До квартянської “зими” енергетичну лінію ввели в дію; на контрольному щиті Селища Завойовників Всесвіту було одержано напругу понад чотириста тисяч вольт. На жаль, через погану погоду подальші роботи довелося припинити.

Період тривалих дощів учені використали для підготовки до будівництва ливарні та для огляду печерного міста.

Квартяни цього разу зустріли їх дуже привітно. Охоче показали їм підземний лабіринт і свої примітивні печі, в яких виплавляли деякі метали, познайомили з своїм мистецтвом.

Ці істоти, власне кажучи, ще стояли на досить низькому рівні розвитку. Вчені вирішили навчити квартян цілого ряду ремесел, передати їм для копіювання досконаліші інструменти, взагалі допомогти усім, чим можна.

Домовлятись було важко, але люди кам’яного віку багато чого розуміли з жестів. Чимало допомагали й малюнки.

Северсон сидів на лавочці перед будинком і задумливо дивився на недобудовану ливарню. Крізь відчинене вікно вітерець доносив “Влтаву” Сметани — музику, яка долетіла з Землі на Кварту після чотирирічної подорожі Всесвітом. Обидва великі сонця стояли тісно одне поруч одного. Проксіма купалась у рожевій туманній імлі низько над обрієм.

Все тут було вже таке звичне, що навіть дивною здавалась думка, що десь існує інший світ, зовсім не схожий на цей. Але той далекий світ кликав і манив.

Северсона охопила несподівана туга — туга за батьківщиною.

В упертому бою з підступною природою, в невтомній спільній праці спогади про вітчизну не тривожили так, як зараз, коли він лишився тут один-однісінький охороняти селище.

Северсон підвівся, причинив вікно клубу і пішов до будівництва. Зупинився біля опор, що тримали широкий дах, вистелений великим листям квартянських дерев. Ця покрівля захищала будівельників сталеливарного заводу від дощів, а зараз давала приємний холодок.

“Сталеливарний завод… — посміхнувся Северсон, глянувши на великий циліндр з півкулею на вершині. — Людина, почувши таку назву, скоріше уявила б собі велетенські споруди, огорнуті димом, аніж цю непоказну піч, що скидається на гриб…”

Його думка знову полинула на Землю, в глибоке минуле, до часів молодості. Тоді всі жили в страху перед війною. Люди не знали таємниць невичерпної атомної енергії. Виробництво сталі та сплавів металів було дуже складним і важким: руду переплавляли на чавун у доменних печах, потім напівфабрикат ішов до сталеливарних заводів, де в мартенах перетворювався на сталь. Із сталі відливались болванки, які переходили в прокатний цех. Гам вони знову нагрівались і поступово розвальцьовувались потрібним чином…

Вчені довго думали над тим, як скоротити цю довгу Дорогу. Тільки атомна енергія допомогла їм виробляти сталь та інші метали просто з руди і одразу відливати в форми. Тому й завод, який будується на Накритому столі, має лише атомну піч та ливарний майданчик.

Роздуми Северсона урвало шарудіння, що почулося десь за атомною піччю. Він швидко схопив рушницю й попрямував до ящиків з апаратурою. Шарудіння замовкло.

За кілька хвилин звуки повторились знову. На одному з ящиків трохи піднялась і зразу захлопнулась кришка.

“А постривай-но!” Северсон підійшов навшпиньки, повільно зсунув кришку.

В отворі з’явилось злякане обличчя молодого квартя-нина. Дивлячись виряченими очима на Северсона, він судорожно стискував у руці котушку з блискучим дротом і тремтів усім тілом.

— Чи ви бачили такого злодія?! Сам спіймався в пастку! — щиро зареготав Северсон. — Що ти тут шукаєш, друже?

Квартянин печально проскиглив: “Гуііі…” — і притиснувся до стінки ящика. Потім простягнув котушку Северсону.

— Отож-бо й є!.. А де ті чашки, які вкрадено у нас з літака?.. Ну, не бійся, ти вільний. Лети додому!

Северсон відійшов від ящика, але квартянин навіть не поворухнувся, не зводячи з Северсона очей.

— Ну, то як хочеш. Зачекаю, поки ти отямишся… — сказав поблажливо Северсон, відійшов ще на кілька кроків і сів. За якийсь час квартянин посміливішав, виліз з ящика і примостився поруч з Северсоном.

— Киш! Та біжи ж додому!

Квартянин здригнувся, розвів руками з перетинчастими крилами, але тут же знову склав їх на колінах.

“Боїться мене!” — подумав Северсон. Він підвівся і попростував до будинку. Але коли озирнувся, то побачив, що квартянин шкутильгає за ним.

— Чи то тобі у нас сподобалось, чи ти ще щось замислив?

— Гуііі… Кеііі… — відповів квартянин, ніби зрозумівши. Він наблизився й сів почіпки.

— Ти не голодний? — добродушно запитав його Северсон, витяг з кишені пакунок з цукерками і простягнув незвичайному гостеві. Квартянин охоче взяв подарунок. Якусь мить розглядав уважно з усіх боків. Після кількох спроб йому вдалося розірвати пакунок. Цукерки, які висипались на землю, він швиденько зібрав і напхав ними собі рот. З сяючих очей та радісного підстрибування можна було судити, що земні ласощі припали йому до смаку.

Увечері, коли експедиція повернулась, Северсон з квартянином вже були найкращими приятелями.

— Дозвольте відрекомендувати вам мого друга Ксаве-рія! Він попросив у нас притулку, — засміявся Северсон. побачивши здивовані обличчя друзів. — Ані на крок не відходить від мене. Мабуть, йому стало нудно в джунглях.

— Або ж його житло та родичів знищив вулкан, — припустила Алена Свозилова. — Це — щаслива нагода… Краще вивчимо життя квартян і, можливо, також його чого-небудь навчимо. У нього цілком інтелігентне обличчя.

— А як пройшла розвідка? — звернувся Северсон до Навратіла.

— Понад сподівання, чудесно. Кварта становить собою справжню скарбницю найрізноманітніших руд. Ми знайшли такі багатющі родовища, що могли б побудувати тисячу “Променів”.

— Трохи перебільшуєте! — сказала Молодінова. — Мабуть, ви заразилися від Фратєва.

— А хіба я перебільшую? — вищирив зуби Фратєв. — Хай виростуть у мене такі крила, як у цього маленького Ксаверія, коли я перебільшив хоч одне слово!

Квартянин переводив погляд з одного на другого і злякано притискувався до землі.

— Ще одне велике відкриття, Лайфе! — сказав Навратіл. — На острові Підкова ми виявили… А втім, ідіть подивіться самі…

Северсон зайшов до кабіни.

— Ви, Краус?! — запитав він здивовано.

На койці лежала давно не голена виснажена людина.

— Так, я… Повертаюсь до вас… Назад у людське товариство… Не можу жити один, без людей… Судіть мене…

Северсон поклав йому руку на плече:

— Тільки лежіть спокійно, щоб собі не зашкодити… Для суду часу вистачить. Я можу вас зрозуміти, бо знав ще старий світ.

В каюті Хотенкова блимнуло червоне світло. На великому екрані відеофону з’явилось обличчя доктора Заяца:

— Не гнівайтесь, що турбую вас. “Фотон” і “Електрон” вже досягли швидкості триста тисяч кілометрів на секунду!

— Зупиніть в такому разі реактивні двигуни. А як поводяться вільні атоми водню в міжзоряному просторі?

— Непогано. Температура зовнішньої оболонки піднялась тільки до дев’яноста градусів. Ми боялися, що буде гірше.

— Чудово! Таке торжество ми повинні сьогодні як слід відсвяткувати. Не хочу хвалитись, але й я за останні дні досягнув певного успіху. — Хотенков відчинив шафу і витягнув з неї футляр з скрипкою. За мить полились чудесні звуки радісного маршу.

— Прекрасний звук, як у страдіварки! — схвально сказав Заяц, коли Хотенков дограв.

— Вам подобається? В такому разі — вдалось.

— Скрипку ви зробили самі? — здивовано спитав Заяц. — Можливо, розгадали таємницю Страдіваріуса?

— Здається, так. Після багатьох марних спроб мені нарешті вдалося точно встановити хімічний склад речовини, якою просочувалося дерево страдіварок. Уявіть собі, що той розчин, у якому намочував дерево знаменитий майстер, ми маємо в нашій біохімічній кухні. Білковий розчин скріпляє стінки клітин і робить їх більш еластичними, пружними… Хвилинку… Хтось стукає… Зайдіть!