- Чому за мене нiкому заступитися? - тiльки й запитала мати.

- Я ж вам казала, що не варто цього робити!

- От якi ви всi! Тiльки за свою шкуру переживаєте!

Але донька змовчала. Вiдвернувшись до стiни, вона намагалася заснути. I вже коли майже пiрнула в сон, то згадала давнiй епiзод. Як мати стоїть посеред хати. А троє дiтей - перед нею. Батько тримає в руках каструлю з окропом i йде на неї, гучно лаючись.

- Якщо виллєш, - кричить мати, - то обвариш власних дiтей…

Цього вечора вони ночують не вдома. Падає перший снiг. Усе навколо - наче у казцi. Двоє виходять з автобуса i сваряться.

До її вiд'їзду залишився мiсяць. Але нiхто з них по-справжньому в це не вiрить.

Вони вiдчиняють ворота, далi - дверi старої дачi й заходять до холодної хати.

Нiнка сiдає на лiжко й сумно спостерiгає за Алоїзом. Вiн, скинувши куртку, намагається розпалити вогонь. Хоча в нього це не дуже виходить.

Тодi вона лягає на зимне лiжко i, згорнувшись калачиком, починає схлипувати.

- Маля! - дивується Алоїз. - Що таке?

- Нi-i-iч-о-ог-г-о-о-о! Розпалюй свiй дурний вогонь, якщо вiн тобi важливiший за мене.

- Ну що ти вже собi вигадала, кiзочко моя дурненька? Що тепер тобi не до вподоби?

- Я не хочу з тобою розмовляти.

Здавалося, Нiнка негативно реагує на кожне його слово, що б вiн не говорив. Потроху Алоїза це теж починає дратувати. Але чоловiк, розпаливши багаття, стримано каже:

- Мишко! Я йду до крамницi. Може, куплю нам щось випити. А то ти якась заведена. Треба тебе розслабити.

- Скажи краще, що сам хочеш випити. I нiчого мною прикриватися.

Вiн усе одно йде. Дiвчина довго лежить. Чекає на нього. Чи не чекає. Вона вже сама не знає, чого хоче. Потiм бреде на кухню, аби знайти ножа. Але натомiсть знаходить невеличку бочку з вином.

Власник дачi категорично заборонив його пити. Але Нiнi зараз на все начхати. Вона цiдить у горня червоного пахучого кисляку. Спершись спиною до теплої печi, потрохи ковтає. Важкi днi на роботi, домашнi тертя i вино роблять своє. Вона швидко хмелiє. I вiд цього внутрiшня образа i незрозумiлий бiль не притуплюються, а навпаки - стають сильнiшими.

Грюкають дверi й Нiнка ховає горня. Алоїз одразу бачить, що вона напiдпитку. Вiн давно вивчив усi її погляди. Обманути коханого дiвчина може тiльки, коли вiн цього захоче сам.

- Мишко, що ти пила? - розчаровано запитує вiн.

- Нiчого! Ти завжди хочеш мене в чомусь звинуватити! Мене це вже дiстало! - зло шипить вона.

Вiн не думає в ту мить про те, куди подiлася його слiзлива, добра, нiжна дiвчина, яка так любить пригортатися до нього, тисячу разiв на день цiлувати, пеститися, вiддано зазирати в очi…

Вiн просто стоїть ошелешений i вкотре не розумiє, що коїться.

- Невже ти хочеш сказати, що нiчого не пила? - тихо запитує Алоїз.

- Звичайно, що нi! Що, по-твоєму, я могла тут пити?

- Мишко, але ж я бачу, що ти не така, як пiвгодини тому!

- То ти - не такий! У тебе починається параноя не тiльки на моїх мужикiв, а й на випивку! Скоро ти почнеш мене пiдозрювати, що я ще й алкоголiчка?

- Мишко, ну що з тобою? Чому ти останнiм часом така знервована? Я ж тебе люблю, ти ж знаєш!

- Знервована? Не хвилюйся, уже тобi не довго терпiти! Один мiсяць.

Алоїз розумiє, що дiвчина його провокує. Тому пiдкладає дрова у пiч. Бере газету, лягає на лiжко i робить вигляд, що читає. Сам же тихенько за нею спостерiгає. Нiнка стоїть бiля пiчки, потiм виймає зi схованки вино й починає його допивати вiдкрито.

- Бачиш, а казала, що в мене - параноя.

- Що, менi вже й випити не можна? Ти хочеш зробити з мене святенницю? Набрид уже зi своїми повчаннями. Iди повчай iнших дiвок!

- Яких ще iнших?

Вона йде у протилежний куток кiмнати i сiдає в крiсло.

- Думаєш, я не знаю? Можеш менi тут казки розповiдати, але я знаю все.

- Мишко, ти б краще полежала бiля мене, заспокоїлася…

- Не хочу я до тебе! Хай бiля тебе iншi лягають!

Вони замовкають. Алоїз вдає, що читає. Нiна, здавлюючи в собi схлипи, плаче. Плаче, не знаючи чому. Просто так. Iз кожною хвилиною її ридання стають глибшими. Чоловiк розумiє, що це - не гра.

Тодi стелить бiлизну, яку вони принесли з собою, далi переносить Нiнку, яка легенько пручається, на лiжко, обiймає її. Так вони лежать довго. Потрiскує вогонь. Алоїз, слухаючи її схлипування, думає про те, що романтичний вечiр, яким вiн сподiвався розважити Нiнку, не вдався. Вона ж плаче, доки не засинає.

Коли прокидається вiд лихого сну, бачить, що Алоїз, тримаючи її руку, напiвдрiмає. Вона присоромлено роздягається, бо заснула в одязi. Пригортається до його сильних плечей, ховає голову пiд його руку й сопе, надувши губки. Вiн це миттю вловлює, бо також прокинувся i тепер лише вдає, що дрiмає. Його насторожив її неспокiйний сон, бо звик, що вона засинає будь-де i спить мiцно.

«Ох, ти ж моя хитрюща дiвчинко! - думає Алоїз. - Диви, не скаже, чого хоче, а буде отак хмикати, пхинькати, крутитися… А потiм ще й надується по-справжньому i звинуватить, що я її бiльше не кохаю, бо в мене, мабуть, уже є iнша».

I усмiхнувшись, вiдкриває для неї обiйми, зрадiлий, що її кепський настрiй минувся.

Вона довго плаче перед, пiд час i пiсля любощiв. I вiн розумiє, що це - не прелюдiя, не гра. Це йде вiд серця.

Опiсля коханий тихо погладжуює її бiлий, як снiг за вiкном, живiт. Вона ж враз пiдривається й, пiдiйшовши до столу, наливає собi коньяку, який вiн купив у крамницi.

- Гей, п'яничко мала! Ти що - знову хочеш напитися? Навiть не мрiй!

- Облиш мене! - в її голосi не залишилося й нотки нiжностi, якою щойно була переповнена. Її рухи стали рiзкими й нервовими. I де подiлася маленька беззахисна дiвчинка, яку вона так любить грати?

«Тепер вона нагадує радше розлючену фурiю», - думає Алоїз. Але не каже нiчого. Вирiшує дочекатися кiнця.

Вона довго сидить за столом. За годину випиває пiвпляшки. Алоїз дивиться на годинник - четверта ранку. За кiлька годин - додому, а вiн майже не спав! Але й далi терпляче чекає.

Тодi вона пiдходить до лiжка.

- Посунься! - каже. - Я хочу прилягти.

- Але ж ти зазвичай спиш бiля стiнки, - м'яко протестує вiн.

- А зараз я хочу лежати з краю!

- Гаразд, - чоловiк вiдсувається. I мовчки далi за нею стежить.

Нiнка притуляється до нього i чекає, аби вiн її пригорнув. Коханий обiймає. Хоча терпiти не може п'яних жiнок.

Вона, здається, засинає. Вiн - також. Але через годину Нiнка знову схоплюється, нiби чогось налякалася. Тодi сiдає на лiжку, обiйнявши руками колiна, i довго вдивляється у заснiжене вiкно.

- У мене брат зник, - раптом каже вона. Хоча навiть не знає, спить Алоїз чи нi?

- Як зник? - озивається вiн.

- Хiба я знаю - як? Вiн же за кордоном жив…

- Стривай, котрий брат?

- Старший…

- Так ти ж менi розповiдала, що вiн - хлопець спокiйний.

- Доки не нап'ється. От поїхав на заробiтки i зник. Жодної вiстки про нього вже сiм мiсяцiв.

- Хiба вiн не поїхав iз молодшим?

- Так, спочатку вони жили разом. Але менший весь час насмiхався з нього, принижував бiля iнших. От i розiйшлися. Кажуть, що вiн тодi багато пив… Ми з ним розмовляли вдома на Великдень. Вiн мав дуже поганий вигляд. Весь час нарiкав на брата. Навiть плакав! Уявляєш?

- Мишко, давай спатки. Це найрозумнiше, що ми можемо сьогоднi зробити.

I Нiнка слухняно лягла бiля стiнки, обернулася на бiк, i зажавши його великий палець у своїй долоньцi, мирно засопiла…

Привiт, мавпеня карнавальне!

Я стривожений випадком, про який ти менi розповiла. Будь обережною! Не допускай найменшої провокацiї. Одразу давай знати чоловiкам, що нiчого мiж вами не буде. Ба, бiльше - що ти готова до спротиву.