Елізабет не змогла втриматися від посмішки, запевняючи леді Кетрін, що це не так.

— А хто ж тоді займався вашою освітою? Хто доглядав за вами? Без гувернантки ви, мабуть, були полишені напризволяще.

— Може, й були — у порівнянні з деякими родинами; але тим із нас, хто бажав навчатися, ніколи не бракувало необхідних для цього засобів. Нас завжди заохочували до читання, і ми мали всі необхідні книги найкращих письменників. Ті ж, хто хотів байдикувати, — байдикували.

— Так, звичайно: але ж саме для перепинення байдикування й потрібна гувернантка, і якби я знала вашу матінку раніше, то я настійно радила б їй найняти її. Я завжди кажу, що в освіті нічого не можна досягти без постійного та регулярного навчання, а його може забезпечити лише гувернантка. Є напрочуд багато родин, котрим я допомогла в цій справі. Я завжди радію, коли мені вдається добре прилаштувати якусь молоду особу. Саме за мого сприяння чотири племінниці місіс Дженкінсон потрапили до дуже гарних людей; а зовсім недавно я рекомендувала ще одну дівчину, котру познайомили зі мною зовсім випадково, і родина цілковито нею задоволена. Місіс Коллінз, я не розповідала вам, як до мене приїздила вчора місіс Меткаф, аби подякувати мені? Вона вважає, що міс Поуп — це просто скарб. «Леді Кетрін, — сказала вона, — ви знайшли мені скарб». А чи мала якась із ваших молодших сестер дебют у товаристві, міс Беннет?

— Так, пані, всі.

— Усі?! Всі п'ятеро вже були представлені товариству? Як дивно! А ви ж тільки друга сестра. Молодші сестри представлені товариству ще до того, як старші вийшли заміж! Напевне, ваші молодші сестри ще зовсім юні?

— Так, моїй наймолодшій сестрі ще немає шістнадцяти років. Може, вона дійсно надто молода, щоб часто з'являтись у товаристві. Але ж справді, пані, я гадаю, що молодшим сестрам було б украй зле, якби вони позбулися своєї частки розваг та світського життя тільки через те, що старші не можуть чи не хочуть вчасно вийти заміж. Остання з народжених дівчат має таке ж право на втіхи молодості, як і перша. А тут її утискають, та ще й з якої причини! Не думаю, що це сприятиме дружнім сестринським почуттям чи витонченості душі.

— Послухайте-но, — сказала її світлість, — як для молодої особи, ви висловлюєте свою думку дуже переконано. Скільки ж вам років, скажіть будь ласка?

— Ваша світлість, я навряд чи зізнаюся скільки, бо маю трьох уже дорослих сестер, — із посмішкою відповіла Елізабет.

Леді Кетрін була спантеличена тим, що не отримала прямої відповіді; а в Елізабет з'явилася підозра, що вона стала першою істотою, котра насмілилася покепкувати з пихатості такої поважної особи.

— Я впевнена, що вам не більше двадцяти років, тож не приховуйте свій вік.

— Мені ще немає двадцяти одного року.

Після того, як до них приєдналися джентльмени, а чаювання було завершене, принесли картярські столи. Леді Кетрін, сер Вільям, містер та місіс Коллінз заходилися грати в кадриль, а міс де Бург захотілося пограти в казино, тож двом іншим дівчатам разом із місіс Дженкінсон випала честь скласти їй компанію, що виявилася вкрай нецікавою. Ані півслова не було мовлено про щось інше, крім самої гри, хіба що місіс Дженкінсон час від часу стурбовано питалась у міс де Бург, чи їй, бува, не холодно, чи не жарко, чи достатньо їй світла, чи недостатньо. А от за іншим столом було набагато цікавіше. Здебільшого говорила леді Кетрін — вказувала на помилки трьох інших учасників гри або розповідала про себе якусь цікаву історію. Містер Коллінз старанно погоджувався з усім, що казала її світлість, дякував їй за кожну виграну ним фішку і вибачався, коли вигравав їх надто багато. Сер Вільям переважно мовчав. Він наповнював свою пам'ять цікавими історіями та іменами знатних людей.

Після того, як леді Кетрін та її дочка награлися досхочу, столи повиносили, а містеру Коллінзу було запропоновано скористатися каретою. Той із вдячністю погодився з пропозицією, після чого карету почали негайно споряджати. Потім товариство зібралося навколо каміна, щоб послухати, як леді Кетрін визначатиме погоду на завтрашній день. Од цих напучувань їх відірвало прибуття екіпажа, і під численні подячні промови містера Коллінза та не менш численні поклони сера Вільяма гості нарешті подалися додому. Як тільки вони від'їхали від ґанку, до неї звернувся кузен і спитався про її думку стосовно всього того, що вона побачила в Розінгсі. Заради Шарлотти Елізабет висловилася більш доброзичливо, ніж вона думала насправді, але навіть ця вимушена похвала не задовольнила містера Коллінза, і він вимушений був особисто зайнятися справою вихваляння її світлості.

Сер Вільям пробув у Гансфорді лише тиждень, але цей візит був достатньо тривалим, аби переконати його в тому, що дочка його вийшла заміж дуже вдало і має такого чоловіка і таку сусідку, котрих не зустрінеш на кожному кроці. Доки сер Вільям був із ними, містер Коллінз займався у вранішній час тим, що вивозив його у своєму кабріолеті, демонструючи йому околиці, але коли той поїхав, родина повернулася до своїх звичних занять. Елізабет була рада від'їзду, бо після цього більшу частину свого часу між сніданком та обідом містер Коллінз почав проводити або за роботою в саду, або за читанням і писанням, або за визиранням з вікна своєї бібліотеки, що виходило на дорогу. Кімната, в якій зазвичай сиділи жінки, була з протилежного боку. Спочатку Елізабет дивувало те, що Шарлотта не віддала перевагу їдальні як кімнаті, у котрій всі мали б змогу збиратися — вона була більшою за розміром і приємнішою на вигляд, але незабаром пересвідчилася, що її подруга вчинила дуже розумно, бо інакше містер Коллінз почувався б некомфортно; тому вона віддала Шарлотті належне за її задум.

Із вітальні вони не могли бачити, що відбувається на проїзді, і завдячували містеру Коллінзу знанням про екіпажі, що ним проїздили, особливо про те, як часто проїжджала повз будинок міс де Бург у своєму фаетоні. Жодного разу він не проминув прийти і розповісти про це, хоча ця знаменна подія відбувалася майже щодня. Міс де Бург частенько зупинялася біля пасторату, щоб декілька хвилин переговорити з Шарлоттою, але її майже ніколи не вдавалось умовити вийти з фаетона.

Рідко видавався день, коли містер Коллінз не ходив до Розінгса, і нечасто траплялося так, що його дружина вважала за недоречне піти разом з ним; Елізабет не могла збагнути сенсу в пожертві такої великої кількості часу, аж доки не второпала, що могло йтися про можливі вакансії в інших парафіях. Час від часу її світлість виявляла їм честь, роблячи нетривалий візит; її пильне око помічало все, що відбувалось у пастораті. Вона вникала в їхні заняття, роздивлялась їхнє шитво і радила все робити по-іншому; вона прискіпувалася до розстановки меблів, підмічала нехлюйство служниці, а якщо й погоджувалася перехопити, то, здавалося б, лише для того, щоб вказати місіс Коллінз на завеликі для їхньої сім'ї шматки м'яса, що подавалося до столу.

Елізабет невдовзі усвідомила, що ця гранд-дама, хоча й не маючи ніяких повноважень придивлятися за порядком у графстві, виступала в ролі дуже активного мирового судді у своїй парафії, найдрібніші клопоти якої доводив до неї містер Коллінз; кожного разу, коли селяни влаштовували чвари, виявляли незадоволення або впадали у злидні, вона вирушала в село, щоб угамувати їхні чвари і скарги та наставити їх на шлях злагоди та добробуту.

Розвага у вигляді обідніх візитів до Розінгса повторювалася приблизно двічі на тиждень. За винятком відсутності сера Вільяма і наявності через це лише одного картярського столу, кожна така розвага була точною копією попередньої. Інших запрошень було мало, бо стиль життя більшості сусідів був поза межами фінансових можливостей родини Коллінзів. Однак це не надто турбувало Елізабет, і загалом вона проводила час досить цікаво; інколи їй випадало півгодини приємної розмови із Шарлоттою, а погода була настільки гарною для цієї пори року, що прогулянки часто робили їй велику приємність. Коли інші перебували з візитом у леді Кетрін, Елізабет часто любила походжати відкритою місциною, яка межувала з тією частиною парку, де була гарненька затишна і відлюдна стежка, котра, здавалось, подобалася лиш їй самій і де вона почувалася захищеною від надмірної допитливості леді Кетрін.