Точно за хвилину з дюз корабля вилетіло червоне полум’я.

— Як у нас кажуть, мали більше щастя, ніж розуму, — зауважив Навратіл. — Згасла сонячна система, чи що там ще було, могла б з таким же успіхом стояти просто у нас на шляху.

— Тоді б я виявив її вже давно, — заперечив Мадараш, який саме був головним пілотом. — Я не спускаю очей з головного астрогравіметра.

З екрана зазирнуло до приміщення завжди усміхнене обличчя Фратєва.

— Уявіть собі, найбільше тіло біля Регула є радіозіркою! — вигукнув він радісно. — А як інтенсивно випромінює! Це вже не шум, а просто гуркіт водоспаду!

Навратіл надів навушники і підійшов до радіотелескопа.

— Фратєв був правий, послухайте! — подав він навушники Молодіновій. І з посмішкою додав: — Я гадав, що він трішки перебільшує, як завжди.

— Нема сумніву, джерело радіохвиль не може бути далеко. Перевірте, будь ласка, чи точно скеровано радіотелескоп на найбільше темне тіло.

Навратіл підійшов до великої дошки і примруженими очима обвів кілька екранів.

— Так, дані астрогравіметра, радіолокатора і телескопа збігаються. Радіохвилі виходять з тіла величиною нуль-три.

— Отже, ми стоїмо на порозі розкриття таємниці радіозірок! — зраділа Молодінова. — Це, безсумнівно, згасаючі сонця, температура яких знизилась настільки, що вони вже не випромінюють видимого світла.

— Ви праві, — показав Мадараш на екран астротелевізора. — Погляньте: згасаюче сонце ще випромінює інфрачервоні промені.

— Проксіма з цієї хвилини не по праву носить своє ім’я. Найближчим сонцем є… Як його назвемо? — почухав потилицю Навратіл.

— Радіа Фратєва. Хай зрадіє Фратєв! Він перший почув її голос! — запропонував Чан-су.

За хвилину Северсон сів до мікрофона і почав говорити.

— Увага, увага! Спеціальне повідомлення для Землі!.. Насамперед ми розкрили таємницю радіозірок… Це темні тіла, або, краще сказати, згасаючі сонця. Одне з них недалеко від нас. Ми назвали його… Ради бога, що сталося?! До кабіни ззовні проникло сліпуче сяйво!.. Момент!.. Темне сонце засяяло! Вибухнуло!.. Навколо нього поширюється вогненний пруг!.. Вимикаю… Викличу вас за хвилину…

Несподіваний спалах нової сліпучої зорі викликав на “Промені” тривогу.

— Реактори двигунів — на повний хід! — скомандував Навратіл.

Ватсон залетів до кабіни управління:

— Не робіть цього! Не збільшуйте швидкість понад сто п’ятдесят тисяч кілометрів! Це може погано скінчитись!

— Або пан, або пропав! Важко зараз вибирати, на це нема часу. Далеко менше рискуємо від підвищеної швидкості, аніж коли б ми плентались на досяжній відстані від нової зірки і згоріли б, — відповів Грубер.

— Так, крильця нам може обсмалить! — Мадараш намагався приховати свою тривогу за жартами, але це йому погано вдавалось.

Тільки Чан-су лишався абсолютно спокійним.

— Я згодний з академіком Ватсоном, — сказав він так, ніби йшлося про звичайну наукову суперечку. — Не слід збільшувати швидкість: ми так розтринькаємо пальне, а воно нам ще придасться. Облишмо Радіа Фратєва, та й годі. Вивержена розжарена маса не полетить швидше, аніж дві тисячі кілометрів на секунду. Вона ніколи нас не зможе наздогнати.

— …За три роки, саме тоді, коли до вас долетить мій голос, на вашому небі засяє нова зоря! — продовжував Северсон передачу. — Коли побачите її, згадайте про нас і назвіть ту зорю Радіа Фратєва…

Вибух космічного масштабу на відстані п’яти світлових годин — не дуже приємне видовисько. Але для наших завойовників Всесвіту це була просто ідеальна нагода вивчити життя космічного тіла.

Раптові спалахи зірок астрономи Землі спостерігали неодноразово. Однак явища відбувались так далеко, що результати спостережень були дуже скромними. І тільки тепер космонавти могли дослідити фізичні та хімічні зміни на поверхні щойно виниклого сонця та в короні, яку зірка викинула з себе з неймовірною силою.

Одразу ж після спалаху “Промінь” опинився в усена-ростаючому потоці рентгенівських та космічних променів. Також і нововідкриті нуль-промені сяяли дедалі інтенсивніше.

— Так воно прилучилося, що щастя за біду зачепилося, як у нас кажуть! — посміхнувся Навратіл. — Ну що ж, нам лишається тільки шанобливо подякувати нашій любій Радіа Фратєва за надзвичайно цінні факти, які вона дала науці. Нема сумніву, що вони допоможуть розкрити таємницю виникнення нових та інших зірок, а також походження космічних променів.

— Так, ми збираємо багатший урожай, аніж сподівались, — кивнула Молодінова. — А скільки нових великих відкрить ще чекають на нас у сонячній системі Проксіми Центавра!

— А може, вдасться навіть розкрити таємницю походження всієї Галактики? — мрійливо сказала Алена.

Яскраво-жовтий колір Радіа Фратєва за кілька днів перетворився на оранжевий, потім — на рожево-червоний. Видимість зірки настільки зменшилась, що її вже можна було спостерігати тільки через сильні телескопи.

— Слід було б назвати її не Радіа, а Пирскавка! — жартував Фратєв. — Засяяла, натворила бешкету та й зникла… Бачите, яка швидкоплинна людська слава?!

Життя на “Промені” знову ввійшло в нормальну колію. Вчені скерували об’єктиви своїх апаратів до мети подорожі, до сузір’я Проксіми Центавра.

Северсон під час усіх цих бурхливих подій майже забув про Ватсона. Нагадала йому про нього тільки розмова з праплемінником. Олаф поскаржився на безперервний головний біль, який іноді доводить його до нестями.

“Бодай би у тебе луснув мозок, то я б хоч позбувся клопоту! — подумав Северсон. Коли ж за мить усвідомив зміст свого потаємного бажання, здригнувся: — До чого вже я дійшов?! Такі думки може мати тільки боягуз! — гнівався він сам на себе. — Час летить, і мета подорожі наближається. Треба діяти!”

Тепер він стежив за Ватсоном в обсерваторії щодня. Після багатьох марних спроб йому вдалось нарешті його застукати.

Северсон ввімкнув відеофон і без особливої уваги спостерігав картину на екрані. Вона не зацікавила його, бо була надто схожа на всі попередні. Северсон уже знав кожен Ватсонів рух. Не було нічого особливого й у тому, що той набрав якийсь номер на відеофоні.

Однак те, що сталося потім, Северсона безмежно вразило. На екрані Ватсонового апарата з’явився кадр з кабіни управління. Чан-су розмовляв з Навратілом про нововиявлену планету в сузір’ї Альфа Центавра А. Ні один з учених відеофону не помічав.

“Хіба там не спалахнула сигнальна лампочка?”

Коли Ватсон наситився виглядом кабіни управління, він з’єднався з клубом. Там якраз було весело. Вроцлавський розповідав анекдоти, все товариство сміялось. Іноді посміхався й Ватсон.

В клубі також ніхто не помітив, що відеофон працює.

Северсон ляснув себе по лобі:

“Я просто дурень! Як це я не догадався зразу: Ватсон робить те саме, що й я — підслухує з допомогою відеофону. Що ж він хоче вивідати?.. Ні, тепер уже справді настав час втрутитись”.

Він вирішив одразу ж після чергування розповісти про все Алені й попросити, щоб вона поінформувала Навратіла про обох змовників.

Та тільки-но він зайшов до клубу, де мав зустрітися з Аленою, як зупинився вражений.

В порожньому залі біля вікна з покрученою сосною сидів… Ватсон. Він так заглибився в перегляд якихось паперів на столику перед ним, що нічого не помічав довкола.

“Ватсон у клубі?! Ніколи раніше він сюди не ходив. Що це він замислив?” — промайнуло в голові Северсона.

Ватсон тримався спокійно, його очі часом навіть посміхались двома віялами зморщок біля скронь. Переглянувши папери, він акуратно склав їх у великий стос, сперся ліктем на раму вікна і, машинально погладжуючи посріблене сивиною волосся, задивився у зоряне небо.

До залу поступово збирались усі астронавти. Кожен з них, помічаючи Ватсона, дивувався так само, як і Северсон, але ніхто з цього приводу не сказав ані слова.