— Я не вважаю, що одруження з вашим племінником означатиме розрив із цим колом. Він — дворянин, а я — дворянська дочка, так що з цього погляду ми — рівня.

— Так, ви — дійсно дворянська дочка. Але ким є ваша мати? Ваші дядьки та тітки? Не думайте, що я нічого не знаю про їхнє походження.

— Хоч ким би були мої родичі, — відповіла Елізабет, — якщо ваш племінник проти них не заперечує, то це вас не мусить турбувати взагалі.

— Скажіть мені раз і назавжди — ви з ним заручені?

Елізабет не хотілося відповідати на це запитання, хоча б через небажання йти на поводі в леді Кетрін, але, якусь мить повагавшись, вона все ж сказала:

— Ні, не заручена.

Леді Кетрін була явно задоволена такою відповіддю.

– І ви обіцяєте, що ніколи не підете на таку домовленість?

— Такої обіцянки я дати не можу.

— Міс Беннет, я прикро вражена і здивована. У вашій особі я сподівалася знайти розважливішу дівчину. Але не вводьте себе в оману думкою про те, що я відступлюсь. Я не поїду, допоки ви не дасте мені таку обіцянку.

— А я таку обіцянку ніколи вам не дам, це точно. Ніякі залякування не змусять мене до такого нерозумного кроку. Ви, ваша світлість, бажаєте, щоб містер Дарсі одружився з вашою дочкою; та чи стане їхній шлюб реальнішим од того, що я дам вам омріяну обіцянку? Припустімо, що він кохає мене, але чи означатиме моя відмова від його руки, що він запропонує її саме вашій дочці? Дозвольте мені сказати вам, леді Кетрін, що аргументи, котрими ви підкріплювали ваш украй неочікуваний приїзд, є такими ж невдалими і недоречними, як і рішення звернутися з ними до мене. Ви сильно помилилися щодо моєї вдачі, коли вважаєте, що на мене можна вплинути такими умовляннями. Не знаю, чи схвально поставиться ваш племінник до такого втручання у його особисті справи, але ви, безперечно, не маєте права втручатись у мої. Тому я прошу вас позбавити мене необхідності продовжувати цю тему.

— Навіщо ж так поспішати, скажіть на милість? Я ще далеко не все сказала. До всіх уже висловлених мною заперечень я маю додати ще одне. Я обізнана з подробицями ганебної втечі вашої наймолодшої сестри з молодим чоловіком. Я знаю все — і те, що цю справу хутенько владнали, і те, що це влетіло в копієчку вашому батькові та дядькові. І отака дівчина стане своячкою мого племінника? А її чоловік, син управителя в маєтку його покійного батька, — його свояком? Сили небесні! Як таке могло наверзтися вам на думку?! Невже на тіні пемберлійських предків упаде така ганьба?!

— А от тепер можете мені більше нічого не говорити, — відповіла Елізабет. — Ви не могли завдати мені гіршої образи. Вибачте, я мушу повернутися до будинку.

З цими словами вона підвелася. Леді Кетрін підвелася теж, і вони пішли назад. Її світлість була вкрай обурена.

— Так, значить, вам байдуже до честі і доброго імені мого племінника! Жорстока, егоїстична дівко! Ви що — не розумієте, що родичання з вами неминуче зганьбить його в очах усіх?

— Леді Кетрін, мені вам нічого більше сказати. Мою думку ви вже знаєте.

— Так, значить, ви вирішили його здобути?

— Такого я не казала. Я лише вирішила чинити так, аби сприяти своєму щастю, не зважаючи при цьому на вас і на всіх інших, так само чужих мені людей.

— Прекрасно. Значить, ви відмовляєтесь зробити мені таку послугу. Ви відмовляєтесь коритися вимогам обов'язку, честі та пристойності. Ви вперто бажаєте знищити його в очах усіх його друзів і викликати до нього презирство всього товариства.

— У цьому випадку мене не стосуються вимоги ні обов'язку, ні честі, ні пристойності. Жоден із цих принципів не буде порушений, якщо я вийду заміж за містера Дарсі. Що ж до презирства з боку його родини чи обурення світського товариства в разі його одруження зі мною, то мені до цього абсолютно байдуже, а світське товариство не таке вже й дурне, щоб цим надто перейматись і висловлювати свою зневагу.

— Так ось що ви думаєте насправді! Ось як ви наміряєтеся чинити! Що ж, дуже добре. Тепер я знаю, що мені робити. І не сподівайтеся, міс Беннет, що ваші амбіції коли-небудь справдяться. Я приїхала сюди, щоб придивитися до вас. У вашій особі я сподівалася знайти людину розважливу. Але можете не сумніватися — свого я доможуся.

Леді Кетрін продовжувала розмову в такій же манері, доки вони не підійшли до дверцят карети. Тут вона рвучко обернулась і додала:

— Я не буду прощатися з вами, міс Беннет. Можете не засвідчувати моєї поваги своїй матері. Ви не заслуговуєте на таку шанобливість. Моє роздратування не знає меж.

Елізабет нічого не сказала у відповідь і, не намагаючись переконати її світлість зайти до будинку, поволі зайшла до нього сама. Піднімаючись сходами, вона почула, як поїхала карета. Мати з нетерпінням зустріла її у дверях вітальні й запитала, чому леді Кетрін не зайшла до будинку, щоб трохи відпочити.

— Вона вирішила цього не робити, — відповіла дочка. — їй раптом заманулося їхати.

— Вона — жінка надзвичайно красива! її візит був такою люб'язністю! Бо заїхала вона до нас, наскільки я розумію, лише для того, щоб повідомити добру звістку про Коллінзів. Мабуть, вона кудись прямує і, проїжджаючи через Меритон, вирішила заглянути до нас і поговорити з тобою. Вона ж не приїздила спеціально для того, щоб поговорити з тобою, Ліззі?

Тут Елізабет довелося трохи покривити душею, бо не могло бути й мови про те, щоб ознайомити матір зі змістом їхньої розмови з леді Кетрін.

Те сум'яття почуттів, до якого вкинув Елізабет цей украй неочікуваний і незвичайний візит, подолати було нелегко; лише через багато годин спромоглася вона хоч на деякий час відриватися від думок про нього. Ясно було, що леді Кетрін здійснила свою подорож із Розінгса до Лонгберна з єдиною метою — розірвати їхні удавані заручини з містером Дарсі. Певна річ — вона мала більш ніж вагомі підстави діяти таким чином! Але звідки походила така звістка — Елізабет губилася в здогадках, аж доки не збагнула, що оскільки містер Дарсі був близьким приятелем Бінглі, а вона сама — сестрою Джейн, то цього було достатньо, щоб у час приготувань до одного вінчання в усіх могли виникнути нетерплячі припущення щодо можливості ще й другого. Вона не забула, як колись думала про те, що одруження її сестри з Бінглі спричиниться до певного її зближення з містером Дарсі. Мабуть, саме про неминучість їхнього зближення — і більше ні про що — і натякнули її сусіди в Лукас-Лодж (бо Елізабет дійшла висновку, що саме через їхніх родичів Коллінзів ця звістка потрапила до леді Кетрін), хоча сама вона про таке зближення думала тільки як про щось бажане, що трапиться колись у майбутньому.

Одначе знову й знову пригадуючи все, що говорила леді Кетрін, вона не могла не відчувати певної тривоги за можливі наслідки впертого бажання її світлості втрутитися. Зі слів леді Кетрін про рішучість запобігти їхньому одруженню Елізабет дійшла висновку, що та неодмінно захоче натиснути на свого племінника, тож вона й думати боялась, який вплив може мати на нього розписування всіх страхіть, пов'язаних із його можливим одруженням з нею. Елізабет не знала міри його прихильності до своєї тітки чи його залежності від її суджень, але цілком природно було припустити, що про неї він був набагато вищої думки, ніж вона; і тому коли його тітка стане перелічувати величезні нещастя, пов'язані зі шлюбом з тією, чиї найближчі родичі були йому далеко не рівня, то вона вразить містера Дарсі в найболючіше місце. При його уявленнях про честь та достоїнство, йому може здатися, що аргументи, котрі Елізабет видалися слабкими і сміховинними, містять у собі чималу частку здорового глузду й солідної розважливості.

Якщо він і раніше вагався стосовно того, що йому робити, — а так воно, здавалося, й бувало, до того ж часто, — то поради і благання такої близької родички можуть цим благанням покласти край, раз і назавжди зробивши його настільки щасливим, наскільки йому дозволить урятована від ганьби гідність. У такому випадку вона втратить його назавжди. Леді Кетрін, повертаючись додому, може зустрітися з ним у Лондоні; і тоді він безсумнівно не виконає своєю обіцянки Бінглі та не повернеться до Недерфілда.