Литмир - Электронная Библиотека

— Упустіть!.. Упустіть мене!..

Але з-між визубнів надбрамної вежі хтось гукнув байдужим голосом:

— Іди собі, жоно! Не велено впускати!

Вона тільки тепер помітила, що руки в неї геть закривавилися, побиті об колоди та куття брами. Досі їй не хотілося вірити словам євнуха Полікрата, тепер же пересвідчилася, що й Савмак одцурався її.

Цар і раб - image002.jpg

Розділ 28

Цар і раб - image001.jpg

А Савмак сієї миті був думками й справді дуже далеко від неї: на крайньому сході свого невеликого царства, в білокам'яній Феодосії, під чиїми мурами пристали сто тридцять шестеро нових, мов дзвін, ладь понтійського таксіарха й наварха Діофанта.

Діофант прибув під Феодосію в ікас месунтос — останній день другої декади муніхіона місяця, який скіфи називали квітним. Разом з ним у хламиді простого мечоносця Евґенія знову був молодий цар Мітрідат Шостий Великий Евпатор Діоніс, а його двоє друзів, яким теж пощастило втекти з повсталого Пантікапея, Дорілай та Неоптолем, збагачені досвідом торішніх перемог та поразок, знову під орудою Діофанта й самого царя керували своїми таґмами. Діофант спробував узяти могутній город копієм, з ходу, але п'ятиденний приступ нічого не дав йому, крім тисячі вбитих і трьох тисяч поранених. Тоді Мітрідат наказав йому припинити марні спроби, бо цар Боспору Савмак надіслав у підмогу й так затятим феодосійцям майже тисячу добре зоружених робів, а в намісника Никона була й своя непогана дружина.

— Починається місяць тарґеліон, — сказав Мітрідат, — і саме тепер час брати город глухою облогою, а не восени, після жнив, як ти робив досі.

Діофант із повагою глянув на молодого царя й без колишніх ревнощів оддав йому першість. У тарґеліоні місяці починали стигнути ячмені, через три тижні надходила пора пшеницям, військо матиме харчу доволі, а обложним при всій ощадливості запасів торішнього хліба навряд чи вистачить більш як на три-чотири місяці. Діофант схилив голову перед юним нащадком древніх перських царів і почав брати Феодосію в глуху облогу з моря й суходолу. Він тільки закинув Мітрідатові:

— А як… скіфи?

Й то, власне ж, не було закидом, а швидше бажанням почути думку й іншої людини, в здібності якої він вірив дедалі дужче.

— Скіфи… — повторив Мітрідат, і з його враз потоскнілого виду Діофант зрозумів, що молодий цар досі поминав увагою скіфів і лише тепер замислився. «Скіфами» вони називали не тих оратаїв, технітів та інших дрібних людей, що взимку повставали проти них у Пантікапеї, перебили їхню півтисячну дружину й проголосили царем Савмака. «Скіфами» Мітрідат і Діофант називали тих, що населяли всю Таврику й після торішньої поразки знову піднялися на чолі з віроломним царем Палаком-Бориславом. Від того, чи Борис і далі бунтуватиме, а чи підкориться статтям торішнього договору й знову нарече себе «другом понтійського царя», зрештою залежала доля перемоги.

— Що кажуть херсоніти? — вдавано байдужим голосом поспитав Мітрідат.

Вони сиділи в кормі навархової діери всі вчотирьох, і крізь вузенькі віконечка їм було видно тільки частину зубчатих мурів Феодосії та лису гору над ними. Феодосійська затока була майже точним повторенням Пантікапейської, навіть одкривалася так само на схід широкою підковою, хіба що трохи ширшою, та город стояв не довкіл гори, як Пантікапей, а внизу, під горою.

Мітрідат звернувся до Неоптолема, який щойно повернувся з Херсонеса, й жевжикуватий пафлаґонець, обвішаний золотими та бронзовими бляшками, дістав гребіночку й спершу розчесав бороду та чуб, аж потім одповів цареві:

— Херсоніти дають п'ять діер на сто шістнадцять весел кожна, а ще — чотириста гоплітів, сонцесяйний…

Останнє слово він вимовив за звичкою й нахмурився, бо тут, у чужій землі, Мітрідат забороняв величати себе царськими титулами. Роздратований і сим, і неповною відповіддю молодого воєводи, Мітрідат обірвав його:

— Про скіфів що кажуть Херсоніти, питаю!

— Про скіфів?.. — Неоптолем глянув на Діофанта, із яким у нього з весни налагодились несподівано дружні стосунки. Старий таксіарх не радив казати цареві про те, що скіфський володар Палак відбудовує свою торік власними ж руками спалену стольницю, та Мітрідат дивився на нього так байдуже й знудьговано, що Неоптолем сказав йому геть усе:

— Палак повернувсь до стольного Неаполя, в Палакії, на який скіфи кажуть Бориславль, ковалі кують удень і вночі, а в Ховах у нього вже сидить чотири тисячі пішої рати.

— Пішої… — сказав Мітрідат і почав кволим кроком вибиратися з корми. Він півдня ходив уздовж таґм, що кільцем облягали Феодосію, підступав і до самих мурів, звідки в нього пустили дві стріли, тоді повиганяв усіх з навархової діери й зачинивсь у кормі на гак до самого ранку. Коли ж над морем зійшло сонце, звелів Дорілаєві:

— Готуй половину діер і половину рати. Завтра відпливаємо в Евпаторій.

— А тут?..

— Тут буде Діофант із Неоптолемом. Вали довкола Феодосії вже готові — Діофант утримає город і половиною рати.

Вайлуватий фріґієць Дорілай, одноліток Мітрідата, з невластивою для нього швидкістю кинувся виконувати цареву волю. Його радувала рішучість володаря. З'являлася нагода вирватись із-під опіки старого Діофанта, який мав його за хлопчика й терпів тільки через Мітрідата.

Почувши про таке рішення, Діофант ускочив до діери й почав розраджувати царя, ледве добираючи пристойні вирази:

— Сього не схвалять олімпійці! Ризиковано! Мусимо взяти спершу Феодосію, бо вона — ключ до Пантікапея. Тоді вийдемо перешийком на берег Меотіди й розділимо Савмака з його братом.

— Ти забув, що в моїх жилах тече кров Ахеменідів і що своїми небесними володарями я вважаю тих кумирів, яким приносили жертву мої пращури Кір й Дарій! — з веселим завзяттям відповів Мітрідат. — Палака ми побили торік, і він знову принесе мені воду й землю в золотих амфорах, щойно я з'явлюся під його мурами.

Коли Мітрідат отак блискав очима, на нього не впливали жодні докази, й Діофант похмуро схилив голову:

— Як хочеш… Твоя воля, ти знаєш ліпше за мене, простого смертного.

Мітрідат підвів його схилену голову:

— Дарма, таксіарше. Попливу, гляну, й Мітра споможе мені й напоумить. Лише не прикидайся ягничкою й пильнуй Никона.

Старий намісник боспорського царя після повстання скіфів одразу ж перейшов на бік Савмака, хоча досі був прихованим ворогом Пантікапея, бо мав у жилах кров Археанактідів. І Мітрідат, і Діофант угадували хід думок Никона: ліпше мати на царському троні випадкового пройдисвіта, який рано чи пізно скрутить собі в'язи, бо пішов супротиву всіх евпатридів, — аніж могутнього понтійського царя, який уб'є й останню надію повернути трон Археанактідам і навічно розчавить Боспор, приєднавши його до свого царства.

Мітрідат із Дорілаєм вирушили ще вдосвіта, посадовивши воїв на половину ладь. Решту суден перегнали за мис ліворуч Феодосії, щоб обложені не змогли второпати зміни й не втішали себе марними надіями. Діофант попереставляв і таґми, й уранці на мурах не було видно ніякого занепокоєння. Се свідчило про те, що ворог нічого не помітив, і Діофант старанно підтримував оману. Дві тисячі воїв, як і досі, з самого ранку виходили на підсипання обліжного валу. За два тижні, поки повернувся Мітрідат, вал піднявсь угору до середини феодосійських мурів, і тепер уже можна було б думати й про встановлення гуляй-городень та стінобийних махин.

Можна було б, але в стані понтійців настала сумна пора. Мітрідат повернувся з усіма суднами, числом шістдесят, однак суднами повернулося не більше як половина воїв. Решта полягла під мурами Бориславля-Палакія.

Підвели херсоніти. Їхні вивідники доповіли Дорілаєві, що скіфський цар сидить у Неаполі-Новгороді, Хови ж далеко, на цілий день дороги від столиці, та й залишено в Ховах малу залогу, яка ніколи не зважиться полишити мури тверді й вийти навстріч такому дужому супротивникові.

88
{"b":"194855","o":1}