Литмир - Электронная Библиотека
A
A

Виконавши декілька італійських пісень, міс Бінглі вирішила змінити настрій і заграла жваву шотландську мелодію; містер Дарсі відразу ж підсунувся до Елізабет і запропонував:

— А чи не маєте ви, міс Беннет, сильного бажання скористатися такою можливістю і потанцювати ріл?

Вона посміхнулася, але нічого не сказала у відповідь. Дещо здивований її мовчанкою, він повторив своє запитання.

— О, я почула вас дуже добре, — відповіла Елізабет, — але не могла відразу придумати, що сказати у відповідь. Знаю — ви хотіли, щоб я сказала «так», і тоді б ви отримали задоволення, зневажаючи мій поганий смак. Але я теж отримую задоволення, коли руйную подібні підступні задуми і позбавляю людину можливості повтішатися зневагою. Тому моя відповідь буде такою: я взагалі не хочу танцювати ріл! Тепер можете мене зневажати, якщо маєте таке бажання.

— Та не маю я такого бажання!

Еліза очікувала, що він образиться, і тому була вкрай здивована його галантністю; взагалі-то її манерам була притаманна суміш грайливості з доброзичливістю, і тому важко було уявити, що хтось може на неї образитися; до того ж ніяка жінка ніколи не зачаровувала Дарсі так сильно, як вона. Він дійсно вважав, що якби не низьке походження родичів Елізабет, то небезпека одруження з нею могла стати цілком реальною.

Міс Бінглі помітила (а скоріше — запідозрила) достатньо, щоб відчути ревнощі; тому її бажання позбутись Елізабет лише посилило її велику турботу про одужання любої подруги Джейн.

Вона часто намагалася викликати у Дарсі неприязнь до їхньої гості, розмовляючи про їхній уявний шлюб та плануючи їхнє подальше щасливе життя.

— Сподіваюся, — сказала вона йому наступного дня під час прогулянки серед чагарникових насаджень, — коли ця вікопомна подія відбудеться, то ви не забудете натякнути вашій тещі, що краще їй тримати язика за зубами; якщо вам вдасться — вилікуйте молодших сестер від згубної звички бігати за офіцерами. А ще — якщо мені дозволено торкатися такої делікатної теми — спробуйте усунути одну маленьку ваду вашої дами, а саме ту рису її характеру, яка межує з марнославством і нахабством.

— Ви більше нічого не бажаєте додати до ваших рецептів мого сімейного щастя?

— Звичайно ж, бажаю. Потурбуйтеся, щоб портрети дядечка та тітоньки Філіпс неодмінно причепили в картинній галереї в Пемберлі. Треба розташувати їх поруч із портретом вашого двоюрідного діда, який був суддею. Як вам відомо, вони — представники однієї професії, тільки от працювали чомусь у різних її галузях. Що ж до портрета Елізабет, то, мабуть, доведеться вам обійтися без нього, бо хіба ж знайдеться той художник, котрий спроможеться передати чарівливість отих прекрасних очей?

— Відтворити їхній вираз і справді буде нелегко, але ж можна досить точно скопіювати їхній колір та форму, а також вії — вони такі бездоганно гарні!

Раптом їм зустрілися місіс Герст і сама Елізабет, котрі прогулювались іншою стежиною.

— А я й не знала, що ви збираєтеся на прогулянку, — сказала, знітившись, міс Бінглі, бо не була впевненою — почули їхню розмову чи ні.

— Та ви ж нас просто обдурили, — відповіла місіс Герст, — самі втекли й не сказали нам, що йдете гуляти.

Із цими словами вона взяла містера Дарсі під вільну руку, надавши таким чином Елізабет можливість іти далі самій. Ширина стежки була якраз достатньою для трьох. Містер Дарсі, відчувши, що вона вчинила негарно, тут же сказав:

— Ця стежина недостатньо широка для нашої компанії. Давайте краще вийдемо на алею.

Та Елізабет не мала ніякого бажання залишатися з ними, тому засміялась і відповіла:

— Що ви, не треба! У вас така чудова компанія! Разом ви виглядаєте ще краще. Поява четвертої людини лише зіпсує красу цього видовища. Всього найкращого.

І вона весело подалася геть, а потім, прогулюючись туди-сюди, раділа з того, що через день-два зможе повернутися додому. Джейн уже настільки одужала, що збиралася того вечора вийти на годину-другу зі своєї кімнати.

Розділ XI

Коли дами вийшли після обіду з-за столу, Елізабет побігла до своєї сестри, змусила її тепло вдягнутись і привела до вітальні, де її із задоволенням зустріли дві її подруги, наперебій висловлюючи свою радість. Елізабет ніколи не бачила їх такими доброзичливими, як протягом тієї години, що минула до приходу джентльменів. Співрозмовницями сестри були надзвичайно цікавими. Якусь жартівливу історію вони розповідали точно та образно, анекдот — з гумором, а над своїми знайомими жартували з веселим ентузіазмом.

Але коли до кімнати зайшли чоловіки, Джейн перестала бути головним об'єктом уваги сестер. Міс Бінглі відразу ж спрямувала свої очі на містера Дарсі; не встиг він ступити і декількох кроків, як вона вже зібралася щось йому сказати. Але той звернувся безпосередньо до міс Беннет, чемно привітався з нею і привітав з одужанням. Містер Герст ледь помітно вклонився і пробурмотів щось на кшталт «я дуже радий»; а багатослівність і емоційність містилися саме в привітаннях Бінглі. Почуття радості, симпатії й турботи переповнювали його. Перші півгодини він тільки те й робив, що підкидав у камін дрова, щоб Джейн знову не застудилася від переміни кімнати; потім вона, виконуючи його побажання, сіла з іншого боку каміна, щоб бути подалі від дверей. Нарешті він умостився біля неї і майже ні з ким, крім неї, не розмовляв. Елізабет, сидячи за шитвом у протилежному кутку, споглядала все це з великим задоволенням.

Після чаювання містер Герст нагадав своїй невістці про столик для гри в карти — але надаремне. Якимось чином їй удалось довідатися, що містер Дарсі в карти грати не бажає, і тому навіть відкрите звернення містера Герста до всіх присутніх було відхилене. Керолайн запевнила його, що ніхто грати не збирається, а мовчання, з яким усе товариство зустріло її слова, здавалося, підтверджувало їхню правдивість. Оскільки містеру Герсту більше нічого не залишилося робити, то він розлігся на одному з диванів і захропів. Дарсі взяв книгу; міс Бінглі зробила те ж саме, а місіс Герст, здебільшого бавлячись своїми браслетами та каблучками, час від часу приєднувалася до розмови свого брата з міс Беннет.

Міс Бінглі, поглинута своєю книгою, встигала все ж таки спостерігати і за тим, як містер Дарсі читав свою; вона безперервно або робила якесь зауваження, або заглядала в його книгу. Однак їй ніяк не вдавалося викликати його на розмову — він просто відповідав на її запитання і продовжував читати. Нарешті, зовсім знесилившись від спроб зацікавитися власною книжкою, яку вона вибрала лише тому, що це був другий том тієї книги, яку читав він, міс Бінглі позіхнула, широко розкривши рота, і мовила:

— Як приємно ось так проводити вечір! Тепер я і справді переконалася, що нема заняття приємнішого за читання. Все набридає дуже швидко, книга — ніколи. Коли матиму власну домівку, я буду не я, коли не зберу собі пристойну бібліотеку.

Їй ніхто не відповів. Тоді вона позіхнула знову, недбало відклала свою книгу вбік і окинула поглядом кімнату, шукаючи хоч якоїсь розваги. Зачувши, як її брат щось сказав міс Беннет про бал, вона різко повернулася до нього і мовила:

— До речі, Чарльзе, ти що — дійсно плануєш дати танцювальний вечір в Недерфілді? Може, перш ніж прийняти рішення, ти прислухаєшся до побажань присутніх? Я не помилюсь, коли скажу, що для декого з нас цей бал може із задоволення перетворитися на покарання.

— Якщо ти говориш про Дарсі, — вигукнув її брат, — то він може лягти спати ще до того, як цей бал почнеться. Що ж до самого балу, то він уже є справою вирішеною: як тільки Ніколс наготує достатньо харчів, я розішлю свої запрошення.

— Бали були б мені набагато більше до вподоби, — відповіла вона, — якби їх проводили в інший спосіб. У звичній же процедурі таких зібрань є щось надзвичайно нудне. Не сумніваюся — було б набагато цікавіше, коли б наголос робився на розмовах та спілкуванні, а не на танцях.

— Дійсно, люба моя Керолайн, так було б набагато цікавіше, але це вже був би не бал, а щось інше.

12
{"b":"211635","o":1}