“Промінь” уже наблизився до планети настільки, що астротелевізором можна було спостерігати її поверхню. Чотири п’ятих планети було вкрито океаном, решту посі-дали два континенти та кілька невеликих островів. Точну карту планети вчені ще не могли скласти, бо перешкоджала густа запона.

— Якщо невідомі люди мають більш досконалі телескопи, ніж ми, то вони, безперечно, вже помітили нас, — міркував Вроцлавський. — Яке ж враження справить на них наш “Промінь”? Чи догадуються вони, що до них прибувають гості з іншої сонячної системи?

— Знаєте, що я придумав? — вигукнув Северсон. — Перевіримо, наскільки правильно академік Ватсон зрозумів їхню мову. Надішлемо їм повідомлення, щоб вони, бува, не злякались, коли ми з’явимось на їхньому небі.

— Чудесно! Хай я стану атомом торія, якщо це погана ідея! — захоплено погодився Фратєв.

— Ідея справді непогана, але не знаю, чи зможу я здійснити її, — посміхнувся Ватсон. — Хіба я вмію так скиглити, як вони?

— Це дуже просто, — озвався Мадараш. — Перекладіть нашу передачу на “іксовщину” і напишіть до тексту ноти. Я проспіваю їх, як соловей! Їхню мову я трішки засвоїв, коли вивчав музику.

— Ото буде сюрприз, коли ми раптом всунемося в їхню програму! — засміявся Фратєв.

Як сказали, так і зробили. Наступного тижня радіохвилі з чудними звуками вже помчали до планети Ікс. Мадараш зіграв свою роль бездоганно.

Ватсон тепер не відходив від приймача. Він чекав, чи не дадуть відповіді незнайомі створіння.

— Увага! — раптом закричав він переможно. — Вони почули наш заклик! Передавач замовк!

За десять хвилин станція планети Ікс заговорила. Ватсон увімкнув магнітофон на запис. За якийсь час передавач замовк знову.

— Повторіть наше повідомлення. А я тим часом спробую розшифрувати текст.

Ватсон узяв свій дбайливо складений словник і почав перекладати… Записавши першу фразу, покрутив головою:

— Якась нісенітниця! Тут взагалі немає логічного зв’язку: “Війна робить мир, за ліс кидати каміння, час приборканий не може…”

— Або вони нас погано зрозуміли, або не розуміємо їх ми, — посміхнувся Навратіл. — Спробуйте перекласти наступні фрази.

— Момент! Відновили передачу. Ватсон знову почав записувати.

— Погано їх розумію, передача має багато перешкод. Ось послухайте! — переключив він приймач на репродуктор.

Пролунав шум і тріск, які зовсім заглушили голос диктора.

— Це схоже на грозу, — сказав Фратєв.

— На планеті Ікс спостерігаю чудні спалахи! — повідомив Цаген з кабіни управління.

Вчені підбігли до астротелевізора.

— Це не гроза, а скорше вибухи вулканів, — сказав Чан-су.

— Вулканічна діяльність, мабуть, захопила тільки ліспи континент.

Ватсон швидко перестроїв приймач.

— Друга станція мовчить. Мабуть, міститься на континенті, який зазнав стихійного лиха.

Навратіл увімкнув відеофон:

— Товаришко Молодінова, збільшіть швидкість. Є загроза, що прибудемо надто пізно.

— Почалися вибухи вулканів вже й на другому континенті! — вигукнув Вроцлавський.

Всі замовкли. З жахом в очах спостерігали картину на екрані.

— Перша станція також замовкла…

Ватсон витягнув з кишені хусточку і повільно витирав пітне чоло.

— Своїм нещасливим пророцтвом я ніби накликав катастрофу… — сказав він скрушно. — Адже я казав, що тут ми не зустрінемо ніяких людей…

— Не випереджайте події, — заспокоював його Навратіл. — Вулканічна діяльність справді страшне явище, але все життя на планеті вона знищити не може. Особливо коли йдеться про все людство. Мешканці планети все-таки розумні створіння. Знають радіо, а отже, — цілком імовірно, — мають і авіацію. В найгіршому разі, врятуються в повітрі.

“Промінь” уже наблизився до планети настільки, що її поверхню можна було спостерігати простим оком. Вулканічні спалахи досі ще не згасали.

Мадараш вбіг до кабіни управління і похитнувся. На його обличчя впало багряне сяйво червоного сонця, яке сліпучо світило з зоряного неба. В руці він судорожно стискував щойно проявлену, ще мокру, фотографію.

— Товаришко Молодінова, товаришу Навратіл…

На знімку була зображена частина планети з правим континентом. В кількох місцях з її поверхні здіймалися вогненні кулі. На вершині однієї з них, як терновий вінець, химерно клубочився дим. З мороку яскраво-фіолетовим кольором світилося зубчасте гірське пасмо.

— Це не вибухи вулканів, це… — голос Молодінової урвався.

— …вибухи атомних бомб! — прошепотів Навратіл. Мадараш витягнув авіаційні знімки вибухів у Хіросімі та Нагасакі і поклав їх поруч з фотографією.

— Сумніву немає…

— Планета Ікс дуже радіоактивна! — почулося повідомлення з кабіни спостереження.

— Ми прибули надто пізно!.. Безумці, чи для того дала їм природа розум, щоб вони взаємно знищували одне одного? — Молодінова стиснула кулаки. — Вони самі собі проголосили смертний вирок… І яка жахлива смерть! Ті, що не загинуть одразу, будуть довго конати в страшних муках…

“Промінь” наблизився до планети ще більше. І тільки тепер, побачивши згасаючу атомну війну на власні очі, кожен ясно усвідомив, що тут, за мільярди кілометрів від Землі, зараз відбувається трагедія, якої Всесвіт досі не знав.

Всі, хто був вільний, зібралися в клубі й мовчки спостерігали грізну сцену. Ніхто не хотів зараз лишатись на самоті, усіх тягло до колективу.

Ватсон притулився лобом до холодної шибки вікна й прошепотів:

— Ніколи я не думав, що побачу наяву Дантове пекло! “Земля, сліз повна, вихор підганяє, жахлива блискавка в багрянці промайнула…”

Ще кілька вибухів — і на планеті Ікс запала мертва тиша. Тільки то тут, то там хмари диму та пилу проривало багряне сяйво вогню.

“Промінь” спустився ще нижче і обертався навколо планети на мінімальній висоті.

На екрані астротелевізора пробігала жахлива картина суцільної руїни: палаючі міста, села і ліси; спалені на вугіль поля. Де-не-де валялись трупи тих, кого вибухи застали на більшій відстані. Гірські масиви та металеві конструкції світились зеленкувато, як натерті фосфором. Так само сяяла й уся атмосфера не освітленої сонцем півкулі.

А над усім цим палала кривава Проксіма. Здавалось, вона також плакала. Довгі язики протуберанців вилітали до чорного неба і повільно відривались від своєї вогненної матері.

— Нагорі атомна енергія, яка дарує життя, а знизу — та, що це життя знищує…

Плакали всі, і ніхто цього не соромився.

— Радіоактивне випромінювання має незвичайні властивості. Воно таке ж потужне, як і космічні промені. За всіма ознаками, проникає на п’ятсот метрів у землю, — почувся голос у репродукторі.

Северсон схопився за голову.

— Товариші! — закричав він. — Я вас зраджував. Тепер бачу, яким злочинцем є Олаф, якими вбивцями є “Браття сильної руки”!

Мадараш від несподіванки впустив кінокамеру, якою саме вів кінозйомку найбільш приголомшливого в історії людства документа. Вчені підбігли до Северсона, гадаючи, що той збожеволів.

— Що ти кажеш, мій любий?! Опам’ятайся! Не втрачай розуму! Така катастрофа нашій Землі вже не загрожує, ми давно послали атомних авантюристів під три чорти!

— Не бійся, Аленко, я не збожеволів. Тільки я вже більше не можу мовчати. Цей жах унизу одкрив мені очі. Не можу мовчати! — він через силу підвівся. — Я вам усе повинен сказати… З нами летить убивця! Убивця, який за вашою спиною готується влаштувати ось таке! — показав він на планету Ікс. — Це — Дітріхсон; так, мій праплемінник Олаф! А я його приховував!

— Але ж Дітріхсон не може бути вашим праплемінником, я знаю його вже давно, — похитав головою Ватсон. Його пращури переїхали до Америки щось близько тисяча вісімсот шістдесятого року. Заспокойтесь, Северсон, у вас трошки розгулялися нерви, але незабаром все це мине. Катастрофа на планеті Ікс сильно вплинула і на нас… Вроцлавський, та не стійте, ж ви, як соляний стовп! Принесіть якихось ліків, чи що!