорджіану, до Дарсі продовжувала ставитися майже з такою, як і колись, запопадливістю і поспішала повернути Елізабет усю ту ввічливість, яку вона їй заборгувала.
Пемберлі став тепер домівкою Джорджіани; і стосунки сестри та невістки були якраз такими, якими їх і хотів бачити Дарсі. Вони дуже сподобались одна одній — як і сподівалися. Джорджіана в Елізабет душі не чула, хоча спочатку вона часто зі здивуванням, котре межувало з тривогою, прислухалася до її жвавої та грайливої манери розмови з братом. Вона побачила, що він, котрий завжди викликав у неї пошану, яка майже поглинала її ніжне сестринське почуття, запросто може бути об'єктом веселих жартів. Її розум отримав раніше невідомий їй досвід. Завдяки підказкам Елізабет вона почала розуміти, що жінка може дозволяти такі вільності зі своїм чоловіком, які не може дозволити собі брат із сестрою, більш ніж на десять років молодшою.
Леді Кетрін була до краю обурена шлюбом свого племінника і дала волю відвертості свого характеру у своїй відповіді на лист, котрий сповістив її про те, що цей шлюб відбувся. При цьому вжиті нею вирази були настільки образливими (особливо щодо Елізабет), що на певний час унеможливили подальше спілкування. Але зрештою Елізабет умовила свого чоловіка переступити через образу й шукати шляхів примирення. Тож після нетривалого опору тітонька змінила гнів на милість — чи то через свою симпатію до племінника, чи то від бажання побачити, як же буде поводитися його дружина; вона навіть погодилася зробити візит до Пемберлі, незважаючи на те, що його парки були занапащені не тільки присутністю такої недостойної хазяйки, а й відвідинами дядька та тітки, що приїздили з Лондона.
Їхні стосунки з Гардінерами завжди були надзвичайно дружніми. Дарсі, як і Елізабет, по-справжньому любив їх; а разом вони відчували безмежну вдячність цим людям, котрі, привізши Елізабет до Дербішира, сприяли їхньому єднанню.
