Отак Марія стала повновладною господинею будинку й молочної ферми, де мала двох наймитів до найважчої роботи, а в банку завела собі рахунок, що дедалі зростав, дарма що всі діти були взуті й ходили до школи. Рідко кому щастить зустріти в житті казкового принца. Але Марія, яка ціле життя гарувала так, що їй було не до мрій про якихось там принців, знайшла його в особі колишнього робітника з пральні.
Тим часом світ почав допитуватися — хто ж такий цей Мартін Іден? Видавцям він відмовлявся давати будь-які біографічні відомості, але від газетярів так легко не відкараскатися. Окленд був батьківщиною Мартіна, і репортери розшукали десятки осіб, які охоче розповіли, хто він був і ким не був, що робив і надто чого не робив ніколи. І на втіху цікавої публіки всі такі відомості з'явилися на сторінках преси разом з фотопортретами, на які не забарився взяти патент місцевий фотограф, що колись зняв Мартіна. Мартін до того ненавидів журнали і взагалі буржуазне суспільство, що спочатку силкувався навіть боротися з цим рекламним шалом, але згодом скорився йому, бо це виявилось легше.
Важко було сховатися від спеціальних кореспондентів, які приїздили здалека, щоб побачитися з ним. Та й дні були такі довгі з тієї пори, як він кинув писати й учитися, а треба ж було їх чимось заповнювати. Тим-то дозволив собі невеличку примху — давав інтерв'ю журналістам, розмовляв з ними про літературу та філософію і навіть приймав запрошення до буржуазних домів. Якийсь чудний, хоч і вигідний, душевний спокій опосів його. Ніщо його не турбувало. Він простив усім, навіть тому репортерові, що змалював його запеклим соціалістом, дав інтерв'ю аж на цілу сторінку і дозволив сфотографувати себе в кількох позах.
Принагідно він бачився з Лізі, яку виразно засмутила його раптова слава. Це ще збільшило відстань між ними, і, певно, задля того, щоб хоч трохи зменшити її, Лізі погодилась ходити до вечірньої школи та на торговельні курси й одягатись у модної кравчині, що брала величезні гроші. Дівчина мала такі помітні успіхи, що Мартіна навіть узяв сумнів, чи правильно він повівся щодо неї, бо ж уся її поступливість і ретельність були тільки заради нього. Вона хотіла стати чогось вартою в його очах, саме виходячи з його мірила вартості. Однак він не подавав їй ніякої надії, ставився до неї, як до сестри, і рідко її відвідував.
«Запізнілого» видала фірма Мередіт-Лоуел, коли Мартін уже піднявся на вершину популярності, і, як захопливий белетристичний твір, ця повість зажила ще більшої слави, ніж «Ганьба сонця». Минав тиждень за тижнем, а дві книжки Мартінові — річ нечувана! — все ще мали найбільший попит. Не тільки любителів белетристики, а й тих, хто захоплювався «Ганьбою сонця», зачарувала надзвичайна майстерність, з якою було написано морську повість. Тільки-но Мартін Іден успішно атакував містицизм, а тепер і на практиці показав, що таке справжня література, явивши таким чином своє рідкісне обдарування — критика й митця в одній особі.
Гроші плавом пливли до нього, так само й росла його слава, і він сяяв на літературному небі, як огненна комета. Але вся та метушня, що він зчинив, більше бавила його, аніж цікавила. Мартіна вразила тільки одна маленька подія, і якби світ знав про неї, то теж був би вражений. Одначе світ вразила б не сама ця дрібничка, а те, що вона набрала в Мартінових очах величезної ваги. Суддя Блаунт запросив його на обід. Сам собою цей факт був мізерією, але такою, що невдовзі мала вирости у щось велетенське. Мартін образив суддю Блаунта, поводився з ним брутально, а суддя Блаунт, спіткавши Мартіна на вулиці, запросив на обід! Мартін думав, скільки ж разів бачив він у Морзів суддю Блаунта, і той ніколи не запрошував його на обід. Чому тоді не запрошував? — питався подумки Мартін. А відтоді ж він не змінився. Він був усе той самий Мартін Іден. У чому ж різниця? Тільки в тому, що його твори видано, що вони стали книжками? Але ж він написав їх давно. Усі вони були готові ще тоді, як суддя Блаунт нападався на нього й на Спенсера. Отже, суддя Блаунт запросив його на обід не заради його вартості справжньої, а заради фікційної!
Мартін посміхнувся й пообіцяв прийти, дивуючись водночас своїй поблажливості. На обіді, куди було запрошено з півдесятка високодостойних персон з дружинами, Мартіна трактовано як знаменитість. Суддя Блаунт, палко підтримуваний суддею Генвелом, настирливо просив Мартіна записатися в члени фешенебельного клубу «Стікс», куди мали доступ не просто багаті люди, а лише видатні. Мартін ще більше здивувався, але від пропозиції відмовився.
У нього було чимало клопоту з розподілом рукописів. Редактори просто засипали його замовленнями. Нараз відкрилося, що він прекрасний стиліст, що твори його надзвичайно змістовні. «Північний огляд», надрукувавши «Колиску краси», звернувся до Мартіна з проханням дати ще кілька аналогічних статей і, певно, одержав би їх, якби раптом «Бертонів журнал» не ризикнув замовити йому аж п'ять статей, пропонуючи по п'ятсот доларів за кожну.
Мартін відповів, що згоден, але з умовою гонорару по тисячі доларів за статтю. Він добре пам'ятав, що ті самі журнали, які тепер так уганяли за його рукописами, колись від них відмовлялись. Їхні відмови були бездушні, автоматичні, стереотипні. Вони добряче його попомучили, тепер же попомучить і він їх. «Бертонів журнал» заплатив Мартінові за п'ять статей стільки, скільки визначив автор, а ще чотири статті охоче вхопив за таку саму ціну «Мекінтошів місячник». «Північний огляд» не міг за ними угнатися і лишився без нічого. Так вийшли «Жерці тайни», «Мрії про чудесне», «Міра людського «я», «Філософія ілюзій», «Дух і плоть», «Мистецтво та біологія», «Критика й пробірки», «Зоряний пил», «Сила лихварства». Вони пішли в світ, викликавши бурю тривалих розмов і суперечок.
Редактори пропонували Мартінові самому встановлювати умови, і він робив це. Але продавав він лише те, що було написано раніш. Він твердо вирішив нічого більше не писати. Сама думка про те, щоб знов узятися за перо, лякала. Він бачив, як юрба порвала на шмаття
Брісендена, і, хоч його самого вона вітала оплесками, він уже не міг її просити й поважати. Сама слава його здавалася ганебною зрадою Брісендена. Він кривився з огиди, але вирішив довести справу до кінця й набити торбу грішми.
Від редакції Мартін одержував листи такого змісту:
«Приблизно рік тому ми, на превеликий жаль, змушені були відмовитися від циклу ваших ліричних поезій. Вони й тоді справили на нас величезне враження, але, взявши на себе певні зобов'язання перед іншими авторами, ми не мали змоги прийняти ваші твори. Якщо досі ці поезії ще не видано і якщо ви не відмовите прислати їх нам, то ми з великою охотою надрукуємо весь цикл, виплативши вам такий гонорар, який ви самі призначите. Крім того, ми готові випустити ці поезії окремою книжкою на найвигідніших для вас умовах».
Мартін "згадав про свою трагедію, написану білим віршем, і послав її замість ліричних поезій. Перше ніж відсилати, він перечитав трагедію й був вражений її дилетантською пишномовністю, і впевнився, що вона нічого не варта. Але все-таки послав її, і трагедію було-таки видрукувано, у чому редактор каявся до смерті. Публіка обурювалась і не хотіла йняти віри, що цей словесний мотлох вийшов з-під пера такого майстра, Як Мартін Іден. Одні запевняли, що це просто невдала підробка, інші, що Мартін Іден, наслідуючи Дюма-батька, в зеніті своєї слави доручає іншим писати за себе. Коли ж Мартін сказав, що трагедія — одна з його перших літературних спроб і що бідна редакція не могла заспокоїтися, поки не одержала її, знявся загальний регіт і весь редакторат було звільнено. Окремою книжкою трагедія так і не вийшла, хоч Мартін устиг покласти до кишені солідний аванс.
«Тижневик Колмена» прислав Мартінові довжелезну телеграму, що коштувала мало не триста доларів, замовляючи йому двадцять статей і обіцяючи заплатити за кожну по тисячі доларів. Йому пропонували об'їхати для цього за рахунок журналу Сполучені Штати і вибрати собі які завгодно теми. У телеграмі навіть було зазначено вибір можливих тем, щоб показати, наскільки широкі можливості надаються письменникові. Журнал ставив лише одну вимогу — обмежитися проблемами, що стосуються Сполучених Штатів. У телеграмі-відповіді Мартін висловив глибокий жаль, що не може прийняти цієї вигідної пропозиції.
