Як тільки вертоліт приземлився, Навратіл кинувся до нього й сів поруч Фратєва. Під пахвою він тримав невеликий металевий циліндр.

— Назад, до вулкана, до паразитарного кратера! — наказав академік, відсапуючись.

Фратєв мовчки кивнув. Вертоліт піднявся в повітря. До кабіни заповз їдкий задушливий дим.

— Приготуйтесь, друже, зараз скинемо атомну бомбу! — сказав Навратіл, коли вони опинилися над протилежним схилом вулкана. — Бомба спускатиметься на парашуті, однак багато часу в нас не лишиться. Коли я вам скажу, намагайтесь якнайшвидше вибратись з зони вибуху. Не може бути, щоб ми не скерували лаву в інший бік… Увага!.. Єсть!

Освітлений багряними відблисками парашутик з атомною бомбою швидко знижувався. Навратіл провів його поглядом і обернувся до Фратєва:

— Ну, чого ж ви…

Вертоліт гойднуло. Фратєв, який сидів, уткнувшись головою в пульт управління, мляво зсунувся додолу. Його обидві щоки були залиті кров’ю.

Навратіл кинувся до нього, потім судорожно перехопив важелі управління, щосили натиснув на педаль газу.

Вертоліт різко рвонуло.

А внизу, біля невеличкого засипаного кратера, блиснув спалах неймовірної яскравості. Вогненний вихор здійнявся у височінь; він розганяв присмерк ночі, підхопив вертоліт і кинув його аж ген убік.

Навратіл насилу вирівняв машину.

Велике жовте сонце зайшло за голі верхів’я гір. По небу розлилося червоне віялоподібне сяйво. І назустріч ньому сяйву швидко піднімався вертоліт, у якому сиділа одна-однісінька людина — професор Мадараш.

Професор ще раз поглянув згори на будинок, освітлені вікна якого навівали смутні спогади про затишок.

“Чи доведеться ж його ще побачити?” — майнула в голові невесела думка, але професор одразу ж її прогнав і перевів погляд у протилежний бік.

Долиною вогнів сунув густий дим, прибитий вітром до землі. Над ним крихітними чорними цяточками снували крилаті квартяни, вигнані пожежею з своїх печер.

Вулкан погрозливо вивергав полум’я з обох кратерів. Лава, яка ще потроху витікала з бічного отвору, моментально застигала на поверхні, утворюючи на скелях зморшкуваті нарости. В деяких місцях гази й водяна пара пробивали неміцну зовнішню кору, утворюючи мініатюрні кратери, що розбризкували іскри вогню.

Мадараш зітхнув і полетів швидше.

Вертоліт прямував просто на північ, до екватора. Треба було поспішати: наближався зручний час для зв’язку з Землею — та півкуля Кварти, де стояв гравітаційний передавач, оберталась у напрямку до нашої Сонячної системи.

Машина легко сіла на майданчику біля невисокої конструкції. Мадараш зайшов у приміщення, увімкнув апаратуру. Вчений був дуже схвильований.

— Сьогодні передаю вам ще сумнішу звістку, аніж учора… — монотонно виспівував телеграфний ключ. — Інженер Фратєв тяжко поранений: у нього розбита черепна коробка і обпалено частину обличчя. Разом з академіком Навратілом він героїчно рискував собою заради нас усіх… Доктор Вроцлавський бореться за його життя. Втрату крові поповнено переливанням, однак поранений увесь час лишається непритомний… Як усе це трапилось?.. Учора я повідомляв про несподіваний вибух нашого сусіда, вулкана Люльки. На щастя, академік Навратіл встиг виготувати атомну бомбу, якою ми вирішили відкрити бічний кратер, щоб потоки лави не знищили наше селище. Інженер Фратєв при розвідувальному польоті над вулканом був поранений розжареною вулканічною бомбою в скроню. Він вважав це за легке поранення і не доповів Навратілу, а полетів з ним до вулкана ще один раз. Навратіл помітив його стан тільки перед вибухом атомної бомби, коли Фра-тева було поранено вдруге, — великим уламком каменя, що пробив вікно вертольота. Крім інженера Фратєва, всі чіорові… Щойно збудоване житло на Накритому столі не пошкоджене, зате печера завалилася зовсім. Підземна атомна електростанція знищена. У нас лишився єдиний реактор на “Стрілі”, але він не може дати стільки енергії, щоб ми могли побудувати ливарню й виготовити частини для пошкодженого “Променя”. Ми зайшли у безвихідь. Лишається єдина надія: попросити про допомогу квартян. З дотепних конструкцій, виявлених Свозиловою під час подорожі навколо Кварти, можна судити, що вони досконало володіють технікою й мають металургійні заводи… Сподіваємось, що квартяни зустрінуть нас по-дружньому і не вважатимуть за окупантів планети… Турбуємось про Северсона й Свозилову. Вже кілька днів від них нема ніяких звісток. Можливо, у них пошкоджено передавач… На сьогодні кінчаю. До завтра!

Мадараш вимкнув передавач і незабаром повернувся до своїх товаришів у селище на Накритому столі.

А на світанку астрогравіметр спіймав відповідь з Землі:

— “Відважні завойовники Всесвіту! Любі друзі! Ми з вами! Тримайтесь: на нових міжзоряних кораблях “Фотон” і “Електрон” завершуються останні роботи. Завтра, о п’ятій тридцять за середньоєвропейським часом, вони стартують. Чекайте на нас за чотири роки…”

Мадараш, який приймав повідомлення, не повірив власним очам: за чотири роки? Чи не помилились вони?.. Чи, можливо, їм вдалось збільшити швидкість кораблів аж до швидкості світла?

Він вибіг до коридора. Назустріч йому поспішав Чан-су. Академік радісно махав руками, очі його сяяли.

— Перший бій виграно! Наш Фратєв житиме!

Голос його затремтів…

Великою радістю для колонії на Накритому столі було повернення Алени Свозилової та Северсона з довгої, повної надзвичайних пригод подорожі.

Другого дня, як тільки мандрівники відпочили, Северсон продемонстрував великий документальний фільм, який вони з Аленою привезли з собою.

Всі зібрались у залі, який ще пахнув свіжою фарбою. Світло погасло. На екрані з’явився краєвид місцевості, що пробігала глибоко під літаком.

— Зразу ж за Протокою завойовників Всесвіту перед нами з туману виринули щойно виниклі вулкани. Вони значно підняли західний берег континенту Геозії… — супроводив окремі кадри-картини голос Северсона, бо фільм ще не був озвучений. — Скоро по тому ми виявили загадкові будови з дивними конструкціями, що свідчать про високу культуру їхніх будівників. На жаль, це єдине селище, яке ми досі бачили на Кварті. Його огляд, безперечно, покаже нам шлях до розвинених мешканців планети. Найбільше вражає те, що двоє з них, яких ми помітили в подвір’ї селища, дуже схожі на нас, людей.

…Покружлявши над селищем квартян, повертаємо ліворуч, до великого пасма гір, що заступає нам вид на море. Піднімаємось угору, щоб перелетіти небезпечну хмару попелу, виверженого цілим рядом діючих вулканів.

…Пристаємо в затоці, утвореній півостровом Коняча голова. На скелі біля берега встановлюємо першу автоматичну метеостанцію.

…Летимо над групою островів далі на південь. Океаіг під нами увесь час міниться: його поверхня, скільки око сягає, розмальована рухливими смугами. Це морські течії несуть звідкись вулканічний попіл.

…Великим півколом повертаємось до екватора. По дорозі встановлюємо ще ряд автоматичних метеостанцій. В затоці підковоподібного острова нас вітають морські звірі.

…І нарешті знову континент. Після короткочасного польоту ми опинились перед великою туманною запоною, яка звисала од хмар аж до землі… Влітаємо в імлу. Наші апарати сигналізують, що молочний туман навколо нас — це гаряча пара. Майже вертикально виходимо з неприємної лазні. Піднімаємось високо над морем і спостерігаємо місцевість на екранах радарів. Уточнюємо карти і за правом перших дослідників даємо цьому морю назву — море Данте.

Очі всіх учених вп’ялись у екран. На ньому швидко змінюються картини; пропливає небачений світ Кварти.

— Ще одне море, — продовжує Северсон. — Алена Сво-зилова називає його морем Дракона, бо на берегах повнісінько найрізноманітніших ящерів.