Комендант підсунув до Марії Федорівни чорну папку:

— Підпишіться, що ви ознайомилися з цими розпорядженнями німецької влади, і раджу вам ніколи їх не забувати.

Марія Федорівна прочитала текст, надрукований українською мовою, і розписалася.

Комендант звернувся до старости:

— Ткацько-вишивальна майстерня вважається воєнним підприємством, матеріали для нього постачатиме вермахт. Староста села, вам теж належить ознайомитися з інструкцією.

Щупак дістав з кишені старенькі окуляри, якийсь час розглядав папір, а потім теж розписався на ньому.

— Тут ми вже будемо дивитися, щоб у майстерні робили надійні люди!

Не забарився Штарк і з першими замовленнями, — до кінця місяця треба вишити п'ять чоловічих сорочок, три блузи, дві скатерті. Та ще виготовити сто поліцейських нарукавних пов'язок.

Настрій у коменданта був піднесений, і він розпорядився виписати старості та Марії Федорівні по літру спирту. На завершення ділової зустрічі Штарк велів зразу ж набирати ткаль і вишивальниць. Робітницям буде видано аусвайси, і щомісяця вони одержуватимуть пайок, дев'ять кілограмів борошна.

На вулицю вийшли втрьох: Марія Федорівна, Щупак і Віра Миронівна.

— Мабуть, зробимо так, — запропонувала перекладачка, — ми з Марією Федорівною підемо на речовий склад, відберемо матеріали для майстерні. А ви, пане староста, ідіть на продовольчий склад. Не гайтеся, бо спирту лишилося обмаль, майже весь забрали в госпіталі.

Староста нетерпляче затупцював на місці:

— Жаль буде, якщо таке добро не дістанеться.

— І мою долю одержте, Юхиме Мартиновичу, — попросила Марія Федорівна, віддаючи старості й свій папірець па спирт. — Мені він ні до чого, а вам пригодиться.

Староста аж зарум'янився від радості:

— Спасибі, Маріє, на моїй посаді завжди треба мати про запас чарчину. А по тому я чекатиму вас біля комендатури.

Коли жінки залишилися наодинці, Віра Миронівна сказала довірливо:

— Довелося вас терміново викликати в район. Керівництво підпілля доручає вам відкрити в селі майстерню. Партизанам дуже потрібні бинти, марля, полотно, а діставати їх стало майже неможливо. А на німецькому складі чимало пряжі, списаних парашутів. Довелося підказати ідею з майстернею Штарку, він вхопився за неї з великим ентузіазмом. Підберіть собі вірних людей і в першу чергу виконайте замовлення Штарка. Але підготуйте перев'язочні матеріали для партизан.

— А бинти є вже готові.— сказала Марія Федорівна. — Зберігаються вони на хуторі Красному, в Ольги Краснухи. Ви знаєте, її донька в нашій школі була піонервожатою. Їх в будь-який зручний момент можна забрати.

— Спасибі вам, Маріє Федорівно, — тихо мовила перекладачка. — Бинти заберемо одразу ж, як тільки закінчаться безкінечні облави. На Васильківських Дачах зараз есесівці. Партизанам довелося відійти в глиб пущі, затаїтися серед боліт. Є поранені… А надалі майстерня виготовлятиме перев'язочні матеріали для німецької армії, а потраплятимуть вони до партизан…

Вони йшли майже безлюдною вуличкою, і Віра Миронівна, сповільнивши крок, вела далі:

— Іще, Маріє Федорівно, складна, але важлива для підпілля справа… зв'язана з вашим сином. Чи знаєте ви, що Вершина запропонував Юрію ввійти в довіру до полковника гестапо Майєра, оголосивши себе фолькедойчем?..

— Бачила я якісь документи в Юрка, — захвилювалась Марія Федорівна, — але толком він мені не сказав нічого. Страшно мені за сина, боюся, що не зуміє він змагатися з такими підступними злочинцями… Самі розумієте, хлопчина ж ще… А тут же вишколена гестапівська розвідка!.. І сам може провалитися, і людей за собою потягне!..

— Справа нелегка, — погодилася перекладачка, — але, ми певні, Юрій справиться, він доброго гарту і вдачі хлопець, Усі будемо допомагати, оберігати його. Тут стане у великій пригоді знання мови. А документи справжні, ніякої підробки. Хоча ризик, звичайно, є…

По вулиці проїхала вантажна машина, підняла за собою сірий шлейф куряви.

— На склад пішла. Все тягнуть, нічого не минають… — Віра Миронівна взяла за руку Марію Федорівну, заговорила збуджено, щиро:

— Усім зараз дуже складно, ніхто не гарантований від розправи. А хіба не можуть за доносом, наговором схопити і розстріляти!? У цій ситуації Юркові навіть буде безпечніше, ніби під гестапівським захистом… А діяти нам треба, операція вже підготовлена. Просимо і вас, Маріє Федорівно, допомагайте… Наступної неділі Штарк з Майєром мають приїхати до старости ловити рибу. Я розповіла про багатства нашої Прип'яті, і вони загорілися бажанням порозкошувати у ваших місцях. Ми вирішили скористатися цією нагодою, щоб Юрко ввійшов у контакт з Майєром. Коли гості приїдуть до старости, Юрко повинен бути вже там. І не хвилюйтеся, Юркові розкажіть, як поводитися, щоб не забув згадати про ті іноземні купюри, що вам колись подарувала дочка дворецького пана Хоткевича.

Аж увечері повернулася Марія Федорівна додому. Вдячний староста підвіз її під самий двір, ще раз подякував за спирт. Юрко з нетерпінням кинувся назустріч матері:

— Нарешті, бо ми не знали, що й думати!..

— Комендант наказав відкривати в селі ткацько-вишивальну майстерню, набирати робітниць і зразу розпочинати роботу. Завтра привезуть пряжу, шовк, заполоч…

Мати тут же порадила Галині Іванівні йти на роботу в майстерню, щоб не ходити на поле, менше потрапляти на очі поліцаям.

— Спасибі,— стримано відказала Галина Іванівна, — буду працювати, як і інші люди, щоб згодом не довелося дорого розплачуватися за той пайок та аусвайси…

Мати подоїла корову, процідила молоко, поналивала глечики, винесла їх у хатину. І вже як почало сутеніти, запропонувала Юркові:

— Проведи мене до діда Захарка, треба віднести молоко і взяти в нього зілля від серця. А одній берегом сумно йти…

На Прип'яті тихо. Все тут принишкло, опускаючись у вечірні сутінки. Не стало вже переправи, перенесли її Фашисти ближче до Києва, в село Стара Гута, і не ревуть тепер удень мотори, не шматують вночі небо сполохливі вогні ракет. Поменшало й німців у селі. Зрідка проїде вулицям вантажна або легкова машина, зупиниться на майдані, а тоді повертає на Стару Гуту до нової переправи. Тільки в палаці сидять есесівці. Мурують на схилах гори доти, обносять високу кам'яну стіну колючим дротом.

Коли відійшли від дому, мати якось глухо, стривожено заговорила:

— Сину мій, нелегко мені, матері, вести з тобою цю розмову, але інакше не можна в нинішньому житті… Серце моє болить за тебе, але я не можу ставати тобі на дорозі, яку вже, по суті, сам обрав… Тільки прошу тебе, Юрку, будь мудрий, обачний…

Юрко задоволено подумав: «Нарешті!»

— Ти маєш доручення від Вершини, — трохи заспокоївшись, заговорила знову мати, — зараз тобі треба приступати до конкретного здійснення операції…

Юрко здивовано слухав матір. Виходить, що й вона в підпіллі!..

— Що ж це за операція? — нетерпляче запитав хлопець.

І мама переповіла Юркові все, що казала Віра Миронівна про майбутню зустріч з німецьким начальством у старости.

— Ти, Юрку, мусиш виявити пошану до гостей, запросити їх до нас додому. А далі так мимохідь перейти в розмові на Білу вежу, згадати панську фальшивомонетню і оті асигнації, що їх колись подарувала мені дочка Семена Шудрі. Тільки про все це говорити байдуже, як про якісь казочки. Німці шукають шлях до панської фальшивомонетні, і Майєр повинен одразу зацікавитися фальшивими асигнаціями.

— Оце і все моє завдання? — засумнівався Юрко.

— Поки що все, — відповіла мати. — Даси німцям волок, покажеш, де ловити рибу, допоможеш варити юшку. Штарк, а особливо Майєр, — в маминім голосі проривалася тривого, — стріляні птахи. Досить їм щось запідозрити, як ми будемо розстріляні… Я трохи знаю з громадянської війни, що таке робота підпільника. Тут треба за будь-яких обставин залишатись в одній ролі. А за тебе я боюся!.. Не вмієш ти приховувати свої думки, на твоєму обличчі все написано. А Майєр читатиме кожен рух, вираз твого обличчя, очей, стежитиме за жестами, звучанням голосу. І лихо, якщо буде якась непевність чи фальш…