— Дуже кидає! — крикнув у відповідь Андросов, Його голос віднесло вітром, звук викрикнутих слів здався глухим і жалюгідним у навколишньому гуркоті стихії.
— Все нормально!.. Товаришу Фролов! — на всю силу легенів, так само як капітан Потапов, проревів Юхим Овдійович і побачив, що Фролов аж відсахнувся здивовано од цього дикого крику.
Сливін ходив по містку туди й назад, насунувши кашкет на зосереджене, мокре, запалене вітром обличчя Капітан Потапов вріс у палубу біля тумби машинного телеграфу, дивився нерухомо вперед. Штурмани Курнаков, Чижов та Ігнатьєв раз у раз виходили на місток, вдивлялися в береговий рельєф, зникали в дверях радіорубки.
— Зліва по носу… бачу рухливий предмет… — почув Андросов голос молодого сигнальника Михайлова.
Михайлов теж явно страждав від качки. Його голос рвався. Стрибав у малинових, стиснутих пальцях бінокль.
— Подивіться краще, доповісте ще раз точніше…
Це голос Жукова — спокійний, вимогливий, нібито гострим лезом прорізає хаос.
Михайлов дивився, спершись на поручні, його хитнуло, однією рукою він учепився за поручні, другою міцніше стиснув бінокль.
— Бачу хрестову віху… пофарбовану в чорне… з червоними смугами.
— Рухається чи стоїть на місці?
— Стоїть на місці.
— Продовжуйте спостерігати…
Жуков рушив до вахтового офіцера, йдучи по хисткій і слизькій палубі точною, впевненою ходою.
— Зліва по носу хрестова віха — чорна з червоними смугами, — доповів Жуков.
Михайлов знову вів біноклем по морю. Стояв тепер, здалося Андросову, твердіше, пряміше.
— Що ще бачите, Михайлов? — почувся вимогливий голос Жукова.
Михайлов мовчав.
— Ближче — кабельтова на два — до берега дивіться!
Михайлов вдивлявся. Повернувся до Жукова. Порив мокрого вітру забив йому рот, перехопив подих.
— Червона віха…
— Сигнальники! — загримів голос капітана першого рангу. — Напишіть «Топазу»: підійти до доку з підвітряного боку, утримувати його від зносу.
— Єсть написати «Топазу» — підійти до доку з підвітряного боку, утримувати його від зносу! — крикнув Фролов, швидко набираючи сигнальні прапори із сітки.
Клочкувате, олов'яносіре море, гойдаючись, мчало внизу. Вгорі проносилось, гойдаючись, клочкувате, олов'яносіре небо…
«Ось основне. Постаратися забути про качку, зосередитись на іншому». Андросов добре засвоїв це правило ще у воєнні роки, коли бувало корабель, на якому служив, починало кидати свіжою хвилею, а він ішов на бойові пости, до людей, — і думки про успішне завершення походу примушували забувати про все, крім справи.
Він розжав зведені на кронштейні пальці, і ноги відразу, немов самі собою, побігли по накрененому містку до другого борту.
Йому вдалося вхопитися за слизький поручень трапа. Спустився вниз по східцях, що вислизали з-під ніг, пробіг серед піни, яка захлюпувала йоги, добрався до кормової лебідки.
Зовсім недалеко видно було оточений пінявими вирами док. Серед цих вирів рухалися маленькі постаті в безкозирках і в брезентових куртках.
Вони рухалися впевнено й швидко, працюючи з тросами, і так само впевнено й точно працювали біля кормової лебідки «Прончищева» військові моряки й матроси криголама з боцманом Птициним на чолі.
Переводячи подих, Андросов зупинився біля лебідки. Роздивившись, побачив синюватобліде, страдницьке обличчя одного з матросів. Матрос не брав участі в спільній праці, вхопившись за фальшборт, майже обвис над киплячими хвилями, що злітали вгору до самого його обличчя.
— Товаришу Шебуєв! — покликав Андросов. Відчував, як піднімається нудотне головокружіння, як холодний хворобливий піт проступає на лобі, але різко ступнув до матроса. — Товаришу Шебуєв!
Матрос повернув до нього змарніле обличчя.
— Дуже порадувався б дехто тут на березі, коли б не подолали шторму ми, радянські мореходи!
Матрос спробував випрямитися.
— Комсомолець Шебуєв! Дивіться — всі товариші ваші працюють! Невже не справитесь самі з собою! Ремінь тугіше затягніть, на воду не дивіться… Думайте, як краще виконати свій обов'язок.
З силою, несподіваною для самого себе, він підтримав матроса, що ступнув до лебідки.
— Справлюся… товаришу капітан третього рангу! — сказав крізь зуби Шебуєв. Затягнув неслухняними пальцями ремінь. Краска знову проступала на його обличчі. Наступної миті він, ще невпевнено, вхопився за трос, потягнув його разом з іншими…
В зимову кампанію цього року «Прончищев» багато й плодотворно працював у важких льодах Балтійського моря. Він розчищав шлях затертим кригою кораблям, буксирував судна, що втратили власний хід. Криголам сам одного разу був на краю загибелі: його несло бортом на скелястий острів Калке. Команда вже зібралася спускати шлюпки, але витримка капітана й екіпажу врятувала судно від аварії.
Коли торосистий лід затер транспорт «Магадан», зламав йому руль і команда транспорту лише з наших літаків одержувала їжу та прісну воду, «Прончищев» пробився до «Магадана», вивів його з крижаного полону.
І нині в морі під час шторму моряки криголама впевнено несли вахту на верхній палубі й біля машин.
Андросов спустився в котельне відділення. Гаряче, рокочуче повітря, мов окропом, обдало його. Подавивши новий приступ нудотної слабості, Андросов збіг по стальних трапах, ішов вузькими трикутними проходами між гарячими котлами, туди, де глибоко під верхньою палубою гоготіло в топках оранжовожовте полум'я.
Механіки й кочегари діловито управляли механізмами, що утворювали вогненну кров криголама.
У жарких надрах «Прончищева» сильніше відчувалася качка, було важко ходити по слизьких ґратчастих площадках, що перекривали яруси машинного залу іі кочегарки.
Величезні шатуни злітали й опускались в електричному світлі. В топках гоготіло нафтове полум'я. Між гарячими котлами, у вузьких трикутних проходах, людей кидало від стінки до стінки.
У молодих моряків крутилися голови від качки й жари, але вони помітно підтягувалися за прикладом старших товаришів.
І старший механік Тихон Матвійович з йоржиком сивіючого волосся над завжди сердитим, трохи одутлим обличчям раз у раз спускався в машину, слухав роботу механізмів.
Цікава людина Тихон Матвійович. Великий любитель класичної музики. В його каюті намертво принайтований до столу патефон із солідним запасом пластинок.
Майже половину своєї зарплати Тихон Матвійович щоразу витрачає на купівлю нових пластинок. Улюблена його розмова — про життя й творчість композиторів усіх часів і народів…
Тьмяні відсвіти вогню падали на смуги тільників Ілюшина і молодих кочегарів Федіна та Петрова, що несли вахту біля топок.
— Ну, як вахта, друзі? — весело сказав Андросов, намагаючись перекричати шум вентиляторів. — Входимо на зовнішній рейд Гетеборга, скоро ставатимемо на якір.
— Та ось комсомольці наші трохи здають! — прокричав у відповідь Ілюшин. — Наче думають, що зараз саме час на койки завалитися.
Криголам різко хитнуло, пішли вниз полум'яні отвори топок. Андросов не втримався б на ногах, якби Ілюшин не вхопив його за руку. Федін і Петров стояли зсутулившись, важко й нерівно дихали.
— Комсомольці — майбутні комуністи — здають? Не вірю! — Таке здивування пролунало в голосі Андросова, що обидва молоді кочегари випрямилися. — Начальник експедиції наказав передати подяку кочегарам «Прончищева» за хорошу роботу!
Спершу йому здалося, що не перекричить шуму кочегарки, але тепер почував — котельні машиністи слухають його слова.
— Шторм минає. Ще трохи напружитись — і перемога!
— Єсть ще трохи напружитись! — сказав Петров, випрямився, пильно вдивляючись у скло водомірної колонки. Федін промовчав, але його рухи теж стали зібранішими й точнішими.
Капітан третього рангу відвідав інших кочегарів, потім ішов по стальних площадках машинного залу, мимо розподільних дощок і величезних, виблискуючи маслом колінчастих валів, що безшумно оберталися.
