— Красиво ти собі малюєш, приятелю! Все в тебе йде як по писаному: вже мало не почуваю себе прем’єр-міністром і воджусь з якимись химерними людьми, пояснюю їм теорему Піфагора і навчаю ремесел. А ти ласкаво даєш мені поради, — чисто як новоспечений президент!

— Ну, побачимо!

“Промінь” наблизився до Кварти настільки, що коричнево-зелені материки та темно-блакитні моря вже було видно неозброєним оком. Де-не-де їх вкривала густа запона хмар.

Навратіл і Северсон вивчали незнайому планету з допомогою сильних телескопів. Більшу частину суходолу вкривали ліси. Узбережжя, скільки сягало око, були пустельні. Ніде ані найменшого сліду міст чи будь-яких інженерних споруд.

— Будемо сідати на море? — запитав Северсон.

— На море? — Навратіл випростався і потер очі, втомлені тривалим спостереженням. — Гадаю, що краще зовсім не сідати.

— Чому?

— Пробачте, я висловився не досить точно. Звісно, я за те, щоб приземлитись, але не “Променем”. Корабель може зазнати катастрофи, і тоді важко буде повернутись на Землю. А лишатись тут робінзонами — навряд чи варто.

— Отже, ви пропонуєте відвідати Кварту допоміжним літаком, а “Промінь” перетворити на штучний супутник планети?

— Саме так. Як ви пам’ятаєте, я передбачав це ще в проекті польоту. “Промінь” буде зручною перехідною станцією в безповітряному просторі, звідки в першу-ліпшу мить можна вирушити додому чи в дальшу подорож. Водночас він служитиме досконалою обсерваторією та радіоцентром, який, не зазнаючи атмосферних перешкод, підтримуватиме зв’язок з Землею. Словом, “одним махом кількох мух побивахом!”

— Блискуча ідея! — посміхнувся Северсон.

— Але не оригінальна.

— Отже, наказати Краусу, щоб він починав підготовку?

— Це залежить тільки від вас! — Навратіл підморгнув по-змовницькому і поклав руку на плече Северсона. — Ви сьогодні наш капітан, на якого ми звіряємось.

Скоро по тому весь “Промінь” ожив, як розворушений мурашник. Відчинились бічні дверцята, і з зорельота вийшли в безповітряний простір люди в скафандрах. Плавними рухами вони наблизились до корми велетня, де лишалися прикріпленими ще три допоміжні ракетні літаки. Відчинився і головний вантажний люк. В ньому з’явились дві людини, які тягли великий металевий поплавок. Невтаємниченого спостерігача ця картина, мабуть, вразила б: люди, здавалось, не докладали ніяких зусиль. Але так воно й було насправді: в міжпланетному просторі найважчі вантажі майже зовсім невагомі, тут не почувається сила тяжіння.

За якихось півгодини металевими поплавками були обладнані всі три допоміжні літаки — “Стріла”, “Сокіл” і “Чайка”; до першого з них було перенесено все потрібне обладнання. І нарешті в кабіні управління “Променя” прозвучав голос Крауса:

— Приготування закінчено!

— Вертоліт не забули? — запитав Северсон.

— Він на своєму місці.

— Човни перевірені?

— Гак, все гаразд. Ніяких пошкоджень.

— Тоді готуйте “Стрілу” до старту.

Склад екіпажу експедиції на Кварту вирішили визначити жеребкуванням. Ніхто не наважився проситись у політ на “Стрілі”, але кожен цього прагнув: адже цим визначалась честь побувати першим на незнайомій планеті незнайомої сонячної системи.

Жеребок витягли академік Навратіл, професор Мадараш, Цаген, Свозилова, Грубер та Краус. Капітаном “Стріли” було обрано Навратіла.

Перед вильотом до каюти Навратіла прийшов Северсон. Він мовчки стояв у дверях і збентежено гладив кишеню, як школяр біля дошки.

— Що у вас таке, друже?

— Хотів би вас попросити… Чи не можу я полетіти разом з вами?

Навратіл вражено звів густі брови:

— Як це? Чому? Адже ви не витягли жеребка. “Промінь” можуть покинути не більш як шість чоловік, кого ж мені виключити з екіпажу? Адже всі ми однаково хочемо побачити на власні очі незнайомий світ.

— Цаген поступився б для мене місцем, я вже з ним розмовляв про це. Все залежить тепер від вашої згоди.

— А чому вас так цікавить бути серед тих, що першими ступлять на Кварту?

Северсон схилив голову:

— Боюсь за Алену. Адже ви знаєте, я і вона…

— Так он воно що! Може, ревнуєте? Не довіряєте нашим колегам? Чи, може, гадаєте, що Алена — слабенька жінка, яка потребує, щоб біля неї був лицар? То їх буде аж п’ятеро… Я розумію, ви хочете бути повсякчас разом. Я не проти цього. Але усвідомте, що ми не на прогулянці. Завойовуючи невідомі краї Всесвіту, без дисципліни ми скоро б зазнали поразки. Як колишній солдат, ви це повинні були б знати краще, аніж я. “Дивлячись на гарне личко — ситий не будеш!” — казали наші предки… — посміхнувся Навратіл, глянувши на зажурене обличчя Северсона. — Щоб ви знали моє добре серце, яке б’ється під грубою блузою, спробуємо умовити Цагена. Якщо він справді поступиться місцем в “Стрілі”, полетите разом з нами.

Цаген охоче передав Северсону спорядження та особисті запаси харчів. Щасливі обранці попрямували до “Стріли”. Услід їм лунали побажання:

— Щасливої дороги!

— Сердечний привіт квартянам! — До скорого побачення!

Отвір герметично закрився. Кілька чоловік швидко відокремили “Стрілу” від велетенського “Променя”.

Атомні реактори очікували тільки сигналу, щоб звільнити неймовірну енергію для реактивних моторів.

— Вперед! — наказав Навратіл.

Літак вислизнув з обіймів “Променя” і попрямував униз, до великого живого глобуса.

Через дві години він уже плив на висоті сто двадцять кілометрів над поверхнею Кварти.

— Оглянемо спочатку всю планету, — звернувся Навратіл до Крауса. — Кінозйомка нам багато допоможе при складанні карти, а до того ж так легше буде знайти підходяще місце для посадки літака.

Головний пілот мовчки кивнув головою на знак згоди.

Глибоко внизу швидко чергувалися суходоли й моря. На обрії, в багряно сяючій атмосфері висіло найбільше сонце — жовта Центавра А; пізніше випливла Центавра Б, трошки менша, оранжева. Найменша з дружної трійці — криваво-багряна Проксіма — з’явилась уже при польоті над протилежною півкулею.

— Маю сумнів, чи квартяни знають, що таке санки й лижі, — жартував Краус.

— Я теж такої думки, — погодився Мадараш. — Здається, тут снігу не розживешся. А може, тепер на всій планеті палюче літо? Спробуй-но вгадати, коли ще не знаєш цих трьох дивних сонць!

— Погляньте, — показав Краус пальцем вниз. — Бачите оту он широку протоку між двома суходолами? Ідеальне місце для посадки. Як ви гадаєте, капітане?

— Можливо, — труснув головою академік. — Але хто нам дасть гарантію, що саме в тих місцях ми не розіб’ємось об дно? Безумовно, ми повинні подивитись з близької відстані.

— То, може, спустимось нижче? — запитав Краус.

— Так, знижуйтесь до двох тисяч метрів…

“Промінь” тим часом встановив постійну швидкість вісім кілометрів на секунду. Така швидкість була йому необхідна для того, щоб перетворитись на штучний супутник Кварти.

Біля апаратів лишились тільки чергові, а решта астронавтів сіли до телевізорів і з напруженням стежили за передачею з “Стріли”.

— Повітря містить, крім азоту, ще й гелій, але цілком придатне для дихання! — повідомляє Свозилсва. — Тиск на висоті тисяча метрів над планетою дорівнює нуль цілих вісім десятих атмосфери. Це значить, що внизу ми зможемо вільно пересуватись без скафандрів…

— Чудесно! — вигукнув Вроцлавський, присуваючись ближче до телевізора. — Отже…

Він так і не встиг закінчити фразу, бо пролунав такий удар, що весь корабель аж затремтів. Усі повилітали з крісел. Відцентрова сила через мить показала, що “Промінь” набув обертального руху.

Першим опам’ятався Чан-су. Він насилу добрався до відеофону і натиснув на кнопку загального виклику. Лампочка не спалахнула.