Завідуючий посадочною станцією вислав свою дочку вести маленький лат — так називались плоскі глісери — на острів Забуття. Обидві дівчини дістали справжню насолоду від стрімкого бігу суденця по великих хвилях відкритого моря. Лат ішов прямо на східний берег острова Забуття, до великої бухти, де містилась одна з медичних станцій Великого Світу.

Кокосові пальми, нахиляючи перисте листя до хвиль, що тихо шелестіли на обмілинах, вітали прибуття Чари. На станції нікого не було, — всі працівники поїхали в глиб острова знищувати кліщів, виявлених на якихось лісових гризунах.

При станції були стайні. Коней розводили для роботи в місцях, схожих на острів Забуття, або в санаторіях, де не можна було користуватися гвинтольотами через їхній шум чи наземними електрокарами через відсутність доріг. Чара відпочила, переодяглась і пішла подивитися на гарних і рідкісних тварин. Там вона зустріла жінку, яка спритно орудувала біля машин — роздавача корму та прибиральника. Чара допомогла їй, і жінки розговорилися. Дівчина розпитувала про те, як легше й швидше розшукати на острові людину. Жінка порадила приєднатися до якого-небудь винищувального загону: ці загони мандрують по всьому острову і знають його навіть краще за місцевих жителів.

Глісер перетинав Палкську протоку проти сильного вітру, стрибками переборюючи плоскі хвилі. Ще дві тисячі років тому тут тяглося пасмо обмілин та коралових рифів, назване Адамовим Мостом. Новітні геологічні процеси створили на місці пасма глибоку западину, і темні води плескалися над виром, що відділяв скероване вперед людство від любителів спокою.

Мвен Мас стояв біля поручнів, широко розставивши ноги, і розглядав острів Забуття, який поступово виростав на горизонті. Цей величезний острів, оточений теплим океаном, був природним раєм. Рай у примітивному релігійному уявленні людини — щасливе посмертне пристановище, без турбот і праці. І острів Забуття був теж пристановищем для тих, кого не захоплювала більше напружена діяльність Великого Світу, кому не хотілося працювати нарівні з усіма.

Припадаючи до лона Матері Землі в простій, одноманітній діяльності стародавнього землероба, рибалки або скотаря, вони проводили тут тихі роки.

Хоч людство віддало своїм кволим братам великий шматок родючої, чудової землі, примітивне господарство острова не могло забезпечити своєму населенню повністю застраховане від голоду життя, особливо в періоди неврожаїв або інших лихоліть, таких звичайних для слабких виробничих сил. Тому Великий Світ повсякчас віддавав частину своїх запасів острову Забуття.

У три порти — на північному заході острова, на півдні і східному узбережжі — доставляли продовольство, законсервоване на довгі роки, медикаменти, засоби біологічного захисту та інші предмети першої необхідності. Три головні керуючі острова також жили на півночі, сході та півдні і називались начальниками скотарів, землеробів та рибалок.

Дивлячись на сині гори, що височіли вдалині, Мвен Мас раптом з болем подумав, чи не належить він до категорії “биків” — людей, які завжди завдають труднощів людству. “Бик” — це дужа і енергійна, але абсолютно безжальна до чужих страждань і переживань людина, яка думає тільки про задоволення власних потреб. Страждання, чвари і нещастя в далекому минулому людства завжди поглиблювали саме такі люди, які проголосили себе під різними личинами єдино знаючими істину і вважали, що мають право придушувати всі протилежні їхнім думки, викорінювати інші способи мислення й життя. З того часу людство уникало найменшої ознаки абсолютності в думках, бажаннях та смаках і почало найбільше боятися “биків”. Це вони, “бики”, не думаючи про нерушимі закони економіки, про майбутнє, жили тільки сучасним моментом. Війни і неорганізоване господарство ери Роз’єднаного Світу призвели до пограбування планети. Тоді вирубили ліси, спалили добуті протягом сотень мільйонів років запаси вугілля й нафти, забруднили повітря вуглекислотою і смердючими відходами заводів, перебили красивих і корисних тварин — жираф, зебр, слонів, поки світ побудував нове, комуністичне суспільство. Земля була засмічена, ріки й береги морів забруднені стоками нафти та хімічних покидьків. Тільки після серйозного очищення води, повітря й землі людство досягло сучасного вигляду своєї планети, по якій можна всюди пройти босоніж, ніде не пошкодивши ніг..

Але ж і він, Мвен Мас, не пробувши й двох років на відповідальному посту, погубив штучний супутник, створений зусиллями тисяч людей з незвичайними хитрощами інженерного мистецтва. Занапастив чотирьох здібних вчених, з яких кожен міг би стати Рен Бозом… Та й самого Рен Воза ледве пощастило врятувати. І знову образ Бета Лона, що ховався десь там, у горах і долинах острова Забуття, виник перед ним живий, викликавши гостре співчуття. Мвен Мас перед від’їздом бачив портрети математика і назавжди запам’ятав його енергійне обличчя з масивною щелепою, з глибоко і близько одне від одного посадженими гострими очима, всю його могутню, атлетичну постать.

Моторист глісера підійшов до африканця.

— Сильний прибій. Нам не пощастить приетати до берега — хвиля б’є через мол. Доведеться заходити у південний порт.

— Не треба. У вас є рятівні плотики? Я покладу туди одяг і допливу сам.

Моторист і стерновий з повагою глянули на Мвена Маса. Каламутні, піняві хвилі набігали на обмілину, переливаючись важкими гуркотливими каскадами. Ближче до узбережжя безладна купа хвиль крутила пісок і піну, набігаючи далеко на положистий пляж. Низькі хмари сіяли дрібний Теплий дощ, який косо летів по вітру і змішувався із сплесками піии. Крізь його туманну сітку на березі бовваніли якісь постаті.

Моторист і стерновий перезирнулися, поки Мвен Мас скидав і упаковував одяг. Ті. хто вирушав на острів Забуття, виходили з-під опіки суспільства, в якому кожен охороняв іншого і допомагав йому. Особа Мвена Маса мимоволі викликала повагу, і стерновий наважився попередити його про велику небезпеку. Африканець безтурботно махнув рукою. Моторист приніс йому маленький, герметично закупорений пакет.

— Тут запас концентрованих продуктів на місяць — візьміть.

Мвен Мас подумав і вкинув пакет разом з одягом у непроникну камеру, ретельно застебнув клапан і з плотиком під пахвою переступив поруччя.

— Поворот! — скомандував він.

Глісер накренився в крутому віражі. Відкинутий од суденця, Мвен Мас почав шалену боротьбу з хвилями. З глісера бачили, як він злітав на гребені лютих валів, потім провалювався у їхні спади і з’являвся знову.

— Він упорається, — сказав полегшено моторист. — Нас односить, треба відпливати.

Гвинт заревів, і суденце, підняте набігаючим валом, стрибнуло вперед. Темна постать Мвена Маса з’явилася на весь зріст на березі і розтанула в дощовому тумані.

По твердому піску пересувалась група людей у самих тільки набедрених пов’язках. Вони врочисто тягли велику рибу, яка шалено звивалася. Побачивши Мвена Маса, люди зупинились, дружелюбно вітаючи його.

— Новий з того світу, — з посмішкою сказав один рибалка, — і як добре плаває! Іди до нас жити!

Мвен Мас відкрито й привітно розглядав рибалок, потім похитав головою.

— Мені буде важко жити тут, на березі моря, дивитись у його простору далину й думати про свій втрачений чудовий світ.

Один з рибалок, з чималою сивиною в густій бороді, що, очевидно, тут вважалося за прикрасу чоловіка, поклав руку на мокре плече прибулого.

— Хіба вас могли прислати сюди силою?

Мвен Мас болісно посміхнувся і спробував пояснити, що привело його сюди.

Рибалка подивився на пришельця сумно й співчутливо.

— Ми не зрозуміємо один одного. Йди туди, — рибалка показав на південний схід, де між хмарами бовваніли голубі виступи далеких гір. — Шлях далекий, а тут немає інших засобів для пересування, крім… — Житель острова ляснув себе по дужих м’язах ноги.

Мвен Мас був радий швидше піти звідси і рушив своїм широким вільним кроком по звивистій стежці, що піднімалася до похилих пагорбів.