_{Переклад з російської Т. ЧЕРТОРИЖСЬКОЇ}

_{Художнє оформлення та ілюстрації В. ТОКАРЄВА}

Море біля борту було димчастосинім, спліскувалося, мчало за корму довгими, спіненими хвилями. Ближче до обрію починався сріблястий просвіт, там ковзав «Сердитий» — низькобортний, швидкий красунь-корабель, як і «Ревучий». А біля самого обрію море знову ставало темнішим. Блискуча грань, ледь гойдаючись, відокремлювала його од сонячного, гарячого неба.

На високому містку ескадреного міноносця «Ревучий» сигнальник, старший матрос Жуков, опустивши бінокль, глянув мигцем на годинничок, що блиснув з-під рукава, і скоса подивився на Калядіна, який проходив повз нього.

Жуков не тримався за поручні, хоч свіжа хвиля хитала корабель. Знову підніс до очей свій випробуваний, потертий бінокль.

Вільно дихає Балтика після закінчення війни! Ожили морські шляхи! Ось знову стрій косих рибальських парусів забілів на горизонті, і Жуков одразу ж, як належить, доповів про них вахтовому офіцерові. І знову стій оце, вдивляйся невтомно у хвилі і хмари, хоч давно відсвяткували День Перемоги, навкруги наше, мирне море…

— Право на борт! — пролунав різкий голос командира корабля капітан-лейтенанта Бубекіна. — Курс двісті тридцять п'ять!

— Почати поворот вправо. Передати на «Сердитий»— тримати курс двісті тридцять п'ять градусів! — наказав сигнальникам вахтовий офіцер.

Молодший сигнальник Сучков поспішно причепив до снасті кінчик напіврозгорнутого прапора, потягнув тонкий прохолодний фал, квапливо перебираючи руками.

Легко, як завжди, фал заковзав по блоку верхньої реї.

Синьо-жовтий широкий прапор «спокій» — сигнал повороту вправо — злетів до верху щогли, вільно затріпотів на вітрі.

Але раптом кінчик прапора одірвався від снасті, полотнище згорнулось, вітер обмотав його навколо верхньої реї.

— Клеванти розчепилися! — почув Жуков голос старшини Калядіна.

Розчепилися клеванти — затискачі, що кріплять кінці прапорного полотнища до снасті… Заплутався прапор — на «Сердитому» не розберуть сигналу! Ганьба для сигнальників, затримується спільний поворот кораблів… Уперше сьогодні командир відділення Калядін допустив Сучкова до самостійної вахти — і ось…

— Очистити прапор! — крикнув капітан-лейтенант Бубекін. І тієї ж миті Жуков скинув із шиї ремінець бінокля.

— Потримай! — Він сунув бінокль молодшому сигнальникові, кинувся до щогли.

Ще, здавалось, не встиг відзвучати наказ, а Жуков уже вхопився за скоб-трап. Біг до верху щогли вузькою, стрімкою драбинкою. З затиснутими в зубах стрічками безкозирки — щоб не зірвало вітром — видирався до верхньої реї.

Все далі під ногами місток, усе ближче прапор, що заплутався на реї.

На верху щогли качка відчувалася сильніше, вітер боляче різав очі.

«Ревучий» накренився, і далеко під ногами засиніли швидкі горбасті хвилі. Не перестаючи підніматися, Жуков міцніше вчепився в скоб-трап…

«Закрутиться голова, посковзнеться Льонька — і зірветься, впаде у воду або розіб'ється об палубу, — хвилювався внизу командир відділення Калядін. — Ні, Жуков не зірветься… Міцний хлопець, зразковий сигнальник… Я вже знаю, пуд солі з'їли з ним за роки війни… Сміливий, швидкий, як вітер… І качки не боїться зовсім… Он як піднявся до самого верху… А що як усе-таки зірветься…»

Але сам Жуков не думав про це. Думав про одне — як дотягтися до кінця реї, винесеного далеко вбік.

Ось він досяг самого верху, перегнувся, тримаючись лише однією рукою за скоб-трап.

Корабель хитнуло особливо сильно, Жукову перехопило дух, піняві хвилі котились під ногами. Проте він дотягнувся до прапора, розплутав його, зчепив кінець полотнища із зірваним фалом.

І ось уже спустився по скоб-трапу, стрибнув на місток, стояв ніби нічого й не було, тільки часто здіймалися груди під тільником і яскравіше блищали красиві чорні очі.

Він узяв бінокль з рук молодшого сигнальника, який дивився захоплено й винувато. Глянув на старшину. «Молодець, Льоню! Розвернувся, як у бойовому поході!», скаже йому зараз старий друг Калядін. Але старшина відділення сигнальників лише насупився, відвів очі, набираючи нове сполучення прапорів… Значить, на прощання не хоче миритися старий бойовий товариш…

І Жуков ображено зсунув густі жорсткі брови, швидко підняв бінокль, знову почав вдивлятися в море і небо… Отже, по-старому Калядін триматиметься осторонь нього, відмовчуватиметься, розмовлятиме тільки в строго службових справах.

Кінчається важка похідна вахта. В такі хвилини приємне очікування заслуженого відпочинку завжди охоплювало Леоніда, допомагало ще пильніше вдивлятися вдалину, чіткіше доповідати про побачене. Проходячи мимо Калядіна, любив обмінятись із старшиною, що з півслова розумів його, яким-небудь міркуванням, жартом, усмішкою.

Але сьогодні це радісне почуття змінив легкий сум, немовби передчуття неминучої втрати.

Незлагода з Калядіним почалася кілька днів тому, коли, збігши по трапу в кубрик, Жуков побачив старшину схиленим над аркушем паперу. Калядін підвів веснянкувате, карооке, з облупленим широким носом обличчя.

— Ось пишу…

Він не доказав, бо Жуков і так знав, що пише Калядін. Рапорт про залишення на надстрокову. Наближався строк демобілізації, тієї демобілізації, про яку у воєнний час, як про щось незвичайно прекрасне, частенько мріяли друзі. І раптом у мирні дні Калядін різко. змінив рішення, почав думати про надстрокову, вмовляти друга подати рапорт.

— Корабель покинути не можу, розумієш. Чим ближче підходить час розлуки з ним, тим більше почуваю — не можу. Залишимось, Льоню, га? І рапорти подамо разом… Потім учитися на офіцерів підемо.

Це рішення друга вразило Леоніда. Уже встиг звикнути до думки, що скоро кінець військовій службі. Добре повоювали, пора відпочити. Він уявляв собі день, коли, прокинувшись вранці ще до побудки, вони з Калядіним ув'яжуть востаннє свої койки, перекладуть речі з рундуків у цивільні чемодани, ще раз окинуть поглядом знайомий до найменших дрібниць кубрик, а пізніше, одержавши документи, востаннє разом пройдуть по палубі до трапа на стінку.

Але тепер головне навіть не в цьому. Тепер він думав не тільки про себе, він думав про Клаву.

Мабуть, сам по собі і не мріяв би про залишення флоту. Хіба менше за Калядіна любив він море, корабель? Однак тут замішувалась особлива, делікатна справа. Ні, треба, треба вмовити друга.

— Гляди, Мишо, подаси рапорт — назад його не візьмеш, — сказав він тоді в кубрику. — Вибір долі. Легковажно дивитись на це не можна.

— А хто легковажно дивиться? — Калядін старанно виводив наступне слово рапорту. — Я до справи по-політичному підходжу. Могутній океанський флот нам потрібен? Факт! Кадри потрібні? — Калядін любив говорити трохи по-книжному, і це виходило в нього дуже переконливо.

— Якщо всі старі служаки через особисті інтимні причини почнуть списуватися з кораблів — з кадрами вийде поганенько.

— Та ми ж разом з тобою хотіли… Дружбу не ламати нашу…

— Ось і не ламай. Залишимось на кораблі, чудова справа! Добре тобі на кораблі? Добре! Діло своє любиш? Любиш! А ти ще гребець прекрасний, під парусами майстер пройтися. Морський талант. А на сушу йти хочеш!

Міцний, кремезний Калядін говорив так просто и розсудливо, що справді подумалось: не знайдеш заперечень…

Жуков замислено вийняв гребінець, почав пригладжувати жорстке, трохи кучеряве волосся, — збирався з думками для відповіді.